Постанова № 12388206, 26.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2010                                                                                           № 23/398

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко Я.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Цурка Н.О. – довіреність № ДО7/2010/06/25-8 від 25.06.2010 року

від відповідача - Кондратенко Т.О. – довіреність № 8 від 26.10.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.09.2010

у справі № 23/398 ( .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Державне підприємство "Національна кінематика України"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 467409,00 грн.

В судовому засіданні 26.10.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства „Національна кінематика України” про стягнення 467409, 00 грн. (у тому числі 400000, 00 грн. основного боргу, 38918, 82 грн. пені, 21612, 48 грн. інфляційних втрат та 6877, 70 грн. 3% річних).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення строків, встановлених Договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 610003 від 01.03.1999 року, неналежним чином здійснював розрахунки за поставлену йому теплову енергію в період з 01.11.2009 року по 01.07.2010 року.

          Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником позивача було подано уточнений розрахунок суми боргу, заявленої до стягнення, відповідно до якого сума основного боргу становить 240000, 00 грн., інші позовні вимоги залишено незмінними.

          Уточнений розрахунок суми боргу, заявленої до стягнення, судом першої інстанції прийнято до уваги.

Заперечуючи проти позову, відповідач визнав заборгованість по Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 610003 від 01.03.1999 року у розмірі 240000, 00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 21612, 48 грн., не визнав нарахування пені та 3% річних у зв’язку з необґрунтованістю їх нарахування.

          Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 позов задоволено частково.

          Стягнуто з Державного підприємства „Національна кінематика України” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” 240000, 00 грн. основного боргу, 38918, 82 грн. пені, 6877, 70 грн. 3% річних, 16209, 46 грн. інфляційних втрат, 4620, 05 грн. державного мита та 233, 27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 в частині відмови інфляційної складової боргу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю, відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по оплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального справа в частині відмови інфляційної складової боргу, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 47 (порядок прийняття судом рішень) та ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, а саме в мотивувальній частині рішення не зазначено законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення про відмову в частині позовних вимог.

Апелянт звертає увагу на те, що вимагати сплати суму боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про вимогу сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2010 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 26.10.2010 року.

Згідно з розпорядженнями Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2010 року змінено склад колегії суддів.

В судовому засіданні 26.10.2010 року представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.10.2010 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 в частині часткової відмови інфляційної складової боргу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.10.2010 року заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.1999 року між позивачем - Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго” (Енергопостачальна організація) та відповідачем - Державним підприємством „Національна кінематика України” (Абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії № 610003 (далі-Договір).

Відповідно до п. 2.2.1 Договору Енергопостачальна організація (позивач) зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Відповідач (Абонент) відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 Договору зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 7 до Договору.

Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 610003 від 01.03.1999 року є договором енергопостачання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, за період з 01.11.2009 року по 01.07.2010 року ним було спожито 1088.32 Гкал теплової енергії. Відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 400000,00 гривень.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно п. 2 Додатку № 4 до Договору № 610003 від 01.03.1999 року Абонент (відповідач) щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа місяця слідуючого за розрахунковим.

Відповідач частково погасив основний борг за спожиту теплову енергію у розмірі 160000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи. Таким чином, на момент розгляду справи основний борг відповідача складає 240000,00 гривень.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідачем не заперечується наявність у нього заборгованості по Договору № 610003 від 01.03.1999 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 240000, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 3.5 Додатку № 4 до Договору №610003 від 01.03.1999 року передбачено нарахування Абоненту (відповідачу) пені на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до вимог ст. 343 Господарського кодексу України позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за прострочення оплати теплової енергії у розмірі 38918, 82 грн.

Відповідач проти нарахувань пені заперечував, проте, контррозрахунку не надав.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом вірно задоволені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 38918, 82 грн.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції в сумі 21 612, 48 грн. за період з 01.11.2009 року по 01.07.2010 року та 3 % річних з простроченої суми у сумі 6877, 70 грн. за цей же період.

Задовольняючи частково вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд вважає, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не було враховано, що у період з квітня по червень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а саме: у квітні - 1403,02 грн., у травні - 2400,00 грн., у червні - 1600,00 грн. З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати позивача, на думку суду першої інстанції, становлять 16209,46 гривень.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.

Стаття 625 Цивільного кодексу України закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України.

Вимагати сплати суму боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбулось, а тому судом було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 21612, 48 грн. інфляційної складової боргу ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, а тому підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 скасуванню частково, з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача, господарські витрати за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/398 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

          „1. Позов задовольнити повністю.

          2. Стягнути з Державного підприємства „Національна кінематика України” (02156, м. Київ, вул. Кіото, 27, код ЄДРПОУ 19485307, р/р 26001900142000 в Філії ПАТ „Перший український міжнародний банк”, МФО 322755, або з будь-якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, вул. І. Франка, код ЄДРПОУ 00131305, р/р 260070130718 в АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) 240000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 38 918 (тридцять вісім тисяч дев’ятсот вісімнадцять) грн. 82 коп. пені, 6877 (шість тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 70 коп. 3% річних, 21612 (двадцять одна тисяча шістсот дванадцять) грн. 48 коп. інфляційних втрат, 4674 (чотири тисячі шістсот сімдесят чотири) грн. 09 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

4. Стягнути з Державного підприємства „Національна кінематика України” (02156, м. Київ, вул. Кіото, 27, код ЄДРПОУ 19485307, р/р 26001900142000 в Філії ПАТ „Перший український міжнародний банк”, МФО 322755, або з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, вул. І. Франка, код ЄДРПОУ 00131305, р/р 260070130718 в АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) 51 (п’ятдесят одна) грн. 00 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

6. Матеріали справи № 23/398 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді