Постанова № 12407715, 17.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2010                                                                                           № 13/116

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гарник Л.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Асадча А.А., дов. № 78 від 16.08.2010 року

від відповідача -не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Київський склотарний завод"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.09.2010

у справі № 13/116 ( .....)

за позовом                               ЗАТ "Київський склотарний завод"

до                                                   Прилуцький консервний завод Чернігівської облспоживспілки

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 106958,08 грн.

В судовому засіданні 17.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.09.2010 року у справі № 13/116 за позовом Закритого акціонерного товариства “Київський склотарний завод” (далі - позивач) до Підприємства споживчої кооперації “Прилуцький консервний завод” Чернігівської обласної спілки споживчих товариств (далі - відповідач) про стягнення 106 958, 08 грн. припинено провадження у справі в частині стягнення 82 194, 04 грн. основного боргу на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.09.2010 року у справі № 13/116 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 82 194, 04 грн. основного боргу, 5 201, 86 грн. – 3% річних, інфляційній витрати в сумі 19 562, 18 грн., державне мито в розмірі 1 069, 58 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції, припиняючи провадження в частині стягнення основного боргу за мировою угодою, обґрунтовуючи це тим, що ухвала про затвердження мирової угоди має статус виконавчого документу і заінтересована сторона не позбавлена права пред’явити цей документ до примусового виконання, не з'ясував чи відповідає дана ухвала вимогам статті 19 Закону України “Про виконавче провадження”. Так, зокрема, ухвала про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 Закону України “Про виконавче провадження”, а саме, не зазначено строк пред'явлення її до виконання та дату набрання чинності. Таким чином апелянт вважає, що в даному випадку ухвала про затвердження мирової угоди не може мати статус виконавчого документа і стягнення за нею можливе лише в позовному порядку. Аналогічна правова позиція викладена в частині 9 пункту 3.6.9 Роз'яснень Вищого господарського суду від 18.09.1997 року, № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями) в якій зазначено, що якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що звертаючись з позовною вимогою про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 82 194 грн. 04 коп. по мировій угоді, позивач визначив підставою позову мирову угоду від 13 січня 2005 року, а тому, з даним позовом останній звернувся з тією ж вимогою, але за іншою підставою, в зв’язку з чим, на думку апелянта, позовні вимоги ЗАТ «Київський склотарний завод» підлягають розгляду по суті. Таким чином, припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу за мировою угодою є безпідставним, в зв'язку з чим було порушено право ЗАТ «Київський склотарний завод» на звернення до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, передбачене статтями 1, 2 ГПК України.

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 5201,86грн. та інфляційних втрат в сумі 19 562,18 грн., не врахував той факт, що мирова угода укладається на взаємовигідних для обох сторін умовах і за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

При цьому, пунктом 3 мирової угоди по справі № 8/138/10/5 від 13.01.2005 року передбачено, що в разі неналежного виконання боржником - відповідачем умов мирової угоди або ухилення боржника від виконання даної угоди, кредитор - позивач має право вимагати від боржника достроково сплатити всю суму непогашеної заборгованості з відшкодуванням кредитору завданих збитків в тому числі втрат від інфляційних процесів та 3% річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2010 року.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/1 від 17.11.2010 року справу № 13/116 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя: Гарник Л.Л., судді: Іваненко Я.Л., Верховець А.А.

В судове засідання 17.11.2010 року з’явився представник позивача та підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, в судове засідання 17.11.2010 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, та те, що явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з відповідача 82 194,04 грн. боргу по мировій угоді від 13.01.2005 року по справі № 8/138/10/5, а також 5 201,86 грн. 3 % річних та 19 562,18 грн. інфляційних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Чернігівської області від 13.01.2005 року по справі № 8/138/10/5 за позовом Закритого акціонерного товариства “Київський склотарний завод” до Прилуцького консервного заводу Чернігівської облспоживспілки про стягнення 98 108, 86 грн. збитків затверджено мирову угоду від 13.01.2005 року, укладену між ЗАТ “Київський склотарний завод” та Прилуцьким консервним заводом Чернігівської облспоживспілки, згідно якої сторони домовились розстрочити сплату 98 108,86 грн. матеріальних збитків, завданих боржником кредитору втратою склобанки, отриманої згідно залізничних квитанцій про прийняття вантажу №№ 28465746, 28465745, 28465744, 28465768, 28465772, 28465771, 28465774, 28465792, 28475813, 28465830, 28465829, 28465842, 28466020, 28466021, 28466047, товарної накладної № 9072; боржник зобов'язався погасити вищевказану заборгованість в сумі 98 108,86 грн. шляхом щомісячного перерахування коштів рівними частинами в розмірі не меншому 2 725,24 грн. на поточний рахунок кредитора. Строк дії мирової угоди встановлено до 31.01.2008 року. Цією ж ухвалою припинено провадження по справі.

Відповідач, на виконання мирової угоди, частково погасив заборгованість за рахунок поставленого товару на суму 15 914,82 грн. згідно податкової накладної від 15.12.2006 року на суму 7 900,44 грн., накладної № 99 від 16.04.2008 року на суму 3 649,98 грн., накладної № 120 від 28.05.2008 року на суму 4 364,40 грн.(копії в матеріалах справи).

Станом на 01.06.2010 року між сторонами було підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків на суму заборгованості в розмірі 82 194,04 грн.

Таким чином, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 82 194,04 грн. боргу та нарахованих на суму заборгованості 3% річних в розмірі 5 201, 86 грн. і інфляційних витрат в сумі 19 562, 18 грн. в зв'язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення 82 194,04 грн. боргу по мировій угоді не може бути самостійним предметом позову та не може розглядатися в господарських судах в порядку окремого позовного провадження.

В обґрунтування своїх доводів суд першої інстанції зазначив, що зобов'язання на підставі мирової угоди як зобов'язання цивільного та господарського характеру в чинному законодавстві відсутнє. При цьому, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні права та обов'язки, а тому ухвала про затвердження мирової угоди має статус виконавчого документу і заінтересована сторона не позбавлена права пред'явити цей документ до примусового виконання.

Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що процедура по затвердженню мирової угоди судом та саме підписання сторонами по справі № 8/138/10/5 тексту мирової угоди в січні 2005 року є процесуальними діями, направленими на врегулювання спору ( ст.78 ГПК України), які мають певні наслідки.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 82 194,04 грн. боргу по мировій угоді на підставі п.1 ст. 80 ГПК України.

При цьому, місцевим господарським судом було відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення 3 % річних та індексу інфляції, оскільки нарахування позивачем передбачених ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставними, оскільки мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 82 194,04 грн. боргу по мировій угоді та відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

В силу ч. 4 ст. 78 ГПК України про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Як встановлено місцевим господарським судом, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.01.2005 року по справі № 8/138/10/5 за позовом Закритого акціонерного товариства “Київський склотарний завод” до Прилуцького консервного заводу Чернігівської облспоживспілки про стягнення 98 108, 86 грн. збитків затверджено мирову угоду від 13.01.2005 року, укладену між ЗАТ “Київський склотарний завод” та Прилуцьким консервним заводом Чернігівської облспоживспілки, згідно якої сторони домовились розстрочити сплату 98 108,86 грн. матеріальних збитків, завданих боржником кредитору втратою скло банки, отриманої згідно залізничних квитанцій про прийняття вантажу №№ 28465746, 28465745, 28465744, 28465768, 28465772, 28465771, 28465774, 28465792, 28475813, 28465830, 28465829, 28465842, 28466020, 28466021, 28466047, товарної накладної № 9072. При цьому, боржник зобов'язався погасити вищевказану заборгованість в сумі 98 108,86 грн. шляхом щомісячного перерахування коштів рівними частинами в розмірі не меншому 2 725,24 грн. на поточний рахунок кредитора. Строк дії мирової угоди встановлено до 31.01.2008 року. Цією ж ухвалою припинено провадження по справі.

Відповідач, на виконання мирової угоди, частково погасив заборгованість за рахунок поставленого товару на суму 15 914,82 грн. згідно податкової накладної від 15.12.2006 року на суму 7 900,44 грн., накладної № 99 від 16.04.2008 року на суму 3 649,98 грн., накладної № 120 від 28.05.2008 року на суму 4 364,40 грн.(копії в матеріалах справи).

Станом на 01.06.2010 року між сторонами було підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків на суму заборгованості в розмірі 82 194,04 грн.

Таким чином, відповідачем було порушено умови мирової угоди від 13.01.2005 року та не сплачено позивачеві заборгованість в розмірі 82 194,04 грн.

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.

Зазначене кореспондується із п.2 ч.2 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якого підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди, є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Затвердження мирової угоди ухвалою господарського суду та її правовий статус, встановлений Законом України „Про виконавче провадження", надавав позивачу право, у випадку порушення умов мирової угоди, звертатися для примусового виконання до органів ДВС.

В силу п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст.3 цього Закону.

Згідно ст.1 Закон України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі –рішення).

Тобто, Закон України “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2006 року позивач звернувся до Державної виконавчої служби Прилуцького району Чернігівської області з заявою № 01-447 від 20.09.2006 року про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту (штамп ДВС про отримання заяви 21.09.2006 року). До вказаної заяви позивачем було додано, зокрема, ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 13.01.2005 року по справі № 8/138/10/5, належним чином завірену копію Мирової угоди та довідка про відсутність надходження коштів від боржника на рахунки стягувача та відсутність передачі стягувачу продукції.

Листом № 03-40/14748 від 07.09.2010 року Відділ ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції повідомив ЗАТ “Київський склотарний завод” про те, що ухвала Господарського суду Чернігівської області № 8/138/10/5 від 13.01.2005 року на виконанні на даний час не перебуває.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач частково реалізовував свої права, які витікають з мирової угоди, шляхом пред'явлення до виконання через орган ДВС мирової угоди та ухвали про її затвердження. Оскільки у такий спосіб позивач не у повній мірі домігся захисту свого права, він не позбавлений звернутися за захистом своїх прав до суду. Тому відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, позивач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Отже, неналежне виконання відповідачем умов мирової угоди від 13.01.2005 року, затвердженої судом, щодо погашення заборгованість в сумі 98 108, 86 грн. шляхом щомісячного перерахування коштів рівними частинами в розмірі не меншому 2 725,24 грн. на поточний рахунок кредитора до 31.01.2008 року, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення вказаної суми з урахуванням передбачених ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що уклавши мирову угоду сторони встановили нове зобов'язання, яке виникає з умов мирової угоди. Тобто відбулась новація зобов'язання, у зв'язку з чим кредитори та боржник керуються не попередніми підставами зобов'язання, а мировою угодою. Умови і порядок виконання нових зобов'язань закріплені в затвердженій судом мировій угоді.

При цьому, у пункті 3 Мирової угоди сторонами було погоджено право кредитора вимагати відшкодування завданих збитків, в тому числі, втрат від інфляційних процесів та 3% річних у випадку неналежного виконання або ухилення від виконання боржником умов мирової угоди.

По суті мирова угода, затверджена судом 13.01.2005 року, є угодою про заміну одного зобов'язання, яке ґрунтується на договорі, іншим, підставою виникнення якого є мирова угода. Судове затвердження мирової угоди вказує на її подвійну правову природу через форми вираження. Так, юридичною формою виразу волевиявлення сторін є мирова угода, яка є нічим іншим, як господарським зобов'язанням.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідач відповідно до умов мирової угоди грошове зобов'язання не виконав, чим вчинив порушення даного зобов'язання.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Колегією суддів встановлено, що відповідно до умов мирової угоди від 13.01.2005 року відповідач зобов'язався погасити заборгованість перед позивачем в сумі 98 108, 86 грн. шляхом щомісячного перерахування коштів рівними частинами в розмірі не меншому 2 725,24 грн. на поточний рахунок кредитора.

Відповідач, на виконання мирової угоди, частково погасив заборгованість за рахунок поставленого товару на суму 15 914,82 грн. згідно податкової накладної від 15.12.2006 року на суму 7 900,44 грн., накладної № 99 від 16.04.2008 року на суму 3 649,98 грн., накладної № 120 від 28.05.2008 року на суму 4 364,40 грн., в зв’язку з чим станом на 01.06.2010 року заборгованість відповідача становить в розмірі 82 194,04 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 82 194,04 грн. основного боргу за мировою угодою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, пунктом 3 мирової угоди по справі № 8/138/10/5 від 13.01.2005 року передбачено, що в разі неналежного виконання боржником - відповідачем умов мирової угоди або ухилення боржника від виконання даної угоди, кредитор - позивач має право вимагати від боржника достроково сплатити всю суму непогашеної заборгованості з відшкодуванням кредитору завданих збитків в тому числі втрат від інфляційних процесів та 3% річних.

Враховуючи те, що відповідачем сума основного боргу була сплачена лише частково, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5 201, 86 грн. та інфляційних витрат в сумі 19 562, 18 грн., нарахованих за період з 29.05.2008 року по 08.07.2010 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що предметом судового розгляду в справі № 8/138/10/5 було стягнення збитків, завданих боржником кредитору втратою склобанки, отриманої згідно залізничних квитанцій про прийняття вантажу №№ 28465746, 28465745, 28465744, 28465768, 28465772, 28465771, 28465774, 28465792, 28475813, 28465830, 28465829, 28465842, 28466020, 28466021, 28466047, товарної накладної № 9072, а предметом позову в даній справі є стягнення заборгованості за мировою угодою, зобов'язання за якою підлягають виконанню на загальних підставах, тому висновок суду щодо припинення провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ст. 80 ГПК України, ґрунтується на невірному застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з’ясовано чи відповідає ухвала Господарського суду Чернігівської області від 13.01.2005 року по справі № 8/138/10/5 вимогам статті 19 Закону України “Про виконавче провадження”.

Так, у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди, якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Як встановлено колегією суддів, ухвала про затвердження мирової угоди не містить, зокрема, усіх даних, зазначених у статті 19 Закону України “Про виконавче провадження”, а саме, не зазначено строк пред'явлення її до виконання та дату набрання чинності.

Отже, в даному випадку ухвала про затвердження мирової угоди не може мати статусу виконавчого документа і стягнення за нею можливе в позовному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в частині 9 пункту 3.6.9 Роз'яснень Вищого господарського суду від 18.09.1997 року, № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (зі змінами та доповненнями) в якій зазначено, що якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 82 194,04 грн. боргу по мировій угоді на підставі п.1 ст. 80 ГПК України та відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих процентів річних та інфляційних витрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, оскільки останнім при прийнятті оскаржуваного рішення було невірно застосовано норми процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Київський склотарний завод” на рішення Господарського суду Чернігівської області 13.09.2010 року у справі № 13/116 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Чернігівської області 13.09.2010 року у справі № 13/116 скасувати виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Підприємства споживчої кооперації “Прилуцький консервний завод” Чернігівської обласної спілки споживчих товариств (17500, м. Прилуки, вул. Фрунзе, 23, код 01735324, р/р № 260047088 ЧОД ВАТ Райффайзен Банк “Аваль”, МФО 353348) на користь Закритого акціонерного товариства “Київський склотарний завод” (04073, м. Київ, Балтійський провулок, 23, код 00293278, п/р № 26003038647171 в Міжнародному відділенні КМФ АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 322012) 82 194 (вісімдесят дві тисячі сто дев’яносто чотири) грн. 04 коп. боргу за мировою угодою, 5 201 (п’ять тисяч двісті одна) грн. 86 коп. 3% річних, 19 562 (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот шістдесят дві) грн. 18 коп. інфляційних витрат, 1 069, 58 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3.Стягнути з Підприємства споживчої кооперації “Прилуцький консервний завод” Чернігівської обласної спілки споживчих товариств (17500, м. Прилуки, вул. Фрунзе, 23, код 01735324, р/р № 260047088 ЧОД ВАТ Райффайзен Банк “Аваль”, МФО 353348) на користь Закритого акціонерного товариства “Київський склотарний завод” (04073, м. Київ, Балтійський провулок, 23, код 00293278, п/р № 26003038647171 в Міжнародному відділенні КМФ АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 322012) 534, 79 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4.Видачу наказів із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду Чернігівської області.

5.Матеріали справи № 13/116 направити до Господарського суду Чернігівської області.

Дата підписання постанови: 19.11.2010 року.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.11.10 (відправлено)