Ухвала суду № 12391282, 16.11.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2010 р.Справа № 2-а-2189/10/1670

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Полтавський хлібокомбінат" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2010р. по справі№2-а-2189/10/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський хлібокомбінат" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство “Полтавський хлібокомбінат”(надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі по тексту відповідач) в якому просив суд:

-визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0003232301/0 від 19.11.2004 р.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2010 року та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що переговори з містами Росії здійснювались в межах підготовки організації ведення виробництва та продажу продукції товариством.

Крім того, позивач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат у 4 кварталі 2003 та 1 кварталі 2004 років зроблені на підставі акту перевірки, в якому немає посилань на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що свідчить про необґрунтованість та незаконність акту перевірки.

Також позивач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що в спірному податковому повідомленні-рішенні немає посилання на норму Закону, щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат суми нібито безпідставно списаної дебіторської заборгованості, що свідчить про те, що відповідачем взагалі не пред”явлено позивачу вимоги про сплату податкового зобов”язання за вказане порушення.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ст. 250 ГК України штрафні санкції мали б стягуватися відповідачем лише за період вчинення порушень після 19.11.2003 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у термін з 12.05.2004 року по 17.11.2004 року (з перервами) Державною податковою інспекцією у м. Полтаві на підставі посвідчень від 12.05.2004 року № 1334, від 27.05.2004 року № 002884, від 17.05.2004 року № 1369, від 19.05.2004 року № 1541, від 19.05.2004 року № 1540, та відповідно до затвердженого плану перевірки проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський хлібокомбінат", код 00376923, за період з 01.10.2001 року по 31.03.2004 року.

За результатами перевірки було складено акт від 17.11.2004 р. № 2817/23-1/00376923, в якому зафіксовано порушення позивачем п.п. 5.3.1 п. 5.3, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 та п.п. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем завищено валові витрати, та відповідно, занижено суму податку на прибуток за 2001-2004 роки на загальну суму 8000 грн., в тому числі по періодах: за 4 квартал 2001 року - 100 грн., за 2 квартал 2002 року - 100 грн., за 3 квартал 2002 року - 100 грн., за 4 квартал 2003 року - 5500 грн., за 1 квартал 2004 року - 2200 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення № 0003232301/0 від 19.11.2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 11010 грн., в тому числі: за основним платежем -8000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -3010 грн.

Судом встановлено, що за даними бухгалтерського обліку позивача сума валових витрат за 4 квартал 2003 року та 1 квартал 2004 року виявилася меншою, ніж задекларована позивачем у податковому обліку за відповідний період.

Також, позивачем у 4 кварталі 2003 року включено до складу валових витрат суму 6181,23 грн. (з ПДВ), що є списаною заборгованістю за хліб і хлібобулочні вироби (за відсутності актів звірок із підприємствами), що виникла станом на 01.02.2003 року по підприємству ГВІІ "Надія", Нові Санжари (код - 21597341) - на суму 3901,74 грн. та по ВАГ "Облагропостач", м. Полтава (код - 91368161) - на суму 2279,49 грн.

В бухгалтерському обліку позивача дана операція відображена по дебету рах. 92

"Адміністративні витрати" та по кредиту 361 "Розрахунок з покупцями".

Також, позивачем віднесено до складу валових витрат оплату за міжнародні переговори не виробничого призначення з містами Росії: у 3 кварталі 2001 року на суму 248.32 грн. (УТЕЛ, код-20022541, рах. № 358/12 від 31.12.2001 року); у 2 кварталі 2002 року на суму 210,56 грн. (УТЕЛ, крд-20022541, рах. № 358/4 від 30.04.2002 року); у 3 кварталі 2002 року на суму 510,37 грн. (УТЕЛ, код-20022541, рах. № 358/9 від 30.09.2002 року); у 4 кварталі 2003 року на суму 107,51 грн. (УТЕЛ, код-20022541, рах. № 358/12 від 31.12.2003 року).

У бухгалтерському обліку позивача дані операції відображені по дебету рах. 92 "Адміністративні витрати" та по кредиту 377 "Розрахунки із іншими дебіторами".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до складу валових витрат у деклараціях за 4 квартал 2003 року та за І квартал 2004 року були включені суми, що фактично позивачем не були сплачені протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, чим порушено вимоги п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Також, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження настання подій, які за приписами п.п. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" надають право платнику податку збільшити валові витрати на вартість відвантажених товарів у поточному або попередніх періодах у разі коли покупець таких товарів затримує їх оплату, а також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано як у ході проведення перевірки, так і суду будь-яких документів на підтвердження здійснення зазначених витрат на міжнародні телефонні переговори саме у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажемпродукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 вищевказаного Закону не включаються до складу валових витрат, витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат пов'язані з веденням господарської діяльності та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Як вбачається з матеріалів справи, у 4 кварталі 2003 року в декларації з податку на прибуток позивачем було завищено витрати на придбання товарів (робіт, послуг) - ряд. 04.1 на суму 12000 грн. Зокрема, у декларації за 2003 рік у рядку 04.1 відображена сума 41539,6 тис. грн., тоді як фактично сума витрат склала 41527,6 тис. грн.

У бухгалтерському обліку позивача дані операції відображені по дебету рах. 20 "Виробничі запаси", 22 "МБП". 28 "Товари", рах. 92 "Адміністративні витрати" та по кредиту рах. 377 "Розрахунки з іншими дебіторами", рах. 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у І кварталі 2004 року позивачем у рядку 04.1 декларації з податку на прибуток відображена сума 11181,4 тис. грн., тоді як фактично сума витрат склала 11172,6 тис. грн.

В бухгалтерському обліку позивача дані операції відображені по дебету рах. 20 "Виробничі запаси", 22 "МБП", 28 "Товари", рах. 92 "Адміністративні витрати" та по кредиту рах. 377 "Розрахунки з іншими дебіторами", рах. 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, витрати на придбання товарів (робіт, послуг) понесені позивачем у 4 кварталі 2003 року та 1 кварталі 2004 року, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, оскільки за даними бухгалтерського обліку сума валових витрат за 4 квартал 2003 року та 1 квартал 2004 року виявилася меншою, ніж задекларована позивачем у податковому обліку за відповідний період, колегія суддів вважає, що позивачем неправомірно було завищено суму валових витрат за вказаний період, чим порушено п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем у 4 кварталі 2003 року включено до складу валових витрат списану заборгованість за хліб і хлібобулочні вироби, що виникла станом на 01.02.2003 року по підприємству ГВП "Надія", Нові Санжари - на суму 3901,74 грн. та по ВАТ "Облагропостач", м. Полтава - на суму 2279,49 грн.

Підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а)платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б)зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством;

в)за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Між тим, позивачем не надано та не наведено доказів в підтвердження настання перелічених вище подій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у 4 кварталі 2003 року позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат суму 6181,23 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем віднесено до складу валових витрат оплату за міжнародні переговори не виробничого призначення з містами Росії: у 4 кварталі 2001 року на суму 248.32 грн; у 2 кварталі 2002 року на суму 210,56 грн.; у 3 кварталі 2002 року на суму 510,37 грн.; у 4 кварталі 2003 року на суму 107,51 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Зазначені пункти необхідно застосовувати в системному звязку з пунктом 1.32 вказаного Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, зі змісту зазначених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано та не наведено будь-яких доказів в підтвердження здійснення зазначених витрат на міжнародні телефонні переговори саме у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем неправомірно було віднесено до складу валових витрат витрати за міжнародні переговори з містами Росії.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися строки встановлені статтею 250 ГК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, установлені вказаною нормою строки, не поширюються на випадки накладення штрафних санкцій за порушення платником податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки цей Закон, як зазначено в абзаці 1 його преамбули, є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, при визначенні суми податкових зобов'язань податковий орган має враховувати строки давності, встановлені статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Таким чином, щодо штрафних санкцій, запроваджених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", застосовуються строки давності, передбачені цим Законом, а не строки накладення адміністративно-господарських санкцій, установлені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність спірного податкового-повідомлення-рішення та відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Полтавський хлібокомбінат" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2010р. по справі№2-а-2189/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Шевцова Н.В.

Судді(підпис)

(підпис)Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. <Список >Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 19.11.2010 р.