Постанова № 12408922, 22.10.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2010 р. Справа № 47/180-10

Колегія суддів у складі: головуючого судді Погребняка В.Я.

судді Слободіна М.М.

судді Шевель О.В.

при секретарі Марченко В.О. днако ію іть-!творилася^Зто нЈ^янутого питання..ву у задоволенні клопотаннялютивній частині даної ухвали.

за участю представників сторін:

позивача – Рубанця А.О. –дов.

відповідача - Євстіфєєва Ю.В. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3033Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 р. у справі № 47/180-10

за позовом Закритого акціонерного товариства компанія «Райз», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автек-Харків», м.Харків

про стягнення 503115,62 грн.

встановила:

Позивач, ЗАТ «Райз», у червні 2010 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, ТОВ «Автек-Харків», 477600,00 грн. основного боргу, 25515,62 грн. річних, а також понесених позивачем судових витрат. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу та безпідставним утриманням спірних грошових коштів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року у справі № 47/180-10 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 25 серпня2010 року у справі № 47/180-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції невірно тлумачаться положення ст. 1212 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог, не досліджено того факту, що оплата позивачем грошових коштів повинна здійснюватись лише за повідомленням відповідача про наявність товару на складі.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, присутній у судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, оскільки, на думку представника саме несплата позивачем всієї суми за договором позбавила його можливості здійснити поставку товару.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача спірних грошових сум позивач посилався на те, що ним у межах укладеного між сторонами договору зайво перераховано 477600,00 грн., на які відповідач товар не поставив. Таким чином, позивач вважає, що відповідач безпідставно утримує відповідні кошти, вимогу позивача про їх повернення не задовольнив, через що позивач і вимушений був звернутися до суду з позовом про повернення таких коштів та за час прострочення повернення нарахував на них відсотки річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що жодних підстав для застосування вимог статті 1212 ЦК України немає, бо фактично, договір не припинив свою дію, а відповідач жодним чином не заявляв свою відмову від виконання зобов'язань за договором. Також, місцевим господарським судом зазначено, що необхідних умов для застосування до відповідача наслідків передбачених ст. 625 ЦК України у вигляді нарахування трьох відсотків річних немає, оскільки дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а відповідач жодних грошових зобов'язань не порушував.

Проте, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримані вимоги Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якої рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Так, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 14.03.2008 р. між ними дійсно було укладено договір купівлі - продажу № СФ - 001875 згідно умов якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача, а позивач прийняти та оплатити товар, визначений у додатку № 1 до договору (специфікації), а саме: самоскиди МАЗ 551608-236 та МАЗ 8561102-010 та сідельний тягач МАЗ –6422208-232 у загальній кількості 49 шт. та на загальну суму 15459000,00 грн.

Відповідно до р. 5 договору оплата за товар здійснюється частинами, а саме:

до 20.03.2008 р. позивач зобов'язаний перерахувати відповідачу авансовий платіж у розмірі 3091800, 00 грн. (п. 5.1 договору);

доплата за товар у розмірі 12367200, 00 грн. позивачем здійснюється у термін 2 (двох) банківських днів з моменту отримання ним повідомлення відповідача про наявність товару на складі (п. 5.2 договору).

Згідно п. 4.3 договору відвантаження товару відповідачем і приймання товару позивачем проводиться протягом 2 (двох) банківських днів з моменту перерахування доплати за товар на п/рахунок відповідача, у відповідності з п. 5.2 даного договору, та за умов належного виконання позивачем вимог п. 5.1 даного договору. Відвантаження і приймання товару оформлюється актом приймання-передачі товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем свої зобов'язання щодо сплати авансового платежу у розмірі 3091800,00 грн. виконані (а.с. 13 –пл. доручення № 4378 від 26.03.2008 р.). В подальшому позивачем додатково оплачено у червні - вересні 2008 р. грошові кошти у сумі 10456800,00 грн. (а.с. 12-14). Загалом сплачено 13548600,00 грн.

У цей же період, на підставі наявних у справі видаткових накладних та актів прийому-передачі (а.с. 11, 15-20) відповідачем передано позивачу товару на загальну суму 13071000,00 грн.

Отже, різниця між оплаченим та поставленим товаром становить 477600,00 грн., яка й була заявлена позивачем до стягнення.

Досліджуючи фактичні обставини у справі, колегією суддів встановлено, що за змістом п. 5.2 договору доплата у розмірі 12367200,00 грн. повинна здійснюватись позивачем не разовим платежем, а певними конкретними платежами, з урахуванням повідомлення відповідача про наявність товару на складі та кількості техніки. Відповідне підтверджено також і поясненнями сторін.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, після отримання від відповідача повідомлень про наявність товару на складі (а.с. 22-26), відповідач здійснював оплату певної суми грошових коштів та отримував товар.

Відповідач стверджує, що недопоставка товару викликана тим, що позивачем не виконані умови договору щодо перерахування всієї суми грошових коштів за договором –за даними відповідача заборгованість позивача по оплаті становить 1910400,00 грн. (різниця між сумою договору –15459000,00 грн. та перерахованою сумою –13548600,00 грн.).

Позивач же стверджує те, що ним не була перерахована відповідна сума з тих підстав, що відповідачем на виконання вимог п. 5.2 договору не було надано повідомлення про наявність товару на складі, а відтак, позивачем не порушені умови договору.

При цьому позивач заперечує факт отримання від відповідача повідомлення на вказану суму як в усному, так і у письмовому порядку, а відповідач факт здійснення такого повідомлення не підтвердив належними та допустимими доказами (наявна у матеріалах справи копія листа –а.с. 50 - за №186 від 27.11.2008 р. не є таким доказом в силу вимог ст. ст. 33, 34, 36 ГПК України).

Надане відповідачем до суду апеляційної інстанції повідомлення за № 169 від 24.10.2008 р. про наявність залишку товару за договором та з проханням здійснити оплату 1910400,00 грн. також не приймається колегією суддів у якості належного доказу по справі, оскільки відповідачем не доведено факт його вручення, відправлення чи передачі будь-яким іншим способом позивачеві, а останній факт отримання такого повідомлення заперечує. Також, колегія суддів враховує і положення ст. 101 ГПК України, якою передбачено, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (відповідного відповідачем не обгрунтовано).

Отже, колегією суддів встановлено, що саме з вини відповідача, який неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором щодо повідомлення позивача про наявність товару на складі, позивачем не було здійснено всієї суми оплати за договором та не отримано певної кількості товару.

Сторонами встановлено строк дії договору – до 30.12.2008 р. (а не до 30.12.2010 р., як вказував суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні). В суді апеляційної інстанції представник відповідача визнав, що строк дії договору дійсно встановлений до 30.12.2008 р., а не до 30.12.2010 р., про що він помилково вказав у своєму відзиві на позов (а.с. 48).

За змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Таким чином, аналізуючи умови спірного договору та специфікації до нього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за умови належного виконання сторонами за договором своїх зобов’язань, вони мали змогу до 30.12.2008 р. виконати свої зобов’язання, однак, такі зобов’язання не були виконані через порушення відповідачем своїх зобов’язань.

Станом на дату подання позову (червень 2010 р.) строк дії договору скінчився, однак, на суму 477600,00 грн. відповідачем не було поставлено товару позивачеві.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідач на протязі 2008-2010 р. не звертався до позивача з пропозицією продовжити строк дії договору, здійснити доплату грошових коштів з метою поставки товару у повному обсязі, не надавав доказів наявності у нього товару, який міг бути поставлений. В суді апеляційної інстанції відповідач не зміг підтвердити, чи є у нього на даний час товар, що міг би бути поставлений позивачу в межах спірного договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно утримує в себе грошові кошти позивача на суму 477600,00 грн.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень відповідача щодо того, що договір продовжує діяти до цього часу, так як п. 9.4 цього договору передбачено, що він діє до 30.12.2008 р., але в будь-якому випадку до завершення всіх взаєморозрахунків за даним договором. Положення п. 9.4 договору щодо того, що він у будь-якому випадку діє до завершення всіх взаєморозрахунків за договором стосуються випадків, коли одна із сторін виконала належним чином свої зобов’язання за договором, а інша ухиляється від своїх зобов’язань.

У даному ж випадку має місце невиконання саме відповідачем своїх зобов’язань за договором, неможливість поставки ним товару на спірну суму (оскільки, як зазначив представник відповідача ця сума є меншою, ніж вартість товару) та неможливість подальшого виконання позивачем своїх зобов’язань щодо оплати у зв’язку з відсутністю повідомлення відповідача про наявність товару та закінченням строків дії договору, та як наслідок –вимога про повернення зайво сплачених грошових коштів.

Колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з позовом про стягнення спірних коштів позивач цілком обгрунтовано посилався на положення ст. 1212 ЦК України, оскільки п. 3) ч. 3 цієї статті чітко зазначено, що її положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Що ж стосується вимоги позивача про стягнення 25515,62 грн. річних –колегія суддів вважає, що така вимога також є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки після направлення позивачем вимоги про повернення грошових коштів та її невиконання відповідачем, останній є таким, що безпідставно користується грошовими коштами, а відтак, застосування позивачем до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України є правомірним. Відповідачем заперечень щодо обґрунтованості розрахунків річних не надано.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 33, 36, статтями 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 р. у справі № 47/180-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автек-Харків»(61035 м. Харків вул. Каштанова, 16 п/рахунок 26002001310069 в ЗАТ «ОТП-Банк»у м. Харкові МФО 350750 Код 34630369) на користь Закритого акціонерного товариства компанії «Райз»(03680 м. Київ вул. А. Заболотного, 152 р/р 2600015629 в АТ «Райффайзен Банк Аваль»МФО 300335 Код 13980201) 477600,00 грн. боргу, 25515,62 грн. річних, 5032,00 грн. витрат по сплаті держмита за подання позову, 2516,00 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

повний текст постанови підписано 21 жовтня 2010 року