Постанова № 12405173, 03.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2010 року 10 год. 45 хв. № 2а-13115/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фаубеха»

ДоДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

ПроВизнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 21.06.2010 р. № 0000252200/0 За участю представників сторін

від позивача: Попов А.С. за дов. від 28.01.2010 р.

від відповідача: Литвинчук В.О. за дов. № 63 від 10.03.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаубеха»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 21.06.2010 р. № 0000252200/0.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити, вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства і порушує права та охоронювані законом інтереси останнього. Так, позивач вважає, що не може нести відповідальність за санкцією визначеною п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами». Фактично відбулося порушення строків сплати податку, а не несплата податку, тому податковий орган мав застосувати положення п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону.

Представник відповідача проти вимог позивача заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити, вважає оскаржуване повідомлення-рішення таким, що було винесено на підставі цілком правомірних висновків, складених за результатами перевірки.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін суд приходить до наступних висновків.

Позивачем заявлено позовні вимоги про оскарження рішення субєкта владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ФауБеха»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р., валютного законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої було складено акт від 14.06.2010 р. № 3855/2302/21450307.

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 р. із змінами та доповненнями), в частині несвоєчасності сплати податку на доходи іноземних юридичних осіб в сумі 103649,35 грн. з простроченням в 18 днів.

У звязку з виявленим порушенням податковим органом 21.06.2010 р. було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000252200/0, яким до ТОВ «ФауБеха»відповідно до п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»було застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 207298,7 грн.

Оскаржуючи податкове повідомлення-рішення позивач вказує на те, що податкова інспекція не мала правових підстав для застосування до нього санкції передбаченої п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», адже підприємством податок був утриманий і сплачений, але з запізненням на 18 днів, тому податковий орган повинен був застосувати положення п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону, які передбачають, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання у строки, встановлені Законом, то такий платник податків зобовязаний сплатити штраф в розмірі: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх надходження з України, від провадження господарської діяльності оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 вказаного Закону, резидент, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, крім доходів, зазначених у п.п. 13.3-13.6, зобовязаний утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 ст. 13, за ставкою 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно п. 2 ст. 10 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995 р. «Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї договірної Держави, резиденту другої Договірної держави, можуть оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 5 процентів валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія і ця компанія є власником принаймі 20 процентів капіталу компанії, яка сплачує дивіденди.

Здійснюючи перевірку правильності сплати податку на доходи нерезидентів, контролюючий орган встановив, що згідно Протоколу № 41 від 25.12.2008 р. загальних зборів засновників ТОВ «Офір ЛТД» здійснюється виплата учасникам товариства дивідендів в сумі 8000000 грн., згідно підтвердженого аудиторами прибутку ТОВ «Офір ЛТД»за 2008 рік. Прибуток, що підлягає розподілу, розподіляється фірмі «VBN Holding AG», Німеччина в частині 51 % - 4080000 грн.

При сплаті ТОВ «ФауБеха»дивідендів:

-02.06.2009 р. 176181,80 євро (1906662,52 грн.);

-24.12.2009 р. 1731266,79 євро (1969337,49 грн.) здійснювалась сплата податку з доходів, з джерелом його надходження з України (5 %);

-02.06.2009 р. 100350,66 грн.

-11.01.2010 р. 103649,35 грн.

Таким чином, 24.12.2009 р. дохід нерезиденту було сплачено у розмірі 1969337,49 грн., це сума яка залишилася після утримання податку (5%) на доходи нерезиденту в сумі 103649,35 грн. Нарахування та утримання податку відбулося одночасно з його виплатою 24.12.2009 р.

11.01.2010 р. утриманий 24.12.2009 р. податок в сумі 103649,35 грн. був сплачений до бюджету, при цьому ТОВ «ФауБеха»визнає, що на 18 днів порушило строк сплати податку, передбачений п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевірка Товариства проводилася за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2009 р., сплата визначеного зобовязання була здійснена 11.01.2010 р. платіжним дорученням № 2

Так, з огляду на положення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд дійшов висновку про сплату Товариством податку неодночасно з датою виплати доходу нерезиденту, затримка склала 18 днів.

Пунктом 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8. пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Згідно п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі, коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обовязкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку, збору (обовязкового платежу).

З огляду на наведене, у суду відсутні підстави для визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та прийняття позиції Товариства щодо необхідності застосування у даному випадку п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», адже позивачем було порушено п. 13.2 ст. 13 вказаного Закону, за що податковим органом цілком правомірно на підставі п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону було нараховано штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання (103649,35 грн. х 2 = 207298,70 грн.).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити, адже відповідач як субєкт владних повноважень відповідно до покладених на нього завдань та обовязків, прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідно до норм чинного законодавства України та виходячи з фактичних обставин справи.

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПостановиВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаубеха»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяО.Є. Пилипенко

Дата підписання повного тексту постанови: 19.11.2010 р.