Постанова № 12388289, 20.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2010                                                                                           № 35/177

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко О.В.

суддів:           Чорна Л.В.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Калінчук В.В. дов. №044/24-17 від 12.01.2010 року

від відповідача:           Ніколаєнко В.В. дов. №1875 від 07.06.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2010

у справі № 35/177 ( .....)

за позовом                               Комунальне підприємство "Спецжитлофонд"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"

про                                                   стягнення 12 562,00 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Житло-Сервіс про стягнення з відповідача матеріальних збитків у розмірі 6409,11 грн. та неустойки у розмірі та 6152,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди житлового приміщення №3877 від 07.10.2005р. орендоване приміщення не звільнив, та безпідставно продовжує ним користуватись, заподіюючи позивачу матеріальних збитків.

25.05.2010р. від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача матеріальних збитків у розмірі 4794,79грн. та неустойки у розмірі 8852,08 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.07.2010 року у справі №35/177 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло –сервіс” на користь Приватного Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” 6152 (шість тисяч сто п’ятдесят дві) грн. 89 коп. - неустойки, держмито в розмірі 61 (шістдесят одну)грн. 53 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 115 (сто п’ятнадцять) грн. 64 коп. В частині стягнення матеріальних збитків у розмірі 6409,11 грн. –відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Позивачем не були надані суду належні докази в обґрунтування позову в частині стягнення матеріальних збитків. В частині стягнення неустойки у розмірі 6152,89 грн., то суд першої станції дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.07.2010 року у справі №35/177 в частині стягнення пені, просить прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в частині суми неустойки задовольнити частково – 449,86грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було застосовано строк позовної давності в один рік щодо стягнення пені. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення пені за період з 03.2008 року по 04.2009 року з урахуванням строку позовної давності підлягають задоволенню в сумі - 449,86 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2010 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.07.2010 року у справі 35/177 скасувати в частині стягнення пені, просив суд прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в частині суми неустойки задовольнити частково – 449,86грн.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2010 року у справі 35/177.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.11.2001р. № 2419 “Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” будинок № 10 по вул. Борщагівській закріплено за комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” на праві повного господарського відання, як будинок маневреного фонду.

Комунальне підприємство з утримання житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд”(далі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Україна житло –сервіс”(далі –відповідач) уклали договір оренди житлового приміщення від 07.10.2005р. № 3877.

Договір укладався на строк з 07.10.2005р. до 01.04.2006р.

У зв’язку з тим, що після закінчення строку дії договору відповідач продовжував користуватися житловим приміщенням, відповідно до домовленості сторін договір було продовжено з 02.04.2006 до 25.09.2006, з 26.09.2006 до 21.03.2007, з 22.03.2007 до 14.09.2007, з 15.09.2007 до 10.03.2008.

Вказаний факт встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2007 по справі № 35/279.

За умовами договору відповідачу було надано в орендне користування житлове приміщення загальною площею 42,6 кв.м. у будинку № 10 по вул. Борщагівській.

Строк дії договору закінчився 10.03.2008 р., про що листом № 044/24-2540 від 11.03.2008р. відповідачу повідомлялось засобами поштового зв’язку (повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.03.2008 № 04892275).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у разі закінчення строку договору орендар зобов’язаний за актом приймання-передачі повернути об’єкт оренди орендодавцю.

Відповідач займане приміщення не звільнив.

Спір виник внаслідок того, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди житлового приміщення №3877 від 07.10.2005р. орендоване приміщення не звільнив та безпідставно продовжує ним користуватись, заподіюючи позивачу матеріальних збитків, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача матеріальних збитків у розмірі 4794,79 грн. та неустойку у розмірі 8852,08 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі, строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Згідно ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно ч. 3 статті 18 вищевказаного Закону України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 3.2.5. Договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщення за кожний місяць прострочення його звільнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Ці процесуальні права можливо реалізувати лише до прийняття рішення, тобто в суді першої інстанції.

У п. 3.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначається: передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в інших інстанціях. Зазначені права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

У п. 6 інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи вправі суд апеляційної інстанції у здійсненні апеляційного перегляду судового рішення прийняти вимогу позивача про зміну підстави або предмета позову, збільшення (зменшення) розміру позовних вимог або ж відмову від позову, відповів так. Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Це повною мірою стосується прав позивача, передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК України.

Судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення неустойки в розмірі 6152,89грн., при цьому не враховано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути неустойку в розмірі 8852,08 грн.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції про що було зазначено в рішенні. Але вимога позивача щодо збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення неустойки судом першої інстанції не розглянута.

Колегія суддів апеляційної інстанції, врахувавши заяву про збільшення позовних вимог, перевіривши розрахунок неустойки, вважає, що позивачем вірно здійснено розрахунок неустойки (ч. 2 ст. 785 ЦК України), відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача неустойка у розмірі 8852,08 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особи немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:

а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України).

в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного з елементів такий вид цивільної відповідальності, як майнова шкода чи стягнення матеріальних збитків не застосовується.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не були надані суду належні докази в обґрунтування позову в частині стягнення матеріальних збитків.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальних збитків є не обґрунтованими, а отже, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в їх задоволенні.

Також, судова колегія апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом першої інстанції було відмовлено позивачу в частині стягнення матеріальних збитків у розмірі 6409,11 грн., при цьому не враховано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути матеріальних збитків у розмірі 4794,79грн.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції про що було зазначено в рішенні. Але вимога позивача щодо зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення матеріальних збитків судом першої інстанції не відображена в рішенні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальних збитків у розмірі 4794,79грн. є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Судова колегія не приймає твердження відповідача щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків. Необхідно нагадати, що за правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Доцільним, але не обов'язковим, видається подання такої заяви у письмовому вигляді і у межах цивільного судочинства.

За змістом ст. 267 Цивільного кодексу України вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до Листа Вищого господарського суду від 07.04.2008, № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" на відміну від імперативного правила статті 75 ЦК УРСР, яке передбачало обов'язковість застосування позовної давності, частина третя статті 267 ЦК України передбачає можливість застосування цього правового інституту лише за заявою сторони. Господарський суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.

Матеріали справи не містять заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки до винесення рішення у справі.

Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна інстанції позбавлена права прийняти до розгляду заяву про застування строку позовної давності на стадії апеляційного провадження.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача(апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна Житло-Сервіс” залишити без задоволення.

2) Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 року у справі №35/177 змінити, виклавши п 2 резолютивної частини в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло –сервіс”(02094, м.Київ, проспект Гагаріна 14-А, код ЄДРПОУ 32772152) на користь Приватного Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд”(04071, м.Київ, вул. Оболонська 34, код ЄДРПОУ 31454734) 8852 (вісім тисяч вісімсот п’ятдесят дві грн.) 08 коп. - неустойки, держмито в розмірі 88 (вісімдесят вісім)грн. 52 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 153 (сто п’ятдесят три) грн. 08 коп.

Відмовити в частині стягнення матеріальних збитків у розмірі 4794,79грн.

3) Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4) Матеріали справи №35/177 повернути до Господарського суду міста Києва.

5) Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Чорна Л.В.