Постанова № 12388260, 10.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2010                                                                                           № 41/286

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Цурка Н.О. – дов. Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010р.;

від відповідача: Войтович В.А. – дов. 044/24-3 від 11.01.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.07.2010

у справі № 41/286 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

про                                                   стягнення 560552,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» 389240,63 грн. – основного боргу, 37225,87 грн. – пені, 111349,20 грн. – інфляційних витрат та 22736,99 грн. – 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2010р. у справі №41/286 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 389095,20 грн. основного боргу, 37011,27 грн. пені, 83081,69 грн. інфляційних витрат, 20844,27 грн. 3% річних, 5300,32 грн. державного мита, 223,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2010р. у справі №41/286 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, зокрема, не врахованого того, що позивачем перевищено суму, що фактично виставлялася до оплати відповідачем, а також невірно застосовано норми матеріального права, а саме ст. ст. 262, 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010р.

В судовому засіданні 03.11.2010 року було оголошено перерву до 10.11.2010 року.

09.11.2010 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 10.11.2010р. представник відповідача надав суду усні пояснення, в яких наводив додаткові обґрунтування вимог апеляційної скарги, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2010р. у справі №41/286 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 10.11.2010р. заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.02.2003 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” та Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” було укладено договір № 3101540 о/р 3101540 про користування електричною енергією.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. п. 2.1, 4.1 Договору позивач постачає електричну енергію, як різновид товарної продукції споживачу, в межах дозволеної до використання потужності, згідно з величинами постачання електроенергії (Додатки 1, 3.1) за умови своєчасної оплати використаної енергії, виконання Споживачем ПКЕЕ, ПУЕ, згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів, а відповідач своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених договором умов та термінів оплати, а також вносити інші платежі за виконання електропостачальною організацією робіт та надання послуг, пов'язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком № 2Д до Договору, п.п.1, 2, 3, 5, 13, 18 цього додатку передбачено, що розрахунковий період починається з першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця. Споживач знімає показання розрахункових лічильників 20 числа кожного місяця. Період між датами зняття показань засобів прирівнюється до розрахункового періоду, що розпочинається в наступному календарному місяці та тариф якого застосовується для розрахунків вартості електричної енергії.

Щомісяця 20-22 числа споживач, зобов’язується направляти свого уповноваженого представника до постачальника за адресою: вул. Довженко, 12Б, для надання звіту про спожиту активну і реактивну та генеровану реактивну електроенергію та про результати вимірів активної потужності за встановленою формою (додатки “Звіт про використану електроенергію”, “Звіт про результати вимірів активної потужності”).

Крім цього, споживач надає підписаний акт приймання-передачі товарної продукції, акт надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди.

Споживач здійснює повну оплату вартості спожитої активної електричної енергії один раз за фактичними показаннями споживання електроенергії.

Постачальник надає уповноваженому представнику споживача в день подання звіту рахунок на повний обсяг активної електричної енергії, який підлягає оплаті в поточному розрахунковому періоді, та має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з моменту його отримання.

Споживач самостійно здійснює остаточний розрахунок та оплату за перетікання реактивної енергії, оплату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату нарахувань за актами порушень та оплату інших нарахувань згідно з умовами цього Договору до 15 числа розрахункового періоду, наступного за звітним.

Як встановлено місцевим господарським судом, за період з 01.06.2006 р. по 01.05.2010 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії на суму 1290169, 57 грн. У свою чергу, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково на суму 900928, 94 грн., в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 389240, 63 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви звітами про використану електроенергію та розрахунком позивача.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що частина боргу в сумі 145, 43 грн. погашена до звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується, довідкою позивача про надходження коштів за спожиту електричну енергію від Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд”, яка міститься в матеріалах справи, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, станом на день звернення з позовом до суду, сума боргу відповідача перед позивачем складала 389095, 20 грн. (389 240, 63 грн. –145, 43 грн.).

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід стягнути з відповідача 389095,20 грн. основного боргу. Також суд зазначив, що з урахуванням трьохрічного строку позовної давності та дати подачі позовної заяви до суду, а також враховуючи порядок розрахунків встановлений Додатком № 2Д до Договору, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме 37011,27 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 83081, 69 грн. та 3 % річних в сумі 20844, 27 грн. за період з 16.06.2007 року по 01.05.2010 року в межах розрахунку позивача.

Апеляційний господарський суд погоджується частково з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що частково відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, щодо того що, відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог обґрунтовано не оспорив, а тому сума основного боргу за період з 01.06.2006 року по 01.05.2010 року нормативно та документально доведена.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно до ч.ч. 2 - 5 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав клопотання про застосування строків позовної давності, а позивач не навів жодних підстав для її поновлення, а тому апеляційний господарський суд приходить до висновку, про застосування до позовних вимог про стягнення основного боргу позовної давності та задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу за період з 01.06.2007 року по 01.05.2010 року в сумі 272152,50 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.1 Договору, встановлено, що за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію та інших платежів споживач сплачує електропостачальній організації пеню в розмірі 0, 75 % за кожний день прострочення платежів, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за поставлену електроенергію енергію, керуючись п. 5.1 Договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 37225, 87 грн.

Здійснивши перерахунок пені в межах періодів визначених позивачем, з урахуванням п. 5.1 Договору та дати внесення проплат, обмеживши її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ, господарський суд помилково дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 37011, 27 грн., з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що пеня мала бути нарахована позивачем за період з 01.06.2006 року по 01.12.2006 року, а тому враховуючи строк позовної давності, в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, слід відмовити,

Крім того, позивач посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 111349, 20 грн. та 3 % річних в розмірі 22736, 99 грн. за період з червня 2006 року по травень 2010 року.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Таким чином, апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок суми 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи строк позовної давності, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, а саме: 30934,61 грн., - 3% річних, 106730,61 грн. - інфляційних нарахувань.

У відповідності до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові тоді як ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, за результатами перегляду справи апеляційним господарським судом вбачається, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно застосування позовної давності як до основного боргу, так і до пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, а також невірно застосував норми матеріального права, в результаті чого висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу повністю та пені є передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» підлягає частковому задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2010р. у справі №41/286 – частковому скасуванню та викладенню його резолютивної частини в новій редакції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги, судові витрати покладаються на сторін пропорційно, а саме: у сумі 803,55 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню відповідачеві за рахунок позивача, у сумі 4166,52 грн. (3996,18 грн. державне мито за подачу позовної заяви, 168,34 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи) підлягають відшкодуванню відповідачем за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2010р. у справі №41/286 скасувати частково та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, код ЄДРПОУ 31454734) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 272 152 (двісті сімдесят дві тисячі сто п’ятдесят дві) грн. 50 коп. основного боргу, 106 730 (сто шість тисяч сімсот тридцять) грн. 61 коп. інфляційних втрат, 20 934 (двадцять тисяч дев’ятсот тридцять чотири) грн. 61 коп. 3 % річних, 3998 (три тисячі дев’ятсот дев’яносто вісім) грн. 18 коп. державного мита та 168 (сто шістдесят вісім) грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, код ЄДРПОУ 31454734) 803 (вісімсот три) грн. 55 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.»

3. Матеріали справи №41/286 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

17.11.10 (відправлено)