Ухвала суду № 12408640, 03.04.2007, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

26 березня 2007 року Справа № 2-22/16680-2006А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Дугаренко О.В.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Котлярової О.Л.,

секретар судового засідання                                        Василевська С.В.

за участю представників сторін:

позивача: Бєлєвцова О.С., довіреність № б/н від 12.04.06,

відповідача: Євсікова О.В., довіреність № 2358/9/10-00 від 24.10.06, відповідача: Рибалко Ю.Л., довіреність № 6515/9/10 від 05.04.06,

розглянувши апеляційні скарги Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим та Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 18 січня 2007 року по справі №2-22/16680-2006А

за позовом           Приватного підприємства "Аспект-1" (пр. Тракторобудівельників, 83г-4,Харків,61000)

до           Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)

Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим (вул. Р. Люксембург, 29,м.Сімферополь,95000)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

                                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2007 у справі № 2-22/16680-2006А (суддя Яковлєв С.В.) частково задоволено позов приватного підприємства "Аспект-1" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим, Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Визнані нечинними податкові повідомлення-рішення № 0006292301/0 від 26.05.2006, № 0006302301/0 від 26.05.2006, № 000629301/1 від 05.07.2006, № 0006302301/1 від 05.07.2006, № 0012692301/2 від 12.09.2006, № 0006302301/2 від 12.09.2006, № 0006292301/2 від 12.09.2006.

З Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Аспект-1" стягнуто 1,70 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаною постановою суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим та Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять постанову місцевого господарського суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідач проводив виїзну планову перевірку позивача у період з 23.03.2006 року по 08.05.2006 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.02.2005 року по 31.12.2005 року. В результаті перевірки був складений акт від 15.05.2006 року № 3183/23-6/33374951, в якому зафіксовано, що в порушення п.п. 5.3.9. п.5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивач занизив податок на прибуток за 2 квартал 2005 року на суму 2327,5 грн., за 3 квартал 2005 року на суму 230,9 тис.грн.. Також, в даному акті зафіксовано порушення позивачем п.п 72.2.4 п.п. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.4, п.п. 7.5.1., п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме, занижено податок на додану вартість на суму 1667970,74 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач 26.05.2006 року прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0006292301/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 3558670 грн., з яких 2558400 грн. основний платіж, 1000270 грн. штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення рішення № 0006302301/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 2501955 грн., з яких 1667970 основний платіж, та 833985 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач відповідно до п. 5.2 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив переглянути податкове повідомлення-рішення від 26.05.2006 року № 0006292301/0 та податкове повідомлення-рішення від 26.05.2006 року № 0006302301/0.

05.07.2006 року відповідач прийняв податкове повідомлення рішення № 0006292301/1 яким позивачу визначено сплатити суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємства у сумі 3558670 грн., з яких 2558400 грн. основний платіж, 1000270 грн. штрафні (фінансові) санкції. Також відповідач 05.07.2006 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 0006302301/1, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 2501955 грн., з яких 1667970 основний платіж, та 833985 грн. штрафні (фінансові) санкції.

04.07.2006 року позивач звернувся до Державної Податкової Адміністрації в Автономній Республіці Крим зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 26.05.2006 року № 006292301/0 та № 0006302301/0.

04.09.2006 року Державна Податкова Адміністрація в Автономній Республіці Крим прийняла рішення № 1932/10/25-007 в результаті розгляду скарги позивача. В даному рішенні, Державна Податкова Адміністрація в Автономній Республіці Крим залишила без змін прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 26.05.2006 року № 0006292301/0, № 0006302301/0 та податкові повідомлення-рішення від 05.07.2006 року № 0006292301/1, № 0006302301/1, а також рішення від 23.06.2006 року № 23234/10/25-0, прийняте у результаті розгляду первісної скарги. За результатами розгляду скарги Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі прийняте податкове повідомлення-рішення № 0012092301/2 від 12.09.2006 року про застосування до позивача додаткових штрафних санкційз податку на прибуток у сумі 1279200,00 грн.

Відповідно до п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону Країни „Про податок на додану вартість” податкове зобов’язання –це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг).

Згідно до п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст.. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1. п. 7.7., має від’ємне значення, то:

-          бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг))

-          залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

П. 7.4.5. Закону України „Про податок на додану вартість” встановлена заборона включення у склад податкового кредиту сум, що не підтверджені податковими накладними, а наведена у акті перевірки таблиця свідчитьпро наявність у позивача податкових накладних під час проведення перевірки.

Підставою для нарахування відповідачем податку на прибуток у розмірі 2558,00 тис. грн. та податку на додану вартість у сумі 1667970,74 грн. з’явились факти застосування позивачем пільг при придбанні товарів медичного призначення та визнання недійсним статутних документів, протоколу зборів засновників та свідотцтва про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість з моменту реєстрації підприємства –постачальника позивача –товариства з обмеженою відповідальністю „Леокос” (рішення Деснянського суду в м. Києві від 27.12.2005 року).

Апеляційна інстанція зазначає, що при виключенні з податкового кредиту з податку на додану вартість податкових накладних, отриманих від ТОВ „Леокос” в травні-серпні 2005 року на суму 1667970,74 грн. в акті перевірки наведена таблиця, яка містить перелік податкових накладних, отриманих від ТОВ „Леокос”, та вказано, що дані податкові накладні не відповідають п.п. 7.2.1. п. 7.2. та п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. Закону України „Про податок на додану вартість”. Проте, у акті перевірки не зазначено, які саме порушення припущенні в порядку оформлення податкових накладних. Тим паче, що п.п. 7.4.5. Закону України „Про податок на додану вартість” забороняє включення у склад податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними, а наведена в акті таблиця свідчить саме про наявність в дійсності у позивача податкових накладних на момент перевірки підприємства відповідачем.

Таким чином, податкові накладні, отримані від ТОВ „Леокос” були надані інспектору відповідача в ході перевірки та не містили будь-яких дефектів оформлення, а тому відповідно до до п.п 7.2.1. та 7.4.5. позивач мав повне право на включення цих податкових накладних у склад податкового кредиту. Суд апеляційноїінстанції не вбачає порушень законодавства, на які посилаються відповідачі у оскаржуваних рішеннях.

Апеляціна інстанція також критично ставиться до твердження відповідача про те, що на момент складання податкових накладних ТОВ”Леокос” не був платником податку на додану вартість, що не відповідає ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість”. Оскільки, згідно з п.п 7.2.4. Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку на додану вартість і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим в якості платників податку. ТОВ „Леокос” на момент здійснення правочинів з позивачем та виписки податкових накладних був зареєстрованим платником податку що підтверджувалося свідотцтвом про реєстрацію платника податку № 35356227 та привласненням підприємству ІПН 331485326526, копія якого була надана котрагентом позивачу.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Діснянського районного суду м. Києва про визнання статуних документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість винесене 27.12.2005 року. Тоді як згдіно приписів п. 9.8. ст. 9 Закону Країни „Про податок на додану вартість”, реєстрація в якості платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Відповідно до п. 25.2.2. Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість затвердженого Наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 року, рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з ініціативи податкового органу оформлюється актом про анулювання, дата затвердження даного акту вважається днм прийняття рішення про анулювання.

Проте апеляційна інстанція вважає, що вищевказана дата фізично не може бути раніше, ніж винесено рішення суду, тобто до 27.12.2005 року згідно Закону України „Про податок на додавну вартість”ТОВ „Леокос” було зареєстрованим платником податку на додану вартість та мало право на оформлення податкових накладних.

Визнання судом недійсними свідотцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту реєстрації не є підставою для визнання недійсними здійснених цим суб’єктом з іншими суб’єктами господарської діяльності юридично значимих дій, оскільки котрагенти по договору можуть нести відповідальність тільки при наявності провини.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція вважає, що усі документи, складені при здійсненні правочинів з ТОВ „Леокос” були оформлені у відповідності з чинним законодавством.

Що стосується виключення із валових витрат, витрат, понесених на підставі накладних на отримання товару від ТОВ „Леокос”у травні-серпні 2005 року у сумі 10232349,67 грн., що спричинило донарахування податку на прибуток у сумі 2558,0 тис. грн. апеляційна інстанція встановила наступне.

Акт перевірки містить посилання, що у складі наданих для перевірки документів відсутні витратні та податкові накладні підприємства ТОВ „Леокос”, а запит про надання завірених копій цих документів № 13727/10/23-6, отриманий позивачем 19.04.2006 року, виконаний не був. Проте, з матеріалів справи слідує, що після надіслання відповідачем вищевказаного запиту, представник позивача Вершкова Н.В., яка була залучена судом першої інстанції у якості свідка, транспортувала оригінали всієї бухгалтерської документації до м. Харкова для зняття копій та їх належного засвідчення. Але ця документація була викрадена 20.04.2006 року під час траспортування. У зв’язку з крадіжкою, Вершкова Н.В. звернулася до правоохоронних органів, але у порушені кримінальної справи було відмовлено. Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи від 26.04.2006 року затверджена начальником ЛВ на ст. Харків –пас. ЛУ на ПЗ УВСУ полковником міліції Столяренко С.А., та підтверджує факт крадіжки.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів.

Таким чином, відповідач мав можливість ознайомитись з первинними документами по угодам з ТОВ „Леокос” до 19.04.2006 року, та ознайомився з цими документами, що підтверджується детальним описом угод позивача та ТОВ „Леокос”

В акті перевірки перелічені первинні документи, що були складені між позивачем та ТОВ "Леокос", а саме платніжні доручення, податкові накладні з вказанням порядку проведення розрахунків - векселів, актів взаємозаліку та ін. Згідно з п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не підлягають включенню до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція вважає, що позивачем у ході проведення перевірки були надані всі необхідні первинні документи,а тому не підлягають включенню у склад валових витрат будь-які витрати, які були понесені позивачем при здійсненні розрахунків з ТОВ „Леокос”.

Крім того, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Також, апеляційна інстанція вважає доцільними посилання позивача на ст. 208 Господарського кодексу України, в якій вказано, що наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, при яких кожна із сторін зобов’язана повернути іншій стороні все отримане по зобов’язанню, не настали, оскільки господарські зобов’язання між позивачем та ТОВ „Леокос” не були визнані у судовому порядку недійсними.

У частині посилання відповідача на те, що установчі документи платника податку ТОВ „Леокос” визнані недійсними з моменту реєстрації, апеляційна інстанція вважає, що визнання недійсними у судовому порядку установчих документів та свідотцтва про реєстрацію, як платника податку на додану вартість не є підставою для позбавлення його контрагентів права на податковий кредит. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди не покладено обов’язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин.

Відповідно до п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач таких доказів в обґрунтування своєї позиції не надав. Через що, апеляційна інстанція вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.

          Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим та Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2007 року у справі № 2-27/16680-2006А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                        О.В. Дугаренко

Судді                                                                      К.В. Волков

                                                                      О.Л. Котлярова