Постанова № 12407730, 02.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2010                                                                                           № 26/280

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача - Шабанов С.В.- представник, дов. № 13-11-14146 від 13.07.2010,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Кабель"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.07.2010

у справі № 26/280 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Кабель"

до                                                   Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"

про                                                   стягнення 15 387, 89 грн

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 19.10.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.11.2010.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2010 у справі № 26/280 у позові відмовлено; в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 2 623,14 грн., провадження у справі припинено відповідно до п.2 ст. 80 ГПК України; в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 1 530,17 грн., суд залишає позовні вимоги позивача без розгляду відповідно до п.5 ст.81 ГПК України.

          Рішення мотивовано тим, що суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, оскільки для нарахування пені пройшов строк позовної давності, передбачений п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України; щодо вимог про стягнення 3% річних та збитків від інфляції, то відповідач не мав перед позивачем грошових зобов’язань в розумінні ст. 625 ЦК України; позивач не надав суду оригіналів банківських виписок про списання безпідставно отриманих коштів в сумі 1 530,17 грн.

          В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2010 у справі № 26/280 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права і прийняти нове рішення.

          Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

          Скаржник стверджує про безпідставне незастосування судом ст.ст. 526, ч.1 ст. 530, ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 547, ст.ст. 610, 612, 625 ЦК України та пункту 3.1 договору № 02/296 і посилається на факт встановлення невиконання відповідачем укладеного між сторонами умов договору банківського рахунку № 02/296 рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467) та факту існування боргу і його сума, що набрало законної сили; саме суму боргу, встановлену у вказаному рішенні суду у справі № 4/699 (20/1467), у розмірі 46 116,16 грн., позивач проіндексував та нарахував 3% річних, тому вимоги ці є законні та обґрунтовані.

          Скаржник посилається на те, що сума 1 530,17 грн., - це кошти, нараховані та списані відповідачем з позивача за ведення рахунку, що підтверджується відповідними банківськими витягами, після прийняття рішення суду від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467), яким було вирішено розірвати договір № 02/296, тому позовна вимога відповідає положенням ч.1 ст. 1212 ЦК України.

          На думку скаржника, судом безпідставно не застосовано ст. 58 ГПК України.

          У письмових поясненнях скаржник вказує на відсутність у матеріалах справи заяви відповідача про застосування позовної давності, крім того, перебіг строку позовної давності перервався 09.02.2010 шляхом вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, при цьому строк позовної давності в один рік, щодо нарахованої пені, на дату подання позову, не сплинув; скаржник не погоджується із наявністю підстав для припинення провадження у справі, посилаючись на те, що предметом рішення суду від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467) було зобов’язання відповідача до вчинення певних дій та перерахування залишку коштів, які були на рахунку, в сумі 2 623,14 грн., на інший рахунок позивача, а предметом даного судового розгляду було стягнення з відповідача боргу в сумі 2 623,14 грн.; також є різними підстави; відповідно до ст. 36 ГПК України банківські витяги про списання коштів були подані позивачем в належним чином засвідчених копіях, які містяться в матеріалах справи, їх оригінали були у позивача під час судового розгляду та під час розгляду справи, суд не витребовував оригіналів банківських витягів; останні є документами, які виготовлені відповідачем у справі та від якого будь-яких зауважень з приводу витягів не надходило.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, враховуючи доводи письмових пояснень позивача, колегія суддів встановила наступне.

          Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення 4 611,67 грн. пені, нарахованої за період з 09.02.2009 по 09.02.2010, відповідно до п.3.1 договору № 02/296, розмір якої зменшено до 10% у зв’язку з умовою п.п. 3.1 договору; 5 188,06 грн. індексації та 1 434,85 грн. 3% річних, у зв’язку з простроченням грошового зобов’язання у розмірі 46 116,78 грн., за період з 30.01.09 по 09.02.10 та із суми 2 623,14 грн., за період з 22.01.2010 по 12.04.2010; 1 530,17 грн. безпідставно отриманих коштів, на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України; 2 623,14 грн. заборгованості, у зв’язку з неперерахуванням відповідачем на вказаний позивачем рахунок відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467).

          Як вбачається із матеріалів справи, 23.09.2004 між сторонами було укладено договір № 02/296 банківського рахунку, відповідно до п.1.1 якого відповідач, за договором банк, відкриває позивачу, за договором клієнту поточний рахунок № 26004000318001 у гривні для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України та зобов’язується приймати та зараховувати на рахунок кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені Інструкцією, затвердженою постановою Національного банку України від 12.11.2003 № 492.

          Відповідно до п.4.3 договору № 02/296 операції за розрахунковими документами в гривнях, що надійшли до банку в операційний час, виконуються банком того ж дня.

          Згідно із витягом із особового рахунку банку, 29.01.2009 до банку надійшло платіжне доручення позивача за № 9064 про перерахування суми 46 116,78 грн.

                    Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467) договір № 02/296 банківського рахунку від 23.09.2004, що був укладений позивачем та відповідачем, розірвано; стягнуто з відповідача на користь позивача 46 116,78 грн. основного боргу; зобов’язано відповідача закрити поточний рахунок № 26004000318001 позивача, а залишки коштів у сумі 2 623,14 грн. перерахувати на рахунок № 26009272309001 у філії КБ "Приватбанк" м. Хмельницький, МФО 315405.

          Відповідно до витягу банку із особового рахунку, сума 46 116,78 грн. була перерахована 09.02.2010, у зв’язку з чим термін прострочення виконання розпорядження клієнта склав період з 30.01.2009 по 08.02.2010.

           Згідно з ч.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Відповідно до ч.3 ст. 1068 ЦК України банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачено договором банківського рахунка або законом.

          В п.3.1 договору № 02/296 сторони передбачили, що за несвоєчасне чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить клієнту, банк сплачує пеню в розмірі ставки, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від розміру несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення, але не більше 10-ти процентів від суми переказу.

          В ч.6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Отже, оскільки зобов’язання відповідача виконати розпорядження позивача про перерахування суми 46 116,78 грн. настало 29.01.2009, то прострочення виконання цього зобов’язання почалось з 30.01.2009 та, згідно з положенням ч.6 ст. 232 ГК Україна, право нарахування пені закінчилось 29.07.2009.

          Однак, постановами Правління Національного банку України від 10.02.2009 та від 05.08.2010 було призначено з 10.02.2009 тимчасового адміністратора відповідача та з 10.02.2009 до 10.08.2009 і з 11.08.2009 до 10.02.2010, відповідно, було введено та продовжено мораторій для відновлення фінансового стану банку.

          Статтею 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-Ш, в редакції від 22.06.2004, чинній до 05.08.2009, встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації; протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

          Також у зазначеній статті Закону вказано, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, однак, розпорядження позивача про перерахування коштів у сумі 46 116,78 грн. надано відповідачу до призначення тимчасового адміністратора.

          Таким чином, відсутні підстави, передбачені нормами чинного законодавства, для задоволення вимог позивача у частині стягнення пені.

          Відповідно до п.2.1.8 договору № 02/296 банк має право отримувати від клієнта плату за розрахунково-касове обслуговування рахунку згідно із тарифами.

          Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до витягів банку із особового рахунку, відповідачем були з рахунку позивача списані кошти за ведення рахунку, а саме: 30.12.2009 – 350,00 грн., 29.11.2010 – 408,00 грн., 26.02.2010 – 45,02 грн., 18.03.2010 – 356,86 грн., 31.03.2010 – 370,29 грн., всього 1 530,17 грн.

          Разом із тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467) договір № 02/296 від 23.09.2004 було розірвано; зобов’язано банк закрити поточний рахунок № 26004000318001 позивача, а залишки коштів у сумі 2 623,14 грн. перерахувати на вказаний у рішенні рахунок іншого банку.

           Дата підписання рішення – 11.01.2010.

          Отже, враховуючи положення ст. 85 ГПК України у редакції, чинній на час підписання рішення та ту обставину, що докази подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання чи скасування зазначеного рішення, відсутні, а позивач стверджує про неподання скарг на рішення, то згадане рішення набрало законної сили 21.01.2010.

          Таким чином, відповідачем безпідставно було списано з рахунку позивача кошти за ведення рахунку за період з 29.01.2010 по 31.03.2010 у розмірі 1 180,17 грн.

           Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно; особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

          Отже позовні вимоги у частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 1 180,17 грн. є такими, що відповідають чинному законодавству та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

          Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467) було зобов’язано відповідача залишки коштів позивача у сумі 2 623,14 грн. перерахувати на рахунок № 26009272309001 у філії КБ "Приватбанк" м. Хмельницький.

          Згідно з п.2 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

          Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з положеннями ст.ст. 1066, 1068 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов’язаний проводити операції за рахунком, перелічені у ст. 1066 ЦК України та зазначені у договорі, а клієнт зобов’язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

          Отже, за договором банківського рахунку грошове зобов’язання покладається на позивача, тому, оскільки статтею 625 ЦК України встановлено сплату інфляційних втрат та річних за прострочення грошового зобов’язання, то підстави для застосування такої відповідальності до відповідача відсутні.          

          З врахуванням зазначеного, апеляційна інстанція погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі за позовом у частині вимог про стягнення 2 623,14 грн. заборгованості та відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат і річних.

          Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду у частині позовних вимог про стягнення 1 530,17 грн. безпідставно отриманих коштів, як із таким, що не відповідає положенням п.5 ст. 81 ГПК України, враховуючи те, що згідно зі ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; оригінали витягів банку виготовлюються відповідачем; із матеріалів справи не вбачається наявності заперечень відповідача проти змісту копій витягів банку, виготовлених позивачем; судом не обґрунтовано підставу неприйняття наявних у справі копій витягів банку, як доказів у справі.

          Із доводами апеляційної скарги із письмовими поясненнями, частково, немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

          Оскільки і у рішенні господарського суду від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467) і у позовній заяві у справі № 26/280 вимоги позивача стосуються повернення йому від відповідача коштів у сумі 2 623,14 грн., які є залишком на поточному рахунку позивача, у зв’язку із розірванням договору № 02/296 банківського рахунку від 23.09.2004, то відсутні підстави для твердження про наявність різних предметів позову та різних підстав. При цьому слід врахувати, що у разі виконання зазначеного рішення суду від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467), позивач одержить вказану суму, про стягнення якої заявив вимогу у позові у справі № 26/280.

          Твердження про виникнення грошових зобов’язань у зв’язку з невиконанням відповідачем рішення господарського суду від 08.12.2009 у справі № 4/699 (20/1467), не відповідає нормам чинного законодавства та, зокрема, положенням ст. 11 ЦК України. Рішення господарського суду відповідно до ст. 115 ГПК України виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених законодавством та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги та часткової зміни рішення суду першої інстанції.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

          2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2010 у справі № 26/280 у частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 2 623,14 грн., залишити без змін, а у решті частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2010 у справі № 26/280 викласти в наступній редакції:

          "Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (04053, м. Київ, вул. Артема, 15; код ЄДРПОУ 20025456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Кабель" (29000, м. Хмельницький, вул. Красовського, 5/1; код ЄДРПОУ 23839165) 1 180,17 грн. грошових коштів, 11,80 грн. державного мита, 18,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В решті позову відмовити."

          3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (04053, м. Київ, вул. Артема, 15; код ЄДРПОУ 20025456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Кабель" (29000, м. Хмельницький, вул. Красовського, 5/1; код ЄДРПОУ 23839165) 5,90 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

          4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

          5. Справу № 26/280 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

24.11.10 (відправлено)