Ухвала суду № 12408582, 26.03.2007, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

20 березня 2007 року Справа № 20-12/192-4/261

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Дугаренко О.В.,

                                                                                          Шевченко Наталю Миколаївну,

секретар судового засідання                                        Алєєва А.М.

за участю представників:

позивача: Логутев В.М., довіреність б/н від 22.01.2007,

відповідачів:

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя:

Турчин Д.С., довіреність №10-004/222 від 03.08.2006,

Бакши О.М., довіреність № 10-004/227 від 11.09.2006,

Управління державного казначейства у місті Севастополі:

не з'явився,

прокурора: Шаблін Є.І., посвідчення № 332 від 14.10.2003,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Остапова К.А.) від 14 грудня 2006 року по справі №20-12/192-4/261

за позовом           приватного підприємства "Соріус" (вул. Сенявіна, 3, Севастополь, 99011)

до           Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37, Севастополь,99011)

Управління державного казначейства у місті Севастополі (пр. Гер. Сталінграда, 64,Севастополь,99059)

за участю Прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, спонукання виконати певні дії

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача про зменшення позивачу бюджетного відшкодування та про покладення на податковий орган обов’язку надати органу державного казначейства документи про право позивача на бюджетне відшкодування.

Позов обґрунтований тим, що позивач не допустив порушень при формуванні від’ємного значення податку, а також фактично сплатив постачальнику послуг –комісіонеру вартість цих послуг разом з податком, суму якого заявив до бюджетного відшкодування.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивач заявив бюджетне відшкодування, порушень формування від’ємного значення податку податковим органом не встановлено, у попередньому податковому періоді комісіонеру була сплачена вартість наданих послуг, у тому числі податку, що є умовою для отримання бюджетного відшкодування. Але податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування на 12.376грн. До органу казначейства податковим органом документи про виплату позивачу бюджетного відшкодування не надані.

Постановою місцевого господарського суду позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення про завищення бюджетного відшкодування та на податковий орган покладений обов’язок надати органу державного казначейства документи про право позивача на бюджетне відшкодування.

Судове рішення мотивовано тим, що комісіонер на свій рахунок фактично отримав оплату за рахунок коштів позивача наданих позивачу послуг, у тому числі податку, а тому позивач фактично сплатив у попередньому податковому періоді суму податку, яку заявив до бюджетного відшкодування.

Відповідач оскаржив це рішення у апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову місцевого господарського суду скасувати, у позові відмовити, тому що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, тому що кошти на рахунок комісіонера зараховані не від позивача, а від покупців товару, тобто позивач не здійснив фактичної оплати послуг.

З заперечень на апеляційну скаргу слідує, що позивач не згодний з її доводами, тому що оплатив за свій рахунок комісіонеру вартість наданих послуг.

Розпорядженням першого заступника голови суду змінено склад колегії, суддя Голик В.С. замінений на суддю Шевченко Н.М.

У судовому засіданні представники податкового органу підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача підтримав доводи заперечень на цю скаргу, прокурор погодився з доводами апеляційної скарги.

Управління державного казначейства не скористувалося правом на участь в судовому засіданні його представника, про час і місце судового засідання було повідомлено належним чином - 19 лютого 2007 року отримало повістку.

На підставі статей 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд розглянув справу, встановив наступне.

7 серпня 2006 року керівником Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Зумським Я.І. на підставі акту перевірки №00070\235\22285658 від 28 липня 2006 року прийнято податкове повідомлення-рішення №000006235\0 про зменшення позивачу за квітень 2006 року бюджетного відшкодування на 72.204грн. (а.с. 8-9).

З вказаного акту перевірки слідує, що позивач правильно сформував від’ємне значення податку за березень та квітень 2006 року, але фактично не сплачував контрагенту державному підприємству „Укрспецєкспорт” вартість послуг, а тому не має право на бюджетне відшкодування (а.с. 10-29).

Податкові декларації позивача підтверджують той факт, що позивач у березні та квітні 2006 року мав від’ємне значення податку, за квітень 2006 року позивач заявив бюджетне відшкодування на 72.204грн. (а.с. 38-43).

Це бюджетне відшкодування виплачено частково –не сплачено з бюджету 12.376грн., що підтверджується особовою карткою, службовими записками посадовців та довідками податкового органу (а.с. 53-64, 65, 85)

З договору комісії №USE від 10 червня 2005 року слідує, що комісіонер –державне підприємство „Укрспецекспорт” зобов’язалося перед позивачем –комітентом, вчинити проточин з поставки судових та корабельних запасних частин, а позивач зобов’язався оплатити такі послуги у розмірі різниці між встановленою позивачем ціни товару та ціною товару, за яку комісіонер продасть цей товар. При цьому договір передбачає, що кошти за продаж товару надходять на рахунок комісіонера, який має право на утримання їх частки –у розмірі комісійної винагороди та витрат на виконання договору (а.с. 30-36).

Такі договірні вимоги були виконані: 2 лютого 2006 року комісіонер експортував товар позивача за 141.348,84 доларів США, 6 грудня 2005 року комісіонер на свій рахунок отримав вартість товару у сумі 86.664 доларів США, 7 грудня 2005 року комісіонер перерахував на рахунок позивача 86.664 долара США, різницю –54.594,84 доларів США комісіонер залишив на своєму рахунку, з яких 39.890,94 доларів США це пов’язані з виконанням договору витрати, а 14.703,90 доларів США чи 74.254,70грв. (у тому числі податок 12.375,78грн.) –комісійна винагорода. Такі обставини підтверджують письмові докази: звіт та довідка комісіонера, податкова накладна, платіжні документи, бухгалтерська довідка та картки бухгалтерських рахунків, митні декларації (а.с. 37, 118-126, 146-154).

При цьому комісіонер позивача заявлені податкові зобов’язання за березень 2006 року сплатив у повному обсязі, що підтвердив самостійно і це було перевірено податковим органом (а.с. 118, 127-132).

Відповідно до пункту „а” підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами, далі Закон № 168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем послуг у попередньому податковому періоді постачальникам таких послуг.

Апеляційний господарський суд вважає, що законодавець не ставить настання бюджетного відшкодування в залежність від того, з якого рахунку були сплачені кошти (у тому числі податок) отримувачем послуг постачальнику послуг.

Як вказано вище, позивач повністю виконав свої зобов’язання, у тому числі сплатив комісіонеру кошти за надані комісійні послуги. Той факт, що реально ці кошти були зараховані покупцями товару на рахунок комісіонера не спростовує факт фактичної оплати позивачем комісіонеру наданих послуг, так як розпоряджатися отриманими на рахунок коштами комісіонер мав право після ствердження комітентом (позивачем) звіту комісіонера, що відбулося у березні 2006 року. Підпункт 7.7.2 Закону України не передбачає виключно лише один вид фактичної сплати –зарахування з рахунку отримувача послуг на рахунок постачальника послуг коштів. Ця норма передбачає лише вимогу фактичної сплати, що відбулося –позивач розпорядився своїми коштами –передав право власності комісіонеру.

На підставі вказаного, апеляційний господарський дійшов до висновку про те, що позивач мав право на бюджетне відшкодування, тому що фактично сплатив постачальнику послуг їх вартість (у тому числі податок), апеляційна скарга не обґрунтована і не підлягає задоволенню; місцевим господарським судом постанова прийнята без порушень і при правильному застосуванні норм матеріального права, інших підстав для її скасування (зміни) не має.

                    Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову господарського суду міста Севастополя від 14 грудня 2006 року у справі № 20-12/192-4/261 залишити без змін.

Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                        О.Г. Градова

Судді                                                                      О.В. Дугаренко

                                                                      Шевченко Наталі Миколаївні