Постанова № 12388305, 10.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2010                                                                                           № 14/40-30/415-6/388-38/258

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гарник Л.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Барановська Т.В., дов. № 951 від 18.05.2010 року

від відповідача 1-Копейчиков М.В., дов. № 35/5905 від 06.07.2010 року

від відповідача 2 - Калусенко В.В., дов. № 20/1-6-134 від 23.03.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Антонов"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.09.2010

у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258 ( .....)

за позовом                               Державна інноваційна фінансово-кредитна установа

до                                                   Державне підприємство "Антонов"

                                                  Міністерство промислової політики України

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 24706601,55 грн.

В судовому засіданні 10.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2005 року у справі №14/40 у задоволенні первісного позову було відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2005 року рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2005 року змінено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2006 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2005 року залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 23.05.2006 року вказані судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до місцевого суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2006 року у справі №14/40-30/415, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 року, у задоволенні первісного позову було відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 року скасовані рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2006 року у справі №14/40-30/415 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 року, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Верховного суду України від 26.07.2007 року Відповідачу 1 було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27.04.2007 року. Ухвалою Верховного суду України від 28.02.2008 року було повернуто касаційну скаргу Позивача за зустрічним позовом на постанову Вищого господарського суду України від 27.04.2007 року №14/40-30/415.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2008 року у справі №14/40-30/415-6/388, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2010 року, у первісному позові було відмовлено, провадження у справі за зустрічним позовом було припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Зазначена постанова обґрунтована тим, що судами попередніх інстанції не дано правової оцінки, зокрема, тому, яким моментом та якими обставинами обумовлено настання у відповідача за первісним позовом обов’язку повернути одержані кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258, зокрема, було припинено провадження за зустрічним позовом у зв’язку з задоволенням заяви від 26.10.2007 року про відмову від зустрічного позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 року у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258 позов Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі-позивач) до Державного підприємства “Антонов” (далі - відповідач 1) та Міністерства промислової політики України (далі – відповідач 2) про стягнення 24 706 601, 55 грн. задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача основний борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 20 000 000 грн., державне мито в сумі 1 376, 15 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 55, 85 грн. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача основний боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 2 214 632 грн., 3% річних в сумі 1 492069, 55, грн., державне мито в сумі 323, 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 13,15 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 року та прийняти нове, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано факти, встановлені Господарським судом при розгляді справи № 36/472, а саме, той факт, що обов’язки позивача та відповідача 1 за договором № 07/98 від 05.10.1998 року є взаємними та зустрічними. Також, місцевим господарським судом не взято до уваги той факт, що відповідач 1 законно скористався правом зупинити виконання свого обов’язку з повернення частково отриманої суми інноваційної позики до повного її надання. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що позивачем, в порушення умов договору, не було здійснено в повному обсязі фінансування інноваційного проекту.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010 року.

В судовому засіданні 03.11.2010 року, в якому було оголошено перерву до 10.11.2010 року, представник апелянта підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а представник позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Представник відповідача 2 підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення.

В судове засідання 10.11.2010 року з’явились представники сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів в сумі 16 165 194,00 грн. за інноваційним договором від 05.10.1998 року №07/98. 25.01.2008 року позивач подав до місцевого господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути солідарно з відповідачів 24 706 601, 55 грн., з яких 16 165 194 грн. основного боргу, 7 049 338 грн. інфляційних втрат, 1 492 069, 55 грн. - 3% річних.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством “Авіаційно-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1, був укладений інноваційний договір №07/98 за яким позивач профінансував проект Відповідача 1 на суму 16 165 194 грн., які відповідач 1 зобов'язався повернути, проте до моменту звернення позивача до суду свої зобов’язання за договором не виконав. При цьому, відповідач 2 зобов’язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання зобов’язаннь по інноваційному договору від 05.10.1998 року №07/98.

При новому розгляді судом першої інстанції встановлено, що 05.10.1998 року між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1 було укладено інноваційний договір №07/98 (далі - договір) з метою здійснення інноваційного проекту №30-0019/98.

Відповідно до п.1 договору предметом договору є реалізація зазначеного проекту по впровадженню нових технологій та створенню виробництва конкурентноспроможної продукції, в результаті чого Відповідачем 1 створюється прибуток та досягається соціальний ефект.

Згідно з п. 2.2. договору загальна вартість проекту 20 000 000 грн. Строки виконання проекту: початок 05.10.1998 року, закінчення 05.10.2001 року.

Відповідно до п. п.3.1., 3.2. договору позивач зобов'язався внести у реалізацію проекту цільовий вклад у розмірі 20 000 000 грн. Перерахувати вклад відповідачу 1 в розмірах і строки, вказані у календарному плані робіт, а саме, до кінця 4 кварталу 1998 року.

Згідно з п.4.9. договору відповідач 1 зобов'язався повернути Позивачу його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів Позивачу: 05.10.2001 року.

08.10.1998 року між Відповідачем 2 та Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, був укладений договір поруки №1625-19/07, відповідно до якого відповідач 2 зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань по інноваційному договору №07/98 від 05.10.1998 року, укладеному між позивачем та відповідачем 1. Предметом договору є інноваційна позика в сумі 20 000 000 грн.

Відповідно до п.2.2. договору поруки строк виконання зобов'язання, що забезпечується цим договором закінчується 05.10.2001 року.

Згідно з п. 3.1. договору поруки відповідач 2 відповідає перед позивачем за виконання відповідачем 1 всіх зобов'язань по договору, вказаному в п. 2 цього договору, в сумі, яка дорівнює 20 000 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного інноваційного договору з 05.11.1998 року по 30.12.1999 року позивач профінансував проект відповідача 1 на загальну суму 16 165 194 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи, та не заперечується відповідачами. Проте, у визначений договором строк Відповідач 1 надані грошові кошти не повернув.

14.11.2001 року позивач звернувся до відповідачів з претензією №696-05, в якій вимагав від останніх в солідарному порядку сплатити позивачу кошти в сумі 16 165 194 грн., проте, вказана претензія залишилась відповідачами без задоволення.

27.12.2001 року Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження №599-р, яким було прийнято пропозицію МОН і відповідача 2, погоджену з Мінфіном та позивачем, щодо відстрочення до 31.12.2004 року погашення заборгованості відповідача 1 з позики за інноваційним проектом у сумі 16 165,2 тис. грн., наданої на поворотній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 року №1575, згідно з графіком, складеним позивачем та відповідачем 1.

Проте, як зазначив місцевий господарський суд, вказаний у розпорядженні графік позивачем та відповідачем 1 складений не був, у визначений у розпорядженні термін відповідач 1 отримані грошові кошти позивачу не повернув.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача. Так, судом першої інстанції було визнано обґрунтованими вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 20 000 000 грн. та вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 2 214 632 грн. і 3% річних в сумі 1 492069, 55, грн.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд послався на ст.1046 Цивільного кодексу України, відповідної до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

А тому, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір позики, яким за своєю правовою природою є вказаний інноваційний договір, є укладеним не з моменту його підписання позивачем та відповідачем 1 на суму 20 000 000 грн., а з моменту фактичного перерахування позивачем коштів відповідачу 1 на суму 16 165 194 грн., а в частині не перерахованої позивачем суми коштів даний договір не є укладеним.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зобов'язання сторін за договором не є зустрічними, оскільки зобов'язання відповідача 1 повернути позивачеві отримані кошти в сумі 16 165 194 грн. до 05.10.2001 року виникають з п.4.9. укладеного інноваційного договору, та не обумовлені ніякими додатковими умовами, в тому числі наданням позивачем коштів в сумі 20 000 000 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо прав та обов’язків сторін за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 року, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Як встановлено колегією суддів, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 року № 1575 “Про фінансування проекту виготовлення дослідної партії літаків типу АН-140” з метою залучення коштів Державного інноваційного фонду, 05.10.1998 року між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1 було укладено інноваційний договір №07/98 (далі - договір) з метою здійснення інноваційного проекту №30-0019/98.

Гарантом виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань перед Державним інноваційним фондом України виступило Міністерство промислової політики України на підставі укладеного з Фондом договору поруки від 08.10.1998 року № 1625-19/07.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про інвестиційну діяльність” інноваційна діяльність є однією із форм інвестиційної діяльності. Як вказано в ст. 9 цього ж Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Предметом інноваційного договору від 05.10.1998 року № 07/98 є реалізація програми побудови дослідної партії пасажирський літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробовувань (надалі - проект).

Для здійснення проекту сторони за інноваційним договором домовились про те, що інвестор - Київське міське відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, зобов'язався внести цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і у розмірах, що визначені у календарному плані робіт (додаток №2), а ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1, має виконувати всі роботи по реалізації проекту і повернути інвестору його вклад у строки та розмірах, що вказані у плані повернення платежів (додаток 4).

Згідно з п. 2.2 інноваційного договору загальна вартість проекту – 20000 000 грн., строки виконання проекту: початок - 05.10.1998 року, закінчення - 05.10.2001 року.

На підставі п. 3.1 договору Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, зобов'язалося:

-          внести в реалізацію проекту цільовий вклад у розмірі 20000 000 грн.;

-          перерахувати вклад (внески) ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова” в розмірах і строки, що вказані у календарному плані робіт (додаток 2).

Відповідно до п. 4.1 договору відповідач 1 зобов'язався реалізувати проект згідно з календарним планом робіт (додаток 2) і досягти інноваційного результату.

Також відповідач 1 зобов'язався повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів (додаток 4) (п. 4.9 договору), а саме, має повернути 20000 000 грн. у IV кварталі 2001 року та визначили кінцевий термін повернення – 05.10.2001 року.

Як вбачається з додатку № 2 до інноваційного договору, Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, зобов'язалося перерахувати вклад шляхом здійснення таких внесків у ІV кварталі 1998 року:

-1 040 000,00 грн.;

-1 630 000,00 грн.;

-2 020 000,00 грн.;

-2 160 000,00 грн.;

-6 560 000,00 грн.;

-6 590 000,00 грн.

Таким чином, на підставі п. 3.1 інноваційного договору Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, зобов'язалося у ІV кварталі 1998 року перерахувати на користь ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова” вклад у розмірі 20 000000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання по перерахуванню вкладу у розмірі 20 000 000 грн. інвестором було виконано лише частково на суму 16165 194 грн. (платіжні доручення від 05.11.1998 року № 2, від 02.03.1999 року № 1, від 24.12.1999 року № 6 та від 30.12.1999 року № 10).

Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з відповідача 1 та з відповідача 2, як гаранта, перерахованих коштів у розмірі 16165 194 грн., позивач, який є правонаступником Київського міського відділення Державного інноваційного фонду України, посилався на те, що відповідачем 1 було порушено п. 4.9 інноваційного договору та не повернуто у строк до 05.10.2001 року отриману інноваційну позику.

В п. 12.1 інноваційного договору сторони визначили, що цей договір вступає в силу після його підписання. Дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникли з договору та у зв'язку з ним.

Враховуючи те, що зобов'язань за інноваційним договором сторони не виконали, колегія суддів доходить висновку про те, що даний договір є чинним на момент розгляду справи. При цьому, матеріали справи не містять, а сторонами не було надано належних доказів внесення змін до даного договору в частині прав та обов'язків сторін, а також доказів розірвання даного договору в порядку, визначеному чинним законодавством та розділом 9 договору.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що права та обов'язки сторін за інноваційним договором продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми даного Кодексу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено у додатку № 2 до інноваційного договору сторони дійшли згоди про те, що інвестор зобов'язується здійснити вклад у розмірі 20 000 000 грн. шляхом внесення вкладів для виконання підприємством обумовлених робіт. У даному додатку сторонами чітко визначено як види робіт, терміни їх виконання, що складають обов'язок ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1 (п.п. 4.1, 4.2 договору), так і термін перерахування інвестором внесків (вкладів) та вартість етапу робіт, що виконується підприємством та оплачується інвестором - обов'язок Київського міського відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Згідно з п. 4.2 договору ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1, зобов'язалось використовувати вклад інвестора виключно на виконання проекту відповідно до цього календарного плану робіт (додаток № 2) та кошторису витрат (додаток №3).

В рішенні Господарського суду м. Києва від 13.02.2008 року у справі № 36/472, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2010 року у справі № 36/472, було встановлено, що зобов’язання Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікації випробувань є первинними по відношенню до зобов’язання ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1 по даній справі, щодо реалізації програми, у в зв’язку з чим ДІФКУ було зобов’язано довиконати інноваційний договір шляхом перерахування коштів в сумі 3834 806 грн. для того, щоб ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова” мало можливість закінчити інноваційний проект.

Відповідно до ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Отже, колегія суддів вважає, що обов'язки сторін, що випливають з інноваційного договору, за своїм характером є зустрічними, оскільки виконання обов'язку ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс їм. О.К. Антонова” щодо повернення коштів позивачу обумовлене виконанням ДІФКУ свого обов’язку щодо внесення інноваційної позики у встановлені договором строки і розмірах для реалізації відповідачем інноваційного проекту..

В порушення п. п. 3.1, 3.2 інноваційного договору та додатку № 2 до цього договору Київське міське відділенням Державного Інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, не внесло цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і у розмірах, що визначені у календарному плані робіт.

Інноваційний договір із додатком № 2 до договору не надає позивачу право зменшити розмір інноваційної позики, а додаток № 2 передбачає надання інноваційної позики в повному обсязі до завершення позивачем реалізації першого з етапів програми “Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань”. Зазначені факти також встановлено судом при вирішенні справи № 36/472.

Отже, зобов'язання позивача щодо фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним зобов'язанням по відношенню до зобов'язання відповідача 1 щодо реалізації програми та повернення інноваційної позики, а отже виконання останнім обов'язків за договором обумовлене належним фінансуванням з боку позивача.

При цьому, посилання позивача на нецільове використання коштів ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К.Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1, та про завершення в повному обсязі програми сертифікаційних випробувань літака АН-140, не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки не підтверджено документально, а рішенням господарського суду м. Києва у справі № 36/472 встановлено факт збереження інноваційності проекту, зважаючи на те, що договором передбачено створення на базі літака різних варіантів літаків спеціального застосування.

Посилання позивача на те, що ним не було виконано обов'язку з перерахування вкладу у повному обсязі з об'єктивних причин, колегією суддів відхиляються з огляду на їх недоведеність належними засобами доказування.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення позивачем повідомлень відповідачу про неможливість своєчасно виконати своє зобов’язання з інвестування в порядку, визначеному ч. 2 ст. 538 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлені строки (терміни) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що неповернення ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова”, правонаступником якого є відповідач 1, перерахованого інвестором внеску у розмірі 16 165 194 грн. є передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України зупиненням виконання обов'язку на підставі того, що інвестор не виконав свій зустрічний обов'язок щодо перерахування повної суми внеску, необхідного для реалізації інноваційного проекту.

Таким чином, право вимагати повернення інноваційного внеску виникне у позивача після перерахування його в повному обсязі, визначеному договором від 05.10.1998 року № 07/98 (що підтверджене судовими рішеннями по справі №36/472), та закінчення інноваційного проекту, визначеного цим договором.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на той факт, що сторонами договору не було чітко визначено строк виконання відповідачем зобов’язання щодо повернення коштів.

Так, згідно з п. 4.9 інноваційного договору кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору – 05.10.2001 року, проте, Розпорядженням КМ України від 27.12.2001 року №599-р встановлено відстрочення до 31.12.2004 року погашення заборгованості відповідача 1 з позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн., наданої на поворотній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 року №1575, згідно з графіком, складеним позивачем та відповідачем 1.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки Розпорядженням КМ України від 27.12.2001 року №599-р відстрочено до 31.12.2004 року погашення заборгованості відповідача 1 з позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн., але не визначено чіткого моменту та порядку повернення позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн. після спливу терміну відстрочення, тобто після 31.12.2004 року, як і не визначеного такого порядку і терміну сторонами, з урахуванням терміну відстрочення (відсутній графік повернення позики або ж додаткова угода), позивач після виконання належним чином своїх обов’язків за інноваційним договором має в порядку ст. 530 ЦК України звернутись до відповідача 1 з вимогою повернути надану позику.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2004 року позивач направив на адресу відповідача 1 лист (який, доречі, складено до спливу встановленого Розпорядженням КМУ № 599-р відстрочення) про необхідність повідомлення відповідачем про строк повернення заборгованості (а.с. 95, т. 1) та лист № 12-2349 від 10.12.2009 року, в якому Державна інноваційна фінансово-кредитна установа пропонує відповідачеві 1 підписати мирову угоду щодо відстрочення оплати боргу на два роки.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що вимоги позивача з огляду на їх безпідставність не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. У зв’язку з наведеним апеляційна скарга підлягає задоволенню.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства “Антонов” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 року у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 року у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Державній інноваційній фінансово-кредитній установі в задоволенні позовних вимог.

3.Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-б; код 00041467) на користь Державного підприємства “Антонов” (03062, м. Київ, вул. Туполєва, 1; код 14307529) 12 750 (дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят) грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5.Матеріали справи № 14/40-30/415-6/388-38/258 направити Господарському суду міста Києва.

Дата підписання постанови: 12.11.2010 року

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.11.10 (відправлено)