Постанова № 12429416, 26.10.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-1708/10/1770

26 жовтня 2010 року 14год. 19хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Матвійчук Л.О.

відповідача: представник Коритнюк В.О третьої особи позивача: представник <Текст >третьої особи відповідача: представник <Текст >

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" <Список ><Позивач в особі >третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача <3-тя особа >

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача <3-тя особа >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»- звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м.Рівне про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 000062344/1/23-318 від 01.04.2010 року.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, викладеною в позовній заяві, а зокрема зазначив, що не погоджується з висновками відповідача про те, що операція з реалізації тукосуміші в серпні 2009 року за цінами, нижче собівартості, не є господарською. Покликаючись на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вказує, що термін «господарська діяльність»не включає такої обовязкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки не отримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності. Оподаткуванню підлягають не окремі господарські операції, а господарська діяльність за звітний податковий період. Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок здійснення яких платник податків отримав прибуток. Суми нарахованого податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише при умові не підтвердження цих сум податковими накладними. Віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у звязку з придбанням сировини здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних, придбана сировина використана у власній господарській діяльності позивача шляхом виробництва продукції та подальшої її реалізації іншим господарюючим субєктам з отриманням виручки на поточний рахунок. Податковий орган застосовуючи до спірних правовідносин звичайні ціни не обґрунтував належним чином їх застосування. Крім того, представники позивача вказали, що податковим органом було порушено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року, зареєстр. в Міністрерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, оскільки в акті відсутнє посилання на первинні документи і описання факту порушення, а лише зазначено, що перевіркою встановлено порушення відповідних статей Закону № 168/97 та Закону № 334/94. Просили позов задоволити повністю.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову. Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, що викладена в запереченнях, а зокрема пояснив, що обставини щодо порушень позивачем норм законодавства відображені в акті перевірки, а зокрема в ході перевірки встановлено, що в серпні 2009 року позивачем було реалізовано тукосуміш за ціною нижче собівартості більше як на 20 %. Під господарською діяльністю слід розуміти виготовлення та реалізацію продукції, спрямовану на отримання саме прибутку. При придбанні сировини підприємством було віднесено до податкового кредиту (попередніх періодів) по операціях з придбання сировини податок на додану вартість в сумі 89288,68 грн., а при реалізації товару виготовленого з цієї сировини (тукосуміші) до податкових зобовязань серпня 2009року віднесено податок на додану вартість в сумі 58920,01 грн. Підприємство не отримало прибутку з даних операцій, тому така діяльність не є господарською. Операції з продажу продукції нижче собівартості є збитковими та не відповідають меті підприємницької діяльності, а тому вважає, що показники задекларованого позивачем податкового кредиту за серпень 2009року (місяць реалізації товарів нижче ціни собівартості) повинні бути зменшені на суму різниці між ПДВ обрахованим із собівартості виготовленої продукції, та сумою податку на додану вартість, нарахованого в ціні реалізації продукції. При цьому, зазначає що джерелом покриття таких збитків повинні бути результати господарської діяльності підприємства, а не відшкодування з Державного бюджету України сум податкового кредиту по податку на додану вартість, які нараховані платником за результатами таких операцій. Таким чином, перевіркою правомірно встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту в серпні 2009 року на 30369 грн., що мало бути відображено у рядку 23.4 податкової декларації з ПДВ за листопад 2009 року. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Суд виходив з такого.

Посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення ПДВ, що декларувалось в період жовтень 2009 року, про що складено акт від 27.01.2010 року № 67/48/23-300/30946915 (а.с.74-90, Т.1).

Вказаною перевіркою встановлено порушення п. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затв. Наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 року, пп. 7.7.2 «а»пункту 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає в тому, що підприємством завищено суму бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за листопад 2009року на суму 30369грн.

Так, із стор.16 названого акту перевірки від 27.01.2010року (а.с. 89 т. 1) вбачається, що суть названого порушення полягає в тому, що актом перевірки від 19.11.2009 року № 1508/1009/23-300/30946915 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «УкрТехноФос» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2009 року»встановлено обставини щодо порушення позивачем пп. 4.7.1 та пп. 7.4.4 Закону України «Про податок на додану вартість»яке полягає у завищенні позивачем задекларованих показників податкового кредиту у серпні 2009року на суму 30369грн., внаслідок чого відповідач вважає, що сума відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту в серпні 2009 року також є завищеною на 30369 грн. Та як наслідок відповідач вважає, що позивач безпідставно не врахував обставин щодо такого завищення сум податкового кредиту в серпні 2009 року та відповідного завищення відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту в серпні 2009 року при заповненні рядків 23.4, рядків 26 податкової декларації з ПДВ за листопад 2009 року.

При цьому, як зазначено в акті перевірки від 19.11.2009 року, завищення податкового кредиту за серпень 2009року полягає в тому, що у попередніх звітних періодах при придбанні сировини (з якої виготовлено тукосуміш, що реалізована позивачем в серпні 2009року) підприємством було віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 89 288,68грн. У звітному періоді реалізації такої тукосуміші (виготовленої з названої сировини) до складу податкових зобовязань серпня 2009року віднесено ПДВ в розмірі 58920,01 грн. так, як тукосуміш була продана позивачем нижче її собівартості. За таких обставин, відповідач вважає, що придбана позивачем сировина, (з якої виготовлено тукосуміш, що реалізована позивачем в серпні 2009року) використана не в господарській діяльності позивача, оскільки реалізована позивачем за ціною нижче собівартості (звичайної ціни), а відтак задекларований позивачем розмір податкового кредиту в місяці реалізації названої тукосуміші (серпні 2009року) підлягає зменшенню на різницю ПДВ, що обрахований з собівартості та ціни реалізації тукосуміші.

На підставі вищевказаних висновків, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 року № 000062344/0/23-318 та за результатами апеляційного оскарження податкове повідомлення-рішення від 01.04.2010 року № 000062344/1/23-318 (а.с.12, 13), якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 30369,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 4996,40 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва № 24935539 (а.с.104).

В серпні 2009р. ТОВ "УкрТехноФос" здійснено реалізацію тукосуміші за ціною нижче собівартості більш як на 20%, а саме:

- згідно договору купівлі-продажу №12/08/09-ХМ від 12.08.2009р реалізовано для СТОВ «Зоря»(код ЄДРПОУ 30626757) тукосуміш 14:14:18+10S у кількості 46т за ціною 3400 грн/т (з ПДВ) на загальну суму 156400,00грн., в т.ч. ПДВ 26066,67 грн. згідно видаткових накладних №ХМ-0000041 від 19.08.09р, №00001042 від 19.08.09р, №0000044 від 28.08.09р. (f/c/26-27). До податкових зобовязань серпня 2009р по даній операції віднесено суму ПДВ 26066,67грн. Собівартість одиниці даної продукції становить 6245,64 грн/т (з ПДВ). Загальна собівартість реалізованої продукції становить 6245,64 х 46 = 287299,44 грн в т.ч. ПДВ 47883,24 грн. Різниця між собівартістю та ціною реалізації становить 130899,44грн в т.ч. ПДВ 21816,58грн.

- згідно договору купівлі-продажу №29 від 05.08.2009р. (а.с.18-19) реалізовано для ТОВ "Лан" код ЄДРПОУ 30746377 тукосуміш 15:15:10+15S у кількості 64т за ціною 3080 грн/т (з ПДВ) на загальну суму 197120,00грн в т.ч. ПДВ 32853,34 грн. згідно видаткової накладної №УГ -00001141 від 15.08.09р. (а.с.20). До податкових зобовязань серпня 2009р по даній операції віднесено суму ПДВ 32853,34грн. Собівартість одиниці даної продукції становить 3881,76 грн/т (з ПДВ). Загальна собівартість реалізованої продукції становить 3881,76 х 64 = 248436,64 грн в т.ч. ПДВ 41405,44 грн. Різниця між собівартістю та ціною реалізації становить 51316,64грн в т.ч. ПДВ 8552,11грн.

Обставини щодо собівартості реалізованої продукції сторонами не заперечуються та підтверджуються калькуляціями, первинними документами на придбання, накладними на передачу матеріалів у виробництво, накладними на оприбуткування (а.с. 172,171, 180-239 т.1. а.с. 1-15 т. 2).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З декларації позивача з податку на додану вартість за серпень 2009року (поданої відповідачу 21.09.2009року) вбачається, що у складі податкового кредиту даного звітного періоду (серпень 2009року) позивачем задекларовано податок на додану вартість в розмірі 5092354грн. з операцій з придбання товарів, робіт, послуг на митній території України та 1544201грн. - податку на додану вартість, що сплачений митним органом.

В розділі 2 додатку №5 до названої декларації (а.с. 37-39 т. 2) підпункті іменованому «перелік операції з придбання з ПДВ, які надають право позивачу на формування податкового кредиту» позивачем відображено виключний перелік операцій із зазначенням індивідуального податкового номеру постачальника та сум ПДВ, що віднесені позивачем (у складі перелічених ним операції) до складу податкового кредиту серпня 2009року.

З наведеного слідує, що податковий кредит звітного періоду формується по певно визначеному колу господарських операцій, проведених з певним колом контрагентів.

Перелічені вище акти перевірки (на підставі яких прийнято спірні рішення), не містять посилань на первинні документи та не містять відомостей щодо того, яка із чіткого переліку задекларованих позивачем господарських операцій (із яким контрагентом) була знята в ході перевірки із складу податкового кредиту позивача за серпень 2009року (в розмірі 30369,00 грн). Також названі акти перевірки не містить відомостей щодо того, в якому звітному періоді позивач здійснив формування податкового кредиту в розмірі 89288,68грн. з операцій щодо придбання сировини (за рахунок якої виготовлено тукосуміш, яка в серпні 2009року реалізована позивачем нижче собівартості).

Для зясування відповідачем та його представником названих обставин справи, судом оголошувалось перерва, після чого представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що жодна із задекларованих сум ПДВ та операцій позивача із контрагентами за переліком, відображеним в додатку №5 іменованому «перелік операції з придбання з ПДВ, які надають право позивачу на формування податкового кредиту», не була відсторнована відповідачем із складу задекларованого позивачем податкового кредиту за серпень 2009року. По жодній із зазначених операцій (у вказаному в додатку №5) та рядках 10.1, 12.1, 17 (декларації з ПДВ за серпень 2009року) не було зменшено відповідачем сум податкового кредиту. Не було такого зменшення і по сумам ПДВ, віднесеного до складу податкового кредиту позивачем за серпень 2009року, сформованого по операціям зі сплати податку на додану вартість митним органам. При цьому, представник відповідача також пояснив, що в серпні 2009року позивач не відносив до складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 89288,68грн. з операцій з придбання сировини, за рахунок якої виготовлено тукосуміш, яка в серпні 2009року реалізована позивачем нижче собівартості, таке віднесення, як зазначив він, мало місце в інших попередніх періодах, що значно передували періоду реалізації такої тукосуміші у серпні 2009року.

Отже, в ході названих перевірок не було встановлено обставин щодо неналежного формування сум податкового кредиту по переліку господарських операцій (проведених з чітко визначеним колом контрагентів), що задекларовані позивачем у складі податкового кредиту серпня 2009року.

Таким чином, відповідач здійснив зняття з податкового кредиту серпня 2009року сум ПДВ з операцій, яка у вказаному періоді не відносились до його складу.

Відповідно до бухгалтерської довідки №2367 від 26.10.2010року податковий кредит по придбанню сировини (з якої здійснено виготовлення тукосуміші, що реалізована в серпні 2009року нижче собівартості) було сформовано у травні, червені та липні 2008року. Вказані обставини, відповідачем не заперечувались та відповідали поясненням представника відповідача, наданим в ході судового розгляду справи.

В ході судового розгляду справи, відповідачем та його представником не було обґрунтовано правовими нормами методику зняття з податкового кредиту (серпня 2009року) поточного звітного періоду (що сформований по певно визначеному колу операцій та контрагентів), сум податку на дадану вартість по операціям, які не були віднесені до складу такого податкового кредиту у названому поточному періоді.

З наведеного слідує, що відповідачем безпідставно відсторновано зі складу податкового кредиту серпня 2009року суму ПДВ по операції з придбання сировини (з якої виготовлено тукосуміш, яка реалізована позивачем в серпні 2009року), оскільки у названому періоді (серпень 2009року) позивач не відносив до складу такого кредиту операції з придбання сировини (з якої виготовлено тукосуміш, що реалізована позивачем в серпні 2009року). А як наслідок, такого безпідставного зменшення сум податкового кредиту за серпень 2009року, відповідач безпідставно дійшов висновку про завищенення відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту в серпні 2009 року на суму 30369 грн. та необхідності відображень такого завищення при заповненні рядків 23.4 26 декларації з ПДВ за листопад 2009 року.

Крім того, з матеріалів справи та пояснень представників сторін, даних відображених в актах перевірки вбачається, що придбана позивачем сировина (з якої виготовлено позивачем тукосуміш, що реалізована в серпні 2009року) призначалася для використання в господарській діяльності такого платника, оскільки основним видом діяльності позивача є виробництво та торгівля мінеральними добривами. Придбана сировина була використана за основним видом господарської діяльності позивача. Відповідачем не заперечувалось правомірність формування податкового кредиту з операцій з придбання сировини у звітному періоді такого формування (травень, червень, липень 2008року)..

Поряд з обумовленим, суд вважає, що реалізація тукосуміші повязаним особам (або особам що перебувають на іншій системі оподаткування, або сплачують податок за іншою ставкою ніж позивач) за цінами нижче звичайних цін може призвести лише до визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість у звітному періоді такої реалізації виходячи із рівня звичайних цін, а не до зменшення сум податкового кредиту (сформовано по колу інших господарських операцій та контрагентів) звітного періоду такої реалізації.

Відповідно до п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Порядок та методика визначення звичайних цін врегульовані нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підпунктами 7.4.1., 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. При цьому, положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Отже, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) переліченим особам, повинен визначатися виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

В силу вимог пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (п.1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону№334/94-ВР) .

Підпункт 1.20.5-1 п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів (до яких входять підпункти 1.20.1- 1.20.5) цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

За таких обставин, ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору як правило визнається звичайною ціною, якщо не доведено, що вона не відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення рівня справедливих ринкових цін в першу чергу використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. І лише у випадку, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норми вказаного підпункту (визначення ціни на ринку ідентичних (однорідних) товарів), при визначенні звичайної ціни застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

Судом встановлено, а відповідачем підтверджено, що при визначенні звичайної ціни на реалізований позивачем товар, податковий орган порушив приписи п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року щодо порядку визначення звичайної ціни (який передбачає, що в першу чергу має бути застосовано метод визначення на цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів, і лише при неможливості застосування такого методу застосовується метод з питань оцінки майна і майнових прав, визначений в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку). Відповідач не визначав ціни за методом визначення цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів, не надав доказів та не навів обставин щодо неможливості визначення ціни за таким першим методом. неможливості застосування такого методу, що дорівнює рівню собівартості тукосуміші.

Визначення звичайної ціни на реалізований позивачем товар було проведено шляхом встановлення обставин щодо собівартості реалізованого позивачем товару (тукосуміші) та порівняння такої собівартості з ціною фактичної реалізації такого товару субєктам господарювання (переліченим на сторінках 7-15 акту перевірки від 19.10.2009року (а.с.28-32 т. 1).

Відповідач, при визначенні рівня звичайної ціни не здійснював жодного порівняльного аналізу в розрізі інформації про укладені (на дату реалізації позивачем товарів) договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, з врахуванням таких умов, строків виконання зобов'язань, умов платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Також представниками відповідача підтверджено, що під час проведення перевірки ревізори не зверталися з запитами до державних органів статистики або інших уповноважених органів з метою визначення відповідності договірних цін позивача рівню звичайних цін.

Згідно пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або посилатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідачем, ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду справи, не було обґрунтовано правовими нормами методику свого розрахунку звичайної ціни реалізованого позивачем товару, за логікою якого, така звичайна ціна повинна визначатися без врахування рівня справедливих ринкових цін на ідентичні (однорідні) товари, а відразу повинна складати собівартість такої готової продукції (товару). Поряд з обумовленим, доказами залученими позивачем до матеріалів справи підтверджуються обставини щодо значного зниження рівня ринкових цін на тукосуміші у названому періоді реалізації позивачем тукосуміші. Відтак, відповідачем не враховано обставин щодо рівня справедливих ринкових цін на ідентичні (однорідні) товари, що склався в період реалізації позивачем продукції.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника , то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Беручи до уваги обумовлене вище суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Керуючись статтями <Текст >, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю. <Текст >

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №000062344/1/23-318 від 01.04.2010 року

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1,70грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя <Підпис >Шевчук С.М.

Повний текст складено та підписано 28.10.2010року