Постанова № 12388345, 19.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2010                                                                                           № 20/75

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Ярчак І.С. – представник, дов. № 78 від 26.03.2010;

від відповідача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Степ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.06.2010

у справі № 20/75 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро"

до                                                   Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Степ"

про                                                   стягнення 161033,36 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2010 у справі № 20/75 розгляд справи було відкладено на 19.10.2010.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010 у справі № 20/75 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 139 465,08 грн. заборгованості, 11 715,07 грн. пені, 1 719,43 грн. 3% річних, 8 116,87 грн. інфляційних, 1 610,16 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що факт поставки товару на виконання умов договору № КИ-2-200309/з-Кч належним чином доведений, документально підтверджений, відповідач частково виконав свої зобов’язання за договором від 20.03.2009, сплативши 35 320,02 грн., виходячи з викладеного, вимоги позивача про стягнення 139 465,08 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню; позивачем заявлено вимоги про стягнення 11 715,07 грн. пені, нарахування пені відповідає вимогам норм матеріального права та умовам договору від 20.03.2009, отже пеня підлягає стягненню на користь позивача; за перерахунком суду в період з 01.11.2009 по 31.03.2010 інфляційні складають 8 116,87 грн., а річні 1 719,43 грн., які підлягають стягненню; враховуючи норми матеріального права, господарський суд не може зменшити річні та інфляційні, оскільки відповідно до ст. 549 ЦК України вони за своєю правовою природою не є неустойкою; відповідачем не подано суду доказів щодо вчинення належних дій протягом існування заборгованості, направлених на погашення заборгованості, не подано доказів щодо підтвердження тяжкого фінансового стану підприємства, крім того, штрафні санкції не перевищують розмір завданих позивачу збитків.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010 у справі №20/75 в частині стягнення пені, трьох процентів річних, інфляції, вважає його в цій частині незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального права, просить рішення Господарського суду Чернігівської області в частині відмови у зменшенні розміру санкцій, 3% річних та інфляційних скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмір санкцій, 3% річних та інфляційних, нарахованих позивачем, втричі.

Заявник вказує на те, що суд відмовив у задоволенні заяви від 17.06.2010 про зменшення розміру санкцій, 3% річних та інфляційних, незважаючи на виключність обставин та той факт, що документи, які б підтверджували наявність зазначених у позові збитків позивача, під якими в силу ч. 2 ст. 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, в матеріалах справи відсутні (хоча суд у своєму рішенні вказує на те, що розмір штрафних санкцій не перевищує розміру збитків).

Скаржник посилається на те, що стягнення вказаних санкцій негативно вплине на фінансовий стан та платоспроможність відповідача, призведе до подальшого банкрутства; у відповідача наявна заборгованість перед банком за укладеним кредитним договором, що не було враховано судом першої інстанції.

Також скаржник посилається на те, що суд повинен був повернути позовну заяву позивачу без розгляду через сплату державного мита не у повному розмірі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010 у справі № 20/75 залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, вказує на те, що копія звіту про фінансові результати за 2009р. не може братись до уваги, оскільки суд оцінює фінансовий стан сторін на момент вирішення питання про звільнення від відповідальності; позивач продає продукцію, яку купує у інших осіб, а несвоєчасні розрахунки із цими товариствами спричиняють їм шкоду та підривають ділову репутацію позивача.

Позивач зазначає, що вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій, суд правильно взяв до уваги ступінь виконання зобов’язань відповідачем, а саме те, що відповідач протягом одного року не вчинив жодних дій, направлених на погашення заборгованості.

Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 21.09.2010 позивачем надано письмове пояснення та документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Чернігівської області позовну заяву про стягнення з відповідача 139 465,08 грн. суми основного боргу, 11 715,07 грн. пені, 8 116,87 грн. різниці боргу за індексом інфляції, 1 736,34 грн. трьох процентів річних та судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.03.2009 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № КИ-2-200309/з-Кч продукції для сільгоспвиробництва, відповідно до п. 1.1 якого, за цим договором позивач, за договором постачальник, зобов’язується передати (поставити) у зумовлений строк відповідачу, за договором покупцеві, продукцію для сільгоспвиробництва (надалі – товар), а відповідач зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору від 20.03.2009 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними № КН-0000041 від 01.04.2009 на суму 5 525,40 грн., № КН-0000090 від 17.04.2009 на суму 58 723,20 грн., № КН-0000119 від 22.04.2009 на суму 3 438,90 грн., № КН-0000174 від 08.05.2009 на суму 67 575,60 грн. та № КН-0000229 від 28.05.2009 на суму 39 432,00 грн., підписаними сторонами, усього на загальну суму 174 695,10 грн.

Відповідно до п. 4.3 договору від 20.03.2009 строк оплати товару зазначається у специфікації.

Згідно із специфікацією № 1 від 20.03.2009 строк оплати 20% ціни товару встановлений до 15.04.2009, 20.05.2009, 27.03.2009, 20.07.2009, а 80% ціни товару – до 01.10.2009, 15.10.2009 та 01.11.2009, відповідно.

Відповідач всупереч умовам договору частково розрахувався із позивачем за поставлений товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 102 від 26.03.2009, № 153 від 22.04.2009 та № 1 від 21.05.2009 на загальну суму у розмірі 35 230,02 грн., у зв’язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму у розмірі 139 465,08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідачем не було надано суду першої інстанції доказів належного виконання умов договору від 20.03.2009, також не було надано таких доказів до апеляційного господарського суду.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 139 465,08 грн. заборгованості за поставлений товар, є такими, що відповідають вимогам ст.ст. 193 ГК України, 526 ЦК України та підтверджені матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до п.п. 8.3.1 договору від 20.03.2009 відповідач за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті ціни товару, сплачує на користь позивача пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок позивача, апеляційний господарський суд погоджується із нарахуванням позивачем пені у розмірі 11 715,07 грн. та інфляційних збитків у розмірі 8 116,87 грн., як такими, що нараховані правильно.

При перерахунку суми 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що правильною та обґрунтованою є сума у розмірі 1 719,43 грн.

Із вимогами апеляційної скарги немає підстав погодитись, як із такими, що не відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства, зважаючи на наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Отже, індекс інфляції, який враховується у разі сплати простроченої заборгованості та річні від простроченої суми, передбачені статтею 625 ЦК України, до штрафних санкцій не відносяться, у зв’язку із чим немає підстав для застосування положень статті 233 ГК України, якою надано право суду зменшити розмір належних до сплати лише штрафних санкцій, до позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та річних.

Як вказано у ст. 233 ГК України, у разі прийняття рішення про зменшення розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні, не лише майнові, але й інші інтереси, що заслуговують на увагу.

Як вбачається із матеріалів справи, протягом періоду після 21.05.2009 відповідачем не було здійснено перерахувань грошових коштів у рахунок погашення боргу перед позивачем, що свідчить про неналежне вжиття заходів до виконання зобов’язання, при цьому ступінь виконання зобов’язання є низьким.

Також слід зазначити, що відповідачем до матеріалів справи надано баланс лише станом на 01.01.2010. Докази щодо фінансового стану відповідача за період до пред’явлення позову та подання до суду першої інстанції заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, відсутні.

Поряд із цим порушення відповідачем зобов’язання спричинило порушення зобов’язань позивача перед своїми контрагентами, про що свідчить копія претензії Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" від 26.04.2010, пред’явленої позивачу.

Також, не отримавши від відповідача кошти, з метою здійснення господарської діяльності, позивачем укладено кредитні договори від 20.07.2009, від 16.07.2010, за якими позивач змушений був сплатити відсотки за користування кредитом, згідно з наданими копіями платіжних доручень, та які позивач не сплачував, якби вчасно одержав кошти від відповідача; сплачені відсотки позивач вважає збитками.

Отже, за викладених обставин, підстави для зменшення розміру належної до сплати пені, відсутні.

Така обставина, як неповернення без розгляду позовної заяви через недоплату державного мита, не є підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 104 ГПК України. При цьому слід зауважити, що суд при прийняття рішення не позбавлений права стягнути державне мито відповідно до вимог норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010 у справі №20/75 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2.          Справу №20/75 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3.          Повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Степ" (16759, с. Щурівка, вул. Коцюбинського, 33, Ічнянський район, Чернігівська область; код ЄДРПОУ 32359019) із Державного бюджету України державне мито у розмірі 733,24 грн. (сімсот тридцять три гривні двадцять чотири копійки) зайве сплачене за квитанцією № 90/95 від 13.07.2010, оригінал якої залишається у матеріалах справи № 20/75.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

18.11.10 (відправлено)