Ухвала суду № 12407962, 17.10.2006, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

12 жовтня 2006 року Справа № 2-25/200-2006

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Голика В.С.,

суддів                                                                      Градової О.Г.,

                                                                                          Фенько Т.П.,

секретар судового засідання                                        Алєєва А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Дворецький І.М. дов. №2 від 25.04.2006,

відповідача: Попова С.В. дов №32 від 27.04.2006,

розглянувши апеляційні скарги Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим та Малого колективного підприємства "Джанкойський технічний центр "Еліпс" на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 16.05.-06.06.2006 у справі №2-25/200-2006

за позовом           Малого колективного підприємства "Джанкойський технічний центр "Еліпс" (вул. Джанкойська, 9, м. Джанкой,96100)

до           Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Дзержинського, 30, м. Джанкой, 96100)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

                                                            ВСТАНОВИВ:

За результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Малого колективного підприємства „Джанкойський технічний центр „Еліпс” за період із 01.04.2003 по 01.04.2004 (акт перевірки № 88/23-1-02165538 від 01.09.2004), податковим органом 03.09.2004 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 1079/23-1/0 про донарахування податкового зобов’язання по податку на прибуток у сумі 3655,40 грн., у тому числі 2611,00 грн. –основний платіж та 1044,40 грн. - штрафні санкції; № 1080/23-1/0 про донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 11136,00 грн., у тому числі 7424,00 грн. –основний платіж та 3712,00 грн. –штрафні санкції.

Як вбачається із матеріалів перевірки, податкове зобов’язання по податку на прибуток нараховане у зв’язку з порушенням платником податку, на думку податкового органу, вимог підпункту 12.1.2 статті 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”; у зв’язку із коригуванням валових доходів у сторону їх зменшення на 8700, 00 грн.. за декларацією за перше півріччя 2003 року, а податкове зобов’язання по податку на додану вартість нараховане у зв’язку з порушенням платником податків вимог пункту 4.5 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме безпідставне коригування податкового зобов’язання у сторону зменшення за липень 2003 на суму 8,7 тис. грн..

Зменшення податкових зобов’язань платником податків здійснені на суму шостої частини дебіторської заборгованості з минулим терміном позовної давності, а саме 8704,00 грн. від 52227,02 грн. по взаємовідносинам з Відкритим акціонерним товариством „Лисичанський склозавод” за договором від 09.12.1999 року.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.05-06.06.2006 у справі № 2-25/200-2006 (суддя Маргарітов М.В.) позов задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції № 1079/23-1/0 від 03.09.2004 по донарахуванню податку на прибуток та застосуванню фінансових санкцій.

При прийнятті постанови, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до підпункту 12.1.2 статті 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” платник податків зобов’язаний збільшити валовий дохід на суму заборгованості (її частини), попередньо включеної до складу валових витрат, проте з акту перевірки вбачається, що позивач не включив суму 8704,00 грн. до складу валових витрат.

Відмовляючи позивачу у позові про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції № 1080/23-1/0 від 03.09.2004 про донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість, суд першої інстанції виходив із того, що на момент здійснення коригування по податку на додану вартість у сторону зменшення, заборгованість у сумі 52227,02 грн. (8704,00 грн. –шоста частина від неї) не була заборгованістю з перебігом строку позовної давності, у зав’язку з чим позивач не мав право коригувати податкове зобов’язання.

Сторони оскаржують постанову суду першої інстанції.

Так, на думку позивача, відмовляючи частково у позові, суд першої інстанції дійшов до невідповідності висновків обставинам справи.

Позивач вважає, що він мав право на коригування податкового зобов’язання по податку на додану вартість у відповідності до пункту 4.5 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме у зв’язку зі зміною суми компенсації за продажу товарів (робіт, послуг). Зміна компенсації, на думку позивача, відбулася у зв’язку з тим, що за передані товари компенсація від покупця надійшла частково. Доводи позивача також мотивовані іншими підставами, які не мають значення для справи.

На думку податкового органу, при визнанні недійсним податкового повідомлення-рішення № 1079/23-1/0 від 03.09.2004 судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а саме підпункт 12.1.2 статті 12 закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого, на думку податкового органу, після відмови позивачу у позові про стягнення із Відкритого акціонерного товариства „Лисичанський склозавод” боргу у сумі 52227,02 грн., позивач був зобов’язаний збільшити валові доходи на суму зменшення, а саме на 8704,00 грн.

Доводи відповідача також мотивовані іншими підставами, не маючими значення для розгляду справи.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, апеляційні скарги визнає не підлягаючими задоволенню, виходячи із наступного:

Доводи податкового органу про порушення позивачем та неправильним застосуванням судом першої інстанції вимог підпункту 12.1.2 та пункту „а” вищеназваного підпункту статті 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, визнаються судовою колегією безпідставними.

Так, вищеназвані норми матеріального права зобов’язують платника податків збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно із підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 вищеназваного Закону у разі, коли суд не задовольняє позов (заяву) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини.

Проте, матеріалами справи не підтверджується що передаючи простий вексель № 613244187980 номінальною вартістю 75000,00 грн. за актом прийому-передачи від 26.07.1999 на користь відкритого акціонерного товариства „Лисичанський склозавод”, позивач відніс його вартість до складу валових витрат.

Матеріалами справи також не підтверджується, що за податковою декларацією по податку на прибуток за перше півріччя 2003 року позивачем здійснене коригування валових витрат у сторону їх зменшення саме за господарською операцією передачі вищеназваного векселю.

При даних обставинах, доводи податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 12.1.2 статті 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” обґрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними.

Доводи позивача про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме пункту 4.5 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість” визнаються судовою колегією безпідставними, виходячи із наступного:

Так, на думку позивача, підприємство мало право зменшити податкове зобов’язання по податку на додану вартість у липні 2003 року на суму 8704,00 грн. у зв’язку з діючою дебіторською заборгованістю Відкритого акціонерного товариства „Лисичанський склозавод”, відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, у зв’язку зі зміною суми компенсації вартості проданих товарів. Зміну суми компенсації вартості проданих товарів позивач обґрунтовує тим, що за переданий Відкритому акціонерному товариству „Лисичанський склозавод” вексель компенсація надійшла частково.

Проте, пункт 4.5 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, на що посилається позивач, змінює лише базу оподаткування у разі зміни суми компенсації вартості поставлених товарів (робіт, послуг). Тлумачення бази оподаткування закріплене у пункті 4.1 статті 4 вищеназваного Закону.

Відповідно до обставин справи та пояснень представників сторін, позивачем, на підставі податкової декларації з податку на додану вартість № 63 за липень 2003 року здійснено коригування податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сторону зменшення на 8704,00 грн. у зв’язку з списанням дебіторської заборгованості у зв’язку з перебігом строку позовної давності по взаємовідносинам із Відкритим акціонерним товариством „Лисичанський склозавод”.

Податковим зобов’язанням, відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України „По податок на додану вартість” вважається загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.3.1 статті 7 вищеназваного Закону датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь яка з подій, що сталася раніше, або дата зарахування коштів від покупця .... як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів.

Відповідно до підпункту 7.7.1 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Проте, матеріалами справи не підтверджується, що господарські операції по передачі векселів № 613244187980 за актом прийому-передачі від 26.07.1999, номінальною вартістю 75000,00 грн. та № 613244187980 номінальною вартістю 75000,00 грн. за актом прийому передачі від 09.12.1999 на користь Відкритого акціонерного товариства „Лисичанський склозавод” позивачем віднесені до податкового зобов’язання по податку на додану вартість.

Оскільки по вищеназваним операціям податкове зобов’язання позивачем не формувалось, то у позивача відсутні правові підстави для його зменшення даже при наявності обставин, викладених у пункті 4.5 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”.

При даних обставинах судова колегія апеляційні скарги визнає не підлягаючими задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що прийнята у відповідності до норм матеріального права.

                    Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

1.          Апеляційні скарги Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим та Малого колективного підприємства "Джанкойський технічний центр "Еліпс" залишити без задоволення.

2.          Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.05.-06.06.2006 у справі №2-25/200-2006 залишити без змін.

3.          Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця із дня оголошення.

Головуючий суддя                                        В.С. Голик

Судді                                                                      О.Г. Градова

                                                                      Т.П. Фенько