Постанова № 12388350, 17.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2010                                                                                           № 44/589

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп”: представник не з’явився,

від Київської міської ради: представник – Телицька В.А. – за довіреністю,

від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації): представник – Кузьменкова Ю.М. – за довіреністю,

від Прокуратури м. Києва: представник – Морозов В.Ю. – старший прокурор відділу Прокуратури м. Києва – за посвідченням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора м.Києва

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.11.2009

у справі № 44/589 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Сіті-Інвестгруп"

до                                                   Київської міської ради

                                                  Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання договору укладеним

за участю Прокуратури м. Києва

ВСТАНОВИВ:

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп” (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі – відповідач-1) про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2584 кв.м. за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Ентузіастів, 49, за цільовим призначенням: для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з закладами культурно-розважального призначення та паркінгом загального користування між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп" та Київською міською радою в редакції, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп”, а земельну ділянку такою, що передана у власність, з моменту набрання чинності судового рішення на умовах, визначених договором; зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (надалі – відповдіач-2) зареєструвати та видати договір купівлі-продажу земельної ділянки, а також підготувати та видати Товариству з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп” державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 49, у Дніпровському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем вчинені всі необхідні юридичні дії, що передбачені чинним законодавством, щодо укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, однак, відповідачі ухиляються від виконання покладених на них обов’язків в сфері розпорядження землями територіальної громади.

У відзиві відповідач-1 проти позовних вимог заперечив та просив суд залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що Київська міська рада не приймала рішення щодо продажу ТОВ „Сіті-Інвестгруп” земельної ділянки по вул. Ентузіастів, 49, у Дніпровському районі м. Києва, тому відсутні правові підстави для визнання зазначеного договору укладеним.

У відзиві відповідач-2 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що відповідач-2 не порушував права та інтереси позивача, оскільки питання державної реєстрації правочинів, зокрема договору купівлі-продажу земельної ділянки, не відносить до компетенції Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у зв’язку з чим, є безпідставними вимоги щодо зобов’язання відповідача-2 зареєструвати та видати договір купівлі-продажу.

Крім того, відповідач-2 вважає також безпідставною вимогу щодо видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, зважаючи на те, що відсутні відповідне рішення Київської міської ради, нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки та документ про сплату вартості земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.11.2009 року у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Заступник прокурора м. Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду про те, що позивачем вчинено усі, передбачені законодавством, дії щодо внесення змін до Договору оренди земельної ділянки, а відповідач ухиляється від виконання своїх обов’язків.

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що необхідною умовою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення ради.

Апелянт вважає, що прийняття судом рішення про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції Київської міської ради на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями.

Крім того, апелянт зазначив, що задовольняючи позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача-2, судом не з’ясовано, в чому полягає порушення прав позивача відповідачем-2, судом не надано правової оцінки доводам відповідача-2 стосовно відсутності у останнього правових підстав реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки на момент розгляду справи був відсутній договір купівлі-продажу земельної ділянки, підписаний в установленому порядку.

Відповідачами не надано відзивів на апеляційну скаргу.

Позивачем не використаного наданого йому законом права на участь свого представника у судовому засіданні, призначеного на 17.11.2010 року. Клопотання позивача від 17.11.2010 року про відкладення розгляду справи, у зв’язку з відрядженням представника позивача, судова колегія відхиляє як необґрунтоване, враховуючи наступне.

В абзаці 5 підпункту 3.6 пункту 3 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. №04-06/113 „Про внесення змін і доповнень до деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України” зазначено, що господарський суд з врахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу – підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю його представника (з причин, пов’язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою, четвертою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті32-34 ГПК України).

У зв’язку з тим, що позивачем не подано доказів в силу положень ст.ст.32-34 ГПК України на підтвердження неможливості заміни представника для участі у судовому засіданні 17.11.2010 р., та зважаючи на те, що представник позивача був присутнім на судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 08.11.2010 р. та мав можливість довести ті обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, судова колегія відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської ради від 26.07.2007 року № 73/1907 Товариству з обмеженою відповідальністю „СІТІ-ІНВЕСТГРУП” передана у короткострокову оренду на 5 років земельна ділянка площею 2584 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу з офісними приміщеннями та паркінгом загального користування на вул. Ентузіастів, 49 у Дніпровському районі м. Києва.

На підставі зазначеного рішення між Київрадою та товариством з обмеженою відповідальністю „СІТІ-ІНВЕСТГРУП” був укладений договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу з офісними приміщеннями та паркінгом загального користування на вул. Ентузіастів, 49 у Голосіївському районі м. Києва.

Вказаний договір оренди земельної ділянки було зареєстровано в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) 11 грудня 2007 року за № 66-6-00438 у книзі записів державної реєстрації договорів.

17.03.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю „СІТІ – ІНВЕСТГРУП” звернулось з клопотанням про викуп зазначеної земельної ділянки (справа Є-0872) та сплатило авансовий платіж згідно з угодою від 16.12.2008 № 104 в сумі 1 348 917,13 грн. (один мільйон триста сорок вісім тисяч дев'ятсот сімнадцять гривень 13 копійок).

Тимчасовий порядок продажу земельних ділянок в м. Києві затверджений рішенням Київради від 14.03.2002 № 304/1738.

Як вбачається з матеріалів справи, приватним підприємством „У.К.Р.- ГЕО" визначено ринкову вартість земельної ділянки на вул. Ентузіастів, 49 у Дніпровському районі м. Києва, Державним агентством земельних ресурсів України надано висновок державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2008 року № 239/04-21 та відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Ентузіастів, 49 у Дніпровському районі м. Києва, відповідає вимогам земельного законодавства та чинних нормативно-методичних документів з експертної оцінки земельних ділянок і оцінено позитивно.

Позивачем було надіслано Київській міській раді договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2584 кв.м. за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Ентузіастів, 49, за цільовим призначенням: для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з закладами культурно-розважального призначення та паркінгом загального користування в редакції, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп”.

Київською міською радою не було прийняте рішення про продаж ТОВ «Сіті-Інвестгруп» земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів,49, у Дніпровському районі м.Києва та відповідно не укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки з позивачем, в передбаченому чинним законодавством порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було виконано всі юридичні дії, передбачені чинним законодавством, для одержання земельної ділянки у власність, а Київською міською радою всупереч ч.3 ст.128 Земельного кодексу України, впродовж одного місяця не прийнято відповідного рішення про надання у власність позивачу земельної ділянки, в чому вбачається бездіяльність Київської міської ради, що призвело до порушення прав позивача на придбання земельної ділянки.

Зазначені висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 6 Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ” визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 127 Земельного кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Частиною1 статті 128 Земельного кодексу України передбачено, що продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

В частині 6 статті 128 Земельного кодексу України закріплено, що рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Зі змісту вищевикладених правових норм вбачається, що необхідною умовою укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка перебуває у державній чи комунальній власності, є наявність рішення Київської міської ради про передачу у власність земельної ділянки, а відтак, визнання договору купівлі-продажу укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу передбачено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Разом з тим, силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дані положення кореспондується зі статті ст. 184 Господарського Кодексу України, якою передбачено, що господарський договір укладається на основі вільного волевиявлення сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі рішень Київської міської ради.

Зважаючи на те, що Київська міська рада не приймала рішення про надання у власність позивачу земельної ділянки за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Ентузіастів, 49, і не затверджувала грошову оцінку даної земельної ділянки, в такому випадку відсутня її згода, як другої сторони правочину, щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з позивачем на умовах договору купівлі-продажу, в редакції позивача.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Ентузіастів, 49, оскільки відсутня згода Київської міської ради, як власника та продавця, на укладення договору купівлі-продажу.

Крім того, судова колегія бере до уваги доводи відповідача про те, що звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки втратив чинність, з огляду на наступне.

Істотною умовою договору купівлі-продажу земельної ділянки є її ціна.

Відповідно до ч. 8 ст. 128 Земельного кодексу України, ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться організаціями, які мають відповідну ліцензію на виконання цього виду робіт, на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 3.1. Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 19.01.2003 р. №2, визначено, що результати роботи з оцінки оформляються у вигляді письмового документа - звіту про оцінку, - що містить висновок про вартість об'єкта оцінки, розкриває зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з і оцінки земельних ділянок.

Зазначений Порядок передбачає, що термін чинності звіту становить один рік з дати оцінки (п. 3.4. вказаного Порядку).

Відповідно до висновку про ринкову вартість земельної ділянки (є невід'ємною частиною Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки) датою складання звіту є 16.06.2008 р., датою оцінки – 10.06.2008 року, тобто, станом на 11.06.2009 р. звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 49, у Дніпровському районі м. Києва, втратив чинність.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (надалі – відповдіач-2) зареєструвати та видати договір купівлі-продажу земельної ділянки, а також підготувати та видати Товариству з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп” державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 49, у Дніпровському районі м. Києва, судова колегія вважає їх безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до суду мають юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги щодо зобов'язання відповдіача-2 зареєструвати та видати договір купівлі-продажу земельної ділянки, підготувати та видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку, не з’ясував, в чому полягає порушення прав позивача Головним управлінням земельних ресурсів, зокрема, суд не встановив фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації укладеного договору та наявності у неї правових підстав для його реєстрації, підготовки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №671, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Державній реєстрації підлягають такі правочини, зокрема договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки, а їх здійснюють реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру (державне підприємство „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України), проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.

Отже, питання державної реєстрації правочинів, зокрема, договору купівлі-продажу земельної ділянки не відноситься до компетенції Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Таким чином, вимоги до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання зареєструвати та видати договір купівлі-продажу земельної ділянки є безпідставними та є необґрунтованими, у зв’язку з чим, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про зобов'язання Головного управління земельних ресурсів забезпечити підготовку та видачу у встановленому порядку державного акту на право власності на земельну ділянку, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9, ст. 127 ч. 6 ст. 128 та п. 12 перехідних положень Земельного Кодексу України підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки на розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, є рішення Київської міської ради про продаж земельної ділянки.

Згідно з ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Отже, відповідно до вимог Земельного кодексу України правовою підставою видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації є: рішення Київської міської ради про продаж земельної ділянки; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений на підставі рішення Київської міської ради про продаж земельної ділянки; документ про сплату вартості земельної ділянки.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави для видачі позивачу державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0, 2584 га за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 49, у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України обґрунтованості своїх позовних вимог.

Згідно з частиною другою та третьою статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2009 р. у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2009 року у справі №44/589 – скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіті-Інвестгруп” (01023, м. Київ, вул. Мечникова, 8, к.22, код ЄДРПОУ: 33938561) до Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп.

4. Матеріали справи №44/589 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.11.10 (відправлено)