Постанова № 12404388, 12.11.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.6.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2010 року Справа № 2а-6204/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача Білоконь О.П. (довіреність від 30.03.2009 № 24)

від відповідача заступник начальника відділу

Шевченко Г.А. (довіреність від 03.11.2010 № 9314)

від третіх осіб:

ДП «Ровенькиантрацит» -провідний юрисконсульт ВП «Управління матеріально-

технічного постачання»

Шамкій В.М. (довіреність від 10.12.2009 № 1-3/3д-14)

від ДП «Енергоринок» -не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство»

до відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державне підприємство «Ровенькиантрацит» та державне підприємство «Енергоринок»

про визнання незаконними дій, зобовязання поновити зупинене виконавче провадження та здійснити заходи по примусовому виконанню наказів господарського суду Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» до відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області про визнання незаконною бездіяльності відповідача у частині не проведення передбачених законодавством виконавчих дій в період припинення дії Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а саме у період з 22.05.2008 до 03.06.2008, визнання незаконними дій відповідача щодо застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 і даних Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які цим наказом затверджені з 31 грудня 2006 року, та зобовязання відповідача поновити зупинене виконавче провадження і здійснити усі, передбачені законом, заходи по примусовому виконанню наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194 та від 30 листопада 2008 року № 7/195.

Ухвалою від 20 серпня 2010 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» до відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області в частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності відповідача у частині не проведення передбачених законодавством виконавчих дій в період припинення дії Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а саме у період з 22.05.2008 до 03.06.2008, залишений без розгляду, в частині позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача щодо застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 і даних Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які цим наказом затверджені з 31 грудня 2006 року, та зобовязання відповідача поновити зупинене виконавче провадження і здійснити усі, передбачені законом, заходи по примусовому виконанню наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194 та від 30 листопада 2008 року № 7/195, провадження у справі відкрито.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» звернулося до відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області з заявою про примусове виконання рішення суду про стягнення з державного підприємства «Ровенькиантрацит» заборгованості згідно з наказами господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194 та від 30 листопада 2008 року № 7/195. Державний виконавець виніс відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження, приєднав до зведеного виконавчого провадження та зупинив їх, мотивуючи свої дії тим, що згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 державне підприємство «Ровенькиантрацит» внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», та згідно з чим виконавче провадження у даному випадку підлягає обов`язковому зупиненню у порядку пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Тобто, відділ державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області зупинив виконавче провадження на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» після того, як державне підприємство «Енергоринок» на підставі наказу Міністерства палива та енергетики України внесло державне підприємство «Ровенькиантрацит» в реєстр підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

На думку позивача, дії відповідача щодо зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» є незаконними з таких підстав. По-перше, Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (надалі Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV) регулює відносини пов`язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Статтею 1 вказаного Закону визначені учасники розрахунків та зазначений вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов`язкового зупинення виконавчого провадження. Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб`єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії. В свою чергу, позивач не відноситься до учасників розрахунків, борг відповідача не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) тощо, спірний борг виник через відсутність розрахунків з боку держаного підприємства «Ровенькиантрацит» згідно господарських договорів, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV. По-друге, підприємство паливно-енергетичного комплексу вважається таким, що бере участь у процедурі погашення заборгованості, з дня видання наказу Міністерства палива та енергетики України про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, тобто внесеним до реєстру. Наказом Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 затверджений перелік підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості та відповідають вимогам пункту 1.1 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV. Сам же Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV набув чинності 26 липня 2005 року та мав діяти не більше дев`яти місяців з дня видання наказу про затвердження переліку відповідних підприємств, але регулярно продовжувався змінами до Закону, аж до 01 січня 2011 року. В хронології внесення змін до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV є два періоди, коли цей Закон не діяв, зокрема, у періоди з 31.12.2006 по 11.01.2007 та з 22.05.2008 по 03.06.2008, тобто зупиняв свою дію, а дія самого наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 не відновлювалась Міністерством і автоматичного поновлення наказу Законом не передбачено, як і окремої дії у Законі не обговорювалося. Тобто, після припинення дії Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, наказ Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 також припинив свою дію та не підлягає застосуванню. Незважаючи на це, 11 січня 2007 року державне підприємство «Енергоринок», після відновлення дії Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, внесло до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу підприємства, які нібито затвердило Міністерство палива та енергетики України за наказом, який не набрав чинності. Отже, державне підприємство «Енергоринок» після набрання Законом України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV чинності повинно було починати спочатку процедуру внесення підприємств у реєстр і вимагати від Міністерства палива та енергетики України видання нового наказу. В свою чергу, відділ державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області в періоди, коли Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV не діяв, повинен був відновити виконавче провадження та виконувати заходи щодо примусового виконання рішень суду відносно боржника державного підприємства «Ровенькиантрацит».

Ухвалою від 20 серпня 2010 року про відкриття провадження в адміністративній справі до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом залучено - державне підприємство «Ровенькиантрацит» та державне підприємство «Енергоринок».

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відділ державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції у Луганській області адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення на адміністративний позов від 04.11.2010 № 9324, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. справи 75-78). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

На виконанні у відділі державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції у Луганській області знаходяться виконавчі провадження з примусового виконання наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194 та від 30 листопада 2008 року № 7/195. Відділом державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції у Луганській області 16 липня 2007 року та 24 грудня 2008 року винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194 та від 30 листопада 2008 року № 7/195 та встановлено боржнику строк на добровільне виконання наказів до 22 липня 2010 року та 31 грудня 2008 року відповідно. Боржником добровільно постанови про відкриття виконавчих проваджень щодо примусового виконання наказів не виконані, тому 16 липня 2007 року та 31 грудня 2008 року у відповідності із статтею 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» були винесені постанови про приєднання виконавчих проваджень до зведеного виконавчого провадження.

28.11.2005 державне підприємство «Ровенькиантрацит» внесено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, тому 04 червня 2008 року та 31 грудня 2008 року у відповідності до вимог пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавчі провадження зупинені, про що винесені відповідні постанови та повідомлено сторін виконавчого провадження.

Всі виконавчі дії підлягають обовязковому зупиненню на строк, встановлений статтею 36 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», тобто до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості.

Строк дії Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV було неодноразово продовжено, зокрема Законом України від 16 грудня 2008 року № 670-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» термін погашення заборгованості продовжено до 01.01.2011.

Метою Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутства та підвищення рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості тощо.

Підприємство паливно-енергетичного комплексу вважається таким, що бере участь у процедурі погашення заборгованості, з дня видання наказу Міністерством палива та енергетики України про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості. Документом, що підтверджує участь підприємства у процедурі погашення заборгованості, є виписка з реєстру. Згідно виписки з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, на момент зупинення виконавчих проваджень державне підприємство «Ровенькиантрацит» знаходилось в реєстрі.

Законом України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV доповнено главу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» пунктом такого змісту «На строк участі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, щодо таких підприємств зупиняється дія статей 4, 5 цього Закону».

Статтею 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» зокрема передбачено, що виконавче провадження підлягає обовязковому зупиненню у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV. В свою чергу Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» не ставить цю обставину в залежність від характеру заборгованості і строку її виникнення, та не передбачає обовязку державного виконавця зясувати характер заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що дії державного виконавця відповідають чинному законодавству, оскільки на момент винесення постанов про зупинення виконавчого провадження державне підприємство «Ровенькиантрацит» було включено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, що підтверджується випискою з реєстру, виданою державним підприємством «Енергоринок».

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти адміністративного позову від 04.11.2010 № 9324.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державного підприємства «Ровенькиантрацит», надав заперечення на адміністративний позов від 09.09.2010 б/н (арк. справи 28-30) та доповнення до заперечень на позовну заяву від 04.11.2010 б/н (арк. справи 93-94).

У запереченнях на адміністративний позов від 09.09.2010 б/н державне підприємство «Ровенькиантрацит» просить позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» залишити без задоволення, оскільки дії державного виконавця щодо зупинення виконавчих проваджень з примусового виконання наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194 та від 30 листопада 2008 року № 7/195 на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» є цілком законними.

У доповненнях до заперечень на позовну заяву від 04.11.2010 б/н державне підприємство «Ровенькиантрацит», посилаючись на норми статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що позов поданий до суду після закінчення 10-денного строку, встановленого ст. 36 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» для оскарження постанови про зупинення виконавчого провадження, і на підставі пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України просить закрити провадження у справі, оскільки між цими ж сторонами та з цього ж самого спору є ухвали господарського суду Луганської області, що набрали законної сили, якими в задоволенні скарг товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» відмовлено.

Ухвалою суду від 12 листопада 2010 року у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі державному підприємству «Ровенькиантрацит» відмовлено (арк. справи 124-125).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державного підприємства «Енергоринок», у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином (арк. справи 53-54, 55-56, 59-60, 64-65).

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державного підприємства «Ровенькиантрацит», дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постановами відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області від 04 червня 2008 року ВП № 4205972 зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282; від 31 грудня 2008 року зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 30 листопада 2008 року № 7/194 та наказу господарського суду Луганської області від 30 листопада 2008 року № 7/195 (арк. справи 83, 86, 89).

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» зазначено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обовязкового зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та субєктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», борг державного підприємства «Ровенькиантрацит» не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податкового боргу, спірний борг виник через відсутність розрахунків з боку державного підприємства «Ровенькиантрацит» згідно господарських договорів, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, а тому віднесення державного підприємства «Ровенькиантрацит» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, не є підставою для зупинення спірних виконавчих проваджень.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи, серед іншого, керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобовязання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо субєктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

В рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), серія А, № 32, Європейський Суд з прав людини (пункти 40, 41) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Зазначені принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Подаючи заяву про проведення перевірки в порядку судового контролю до найвищого адміністративного суду держави, сторона у спорі домагається не тільки визнання оспорюваного рішення недійсним, а насамперед усунення його наслідків. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов'язані виконати рішення цього суду. У зв'язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У справі «Кайсін проти України» (Case of Kaysin v. Ukraine) (рішення від 27 січня 2001 року, серія А, № 32) Європейський Суд з прав людини ще раз наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обовязкового рішення суду стосовно однієї зі сторони. Виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невідємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції.

У справі «Куценко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року, заява № 41936/05) Європейський Суд з прав людини встановив, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення статті 13 Конвенції та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки судове рішення не виконувалось внаслідок того, що виконавче провадження декілька разів з різних підстав було зупинено (а саме, процедура банкротства боржника та введення мораторію відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 2005 року) і заборгованість залишається несплаченою.

Позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 та даних Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які затверджені цим наказом, залишаються судом без задоволення з таких підстав.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії постанови про зупинення виконавчого провадження. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобовязання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обов'язковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», та практику Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Горнсбі проти Греції», «Кайсін проти України», «Куценко проти України», суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог і скасувати постанови відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області: від 04 червня 2008 року ВП № 4205972 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282; від 31 грудня 2008 року про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 30 листопада 2008 року № 7/194, від 31 грудня 2008 року про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 30 листопада 2008 року № 7/195, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає обєкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Скасування у судовому порядку постанов про зупинення виконавчого провадження автоматично обумовлює обовязок відповідача за Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» відновити виконавче провадження по виконанню в примусовому порядку спірних наказів господарського суду Луганської області та провести дії, на які вказує позивач, а саме виявити належні боржнику - державному підприємству «Ровенькиантрацит», рахунки та вклади в установах банків чи інших кредитних установах, у межах суми стягнення за наказами господарського суду Луганської області, а також з урахуванням витрат, повязаних з проведенням виконавчих дій на виконання зазначених наказів, у разі відсутності у боржника державного підприємства «Ровенькиантрацит», коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство», накласти арешт та звернути стягнення на належне боржникові майно та інші, а тому додаткового підтвердження та встановлення судовим рішенням не потребує.

Посилання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державного підприємства «Ровенькиантрацит», в обґрунтування доповнень до заперечень на позовну заяву на те, що позивачем пропущено десятиденний строк на оскарження постанов про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194, від 30 листопада 2008 року № 7/195, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки, по-перше, позивачем в позовній заяві оскаржуються дії відповідача по застосуванню наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568, та даних Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які затверджені цим наказом, а не постанови про зупинення виконавчого провадження, а по-друге, вчинене відповідачем порушення порядку зупинення виконавчого провадження через застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568, яким державне підприємство «Ровенькиантрацит» внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» є триваючим (триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків), а тому звернутися з даним позовом про порушення його прав, свобод та інтересів позивач може протягом всього строку перебування на виконанні у відділі державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції зупинених з порушенням вимог законодавства виконавчих проваджень, зокрема, виконавчих проваджень з примусового виконання наказів господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282, від 30 листопада 2008 року № 7/194, від 30 листопада 2008 року № 7/195.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 12 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 17 листопада 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанови відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції Луганської області: від 04 червня 2008 року ВП № 4205972 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 02 липня 2007 року № 3/282; від 31 грудня 2008 року про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 30 листопада 2008 року № 7/194; від 31 грудня 2008 року про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 30 листопада 2008 року № 7/195.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство» (ідентифікаційний код 00902895, місцезнаходження: 94700, Луганська область, м. Ровеньки, вул. Клари Цеткін, буд. 18) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 17 листопада 2010 року.

СуддяТ.І. Чернявська