Постанова № 12388300, 10.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2010 № 9/268

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Гарник Л.Л.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Калюжна К.П., дов. № 24-06/10 від 17.06.2010 року

від відповідача -Куркова А.В., дов. б/н від 01.06.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.09.2010

у справі № 9/268 ( .....)

за позовом ЗАТ "Хімексі"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення боргу 188333,68 грн.

В судовому засіданні 10.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 року у справі № 9/268 позов Закритого акціонерного товариства “Хімексі” (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Атем” (далі-відповідач) про стягнення боргу 188 333, 68 грн. задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто 174 991 грн. основного боргу, 1 505, 85 грн. інфляційних втрат, 1 455, 49 грн. 3% річних, 1 779, 52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернуто з Державного бюджету України на користь позивача 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, як помилково та надлишково сплачених платіжним доручення № 1086 від 21.06.2010 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 року повністю, та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що поставлена позивачем продукція не відповідала вимогам, визначеним сторонами у договорі. Крім того, судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2010 року.

04.10.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 року було відкладено розгляд справи на 03.11.2010 року.

В судовому засіданні 03.11.2010 року представник відповідача надав письмове клопотання про зупинення провадження у справі, в задоволенні якого колегією суддів було відмовлено з підстав його необґрунтованості.

В судовому засіданні 03.11.2010 року було оголошено перерву до 10.11.2010 року.

В судове засідання 20.11.2010 року зявились представники позивача та відповідача

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 188 333, 68 грн. заборгованості за договором №01-10/09 від 19.10.2009 року, з яких 174 991 грн. - основний борг, 1 505, 85 грн. - інфляційні втрати, 1 455, 49 грн. - 3% річних та 10 381, 34 грн. пені. Заявлені позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору №01-10/09 від 19.10.2009 року з боку відповідача в частині оплати за поставлений товар. 19.08.2010 року у судовому засіданні місцевого господарського суду представником позивача було подано клопотання про уточнення позовних вимог, в якому останній, відмовляючись від пені, просив суд стягнути з відповідача 174 991 основного боргу, 1 505, 85 грн. інфляційних втрат та 1 455,49 грн. 3% річних.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №01-10/09 (надалі договір), за умовами якого позивач зобовязався провести поставку плівки поліетиленової термоусадочної рукава світлостабілізованого, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.2.2. договору ціна кожної партії продукції фіксується у специфікаціях до даного договору. Згідно з п.2.4. договору оплата кожної поставленої партії товару проводиться відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п.3.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється протягом строку його дії у відповідності до потреб відповідача та на підставі його письмового замовлення. Згідно з п.3.2. договору поставка товару за цим договором здійснюється транспортом позивача та за його рахунок на адресу: м. Київ, вул. Промислова, 4-б. Датою поставки товару є дата оформлення накладної на складі позивача.

18.12.2009 року позивач поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної № 2059 на загальну суму 51 697,50 грн., який було прийнято уповноваженою особою відповідача на підставі довіреності № ЗАВ 002039 від 11 12.2009 року, виданої на ім'я Здоренко М.С. В той же день позивачем було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру № 2055 на суму 51 697,50 грн. на оплату поставленого товару зі строком оплати рахунку-фактури один день.

04.02.2010 року позивач поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної № 178 на загальну суму 57 187, 50 грн., який отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № ЗАВ00237 від 04.02.2010 року на ім'я Здоренко М.С. В той же день 04.02.2010 року позивачем було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру № 180 на суму 57 187, 50 грн. для оплати поставленого товару зі строком оплати за поставлений товар один день.

09.03.2010 року позивачем було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру № 342 на суму - 82 404,90 грн. на оплату за поставлений товар зі строком оплати рахунку один день. 10.03.2010 року позивач поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної № 399 на суму - 82 404, 90 грн., який отримано уповноваженою особою відповідача на підставі довіреності № ЗАВ 002361 на ім'я Андріянова В. А.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, поставка позивачем товару згідно вказаних вище накладних на загальну суму 191 289,90 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково оплатив поставлений товар в розмірі 16 298,90 грн., а саме, 20.04.2010 року на підставі рахунку-фактури № 2055 була здійснена оплата в сумі 10 000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 20.04.2010 року, а оплата в сумі 6 298, 90 грн. утворилась з переплат за попередніми поставками і була зарахована позивачем в оплату поставки від 18.12.2009 року згідно видаткової накладної № 2059. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду справи в суді першої інстанції становила 174 991 грн.

При цьому, досліджуючи наявні в справі документи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що поставка товару по вищевказаним трьом накладним була здійснена не на виконання договору № 01-10/09, оскільки в наявних у справі первинних бухгалтерських документах (накладних, довіреностей на отримання товару, рахунків-фактур на оплату) відсутнє посилання на договір як на підставу поставки товару.

За таких обставин, дійшовши висновку про те, що поставка товару відбувалась на підставі усної домовленості між сторонами у порядку ст.ст. 205, 206 ЦК України, місцевий господарський суд за власної ініціативи без відповідного клопотання позивача змінив підставу позову та стягнув заборгованість не в рамках договору, а на підставі укладеного сторонами усного правочину, оформленого відповідними накладними та рахунками-фактурами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позивачем було поставлено товар відповідачеві не в рамках договору, а на підставі усної домовленості з огляду на наступне.

Колегією суддів встановлено, що 19.10.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №01-10/09 (надалі договір), за умовами якого позивач зобовязався провести поставку плівки поліетиленової термоусадочної рукава світло стабілізаційні, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.2.2. договору ціна кожної партії продукції фіксується у специфікаціях до даного договору. Згідно з п.2.4. договору оплата кожної поставленої партії товару проводиться відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п.3.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється протягом строку його дії у відповідності до потреб відповідача та на підставі його письмового замовлення. Згідно з п.3.2. договору поставка товару за цим договором здійснюється транспортом позивача та за його рахунок на адресу: м. Київ, вул. Промислова, 4-б. Датою поставки товару є дата оформлення накладної на складі позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № 2059 від 18.12.2009 року на загальну суму 51 697,50 грн. (прийнято уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № ЗАВ 002039 від 11 12.2009 року), № 178 від 04.02.2010 року на загальну суму 57 187, 50 грн. (отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № ЗАВ00237 від 04.02.2010 року) та № 399 від 10.03.2010 року на загальну суму 82 404, 90 грн. (отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № ЗАВ 002361), а всього, на загальну суму 191 289, 90 грн.

При цьому, позивачем поставлено відповідачеві за накладними саме той товар, що є предметом укладеного сторонами договору №01-10/09 від 19.10.2009 року. При цьому, ані відповідач, ані позивач не заперечували як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, що поставка товару відбувалась саме на виконання умов договору №01-10/09 від 19.10.2009 року.

18.12.2009 року, 04.02.2010 року та 09.03.2010 року позивачем було виставлено відповідачеві рахунки-фактури № 2055, № 180, № 342 на суму 51 697,50 грн., 57 187, 50 грн. та 82 404, 90 грн. на оплату поставленого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково оплатив поставлений товар в розмірі 16 298,90 грн., у звязку з чим заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду справи в суді першої інстанції становила 174 991 грн. Наявності заборгованості у вказаному розмірі відповідач не спростував, доказів протилежного не надав.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене вище, та те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 174 991 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2.4 договору оплата кожної поставленої партії товару проводиться відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на розрахунковий рахунок позивача.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення розрахунку за отриманий відповідачем за договором товар позивачем було нараховано інфляційні (по накладній № 2059 від 18.12.2009 року за лютий та березень 2010 року, по накладній №178 від 04.02.2010 року за березень 2010 року) та 3% річних (по накладній № 2059 від 18.12.2009 року за період з 18.01.2010 року по 21.06.2010 року, по накладній № 178 від 04.02.2010 року за період з 04.03.2010 року по 21.06.2010 року, по накладній № 399 від 10.03.2010 року за період з 10.04.2010 року по 21.06.2010 року).

Враховуючи те, що відповідачем було допущено прострочення оплати поставленого позивачем товару, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 505, 85 грн. інфляційних втрат та 1 455, 49 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, в порядку ст. 22 ГПК України, було уточнено позовні вимоги (клопотання від 19.08.2010 року а.с. 36), згідно з якими позивач відмовився від стягнення пені в розмірі 10 381, 34 грн., не змінюючи, при цьому, підстав позову, та просив решту вимог залишити незмінною і задовольнити їх у повному обсязі.

Таким чином, такі дії суду першої інстанції, як зміна підстави позову за власної ініціативи без відповідного клопотання позивача, є порушенням вимог чинного господарсько-процесуального законодавства.

При цьому, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо поставки позивачем неякісного товару, колегією суддів відхиляється як безпідставні та необґрунтовані, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження зазначених тверджень. Що ж до доданих скаржником до апеляційної скарги Акту від 10.02.2010 року та вимоги від 08.07.2010 року, колегія суддів не приймає їх в якості належних доказів з огляду на те, що Акт від 10.02.2010 року складений працівниками відповідача за відсутності представників позивача та без відповідного його повідомлення, а докази направлення позивачу вимоги № 100708/1 від 08.07.2010 року відповідачем не надано. До того ж в матеріалах справи відсутні будь-які претензії з приводу поставленої продукції, що виявилась неякісною, з моменту її отримання та до порушення провадження у справі № 9/268.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, частково спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення вимог позивача. У звязку з наведеним апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Атем” на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 року у справі № 9/268 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 року у справі № 9/268 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Атем” (01033, м. Київ, вул. Жилянська,19; код ЄДРПОУ 21643937) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Закритого акціонерного товариства “Хімексі” (03061, м. Київ, пр. Відрадний, 95; 01042, м. Київ, вул. Чеська, 1/22; код ЄДРПОУ 23737832) 174991 (сто сімдесят чотири тисячі девятсот девяносто одна) грн. 00 коп. основного боргу, 1505 (одна тисяча пятсот пять) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 1455 (одна тисяча чотириста пятдесят пять) грн. 49 коп. 3% річних, 1779 (одна тисяча сімсот сімдесят девять) грн. 52 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Повернути з державного бюджету України Закритому акціонерному товариству “Хімексі” (03061, м. Київ, пр. Відрадний, 95; 01042, м. Київ, вул. Чеська, 1/22; код ЄДРПОУ 23737832) 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплаченого платіжним дорученням №1086 від 21.06.2010 року. як помилково та надлишково сплачені.

3.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

4.Матеріали справи № 9/268 направити Господарському суду міста Києва.

Дата підписання постанови: 12.11.2010 року.

Головуючий суддя

Судді

15.11.10 (відправлено)