Постанова № 12388207, 10.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2010                                                                                           № 23/332

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Радченко Ю.О. – дов. №295 від 01.10.2010р.;

відповідача:                    Притульська О.В. – дов. №447 від 14.06.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.09.2010

у справі № 23/332 ( .....)

за позовом                               ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до                                                   КП "ЖЕО-111" Голосіївської районної в м. Києві ради

про                                                   стягнення 386034,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства “ЖЕО-111” Голосіївської районної в м. Києві ради (далі – відповідач) заборгованості за договором на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06368/2-01 від 10.02.2006р. у розмірі 386034,54 грн. (з них: 365 700,39 грн. – основний борг, 10140,48 грн. - пеня; 8709,69 грн. - інфляційні втрати, 1483,97 грн. – 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині здійснення розрахунків за поставлену позивачем питну воду та прийняті стічні води.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що в договорі №06368/2-01 від 10.02.2006р. не врегульовано питання про зобов’язання відповідача оплачувати позивачу вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої. Окрім того, посилаючись на скрутне матеріальне становище, відповідач просив суд відмовити в задоволенні вимог про стягнення пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 227844,54 грн. основного боргу, 10140,48 грн. пені, 1483,97 грн. 3% річних, 8709,69 грн. інфляційних втрат, 248,17 грн. державного мита та 151,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332 скасувати в частині відмови в позові.

Відповідач також подав апеляційну скаргу на Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332, в якій просив вказане рішення змінити в частині задоволення основної суми боргу, зменшивши її до 86153,79 грн., та відповідно зменшити розмір штрафних санкцій, в іншій частині залишити судове рішення без змін.

Вимоги та доводи апеляційних скарг обґрунтовані наступним:

- судом не було застосовано вимоги нормативно-правових актів та Договору, яким врегульовані відносини між сторонами у справі;

- суд неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, а саме не врахував обсяги питної води, спожитої відповідачем в межах Договору, яка використана у вигляді гарячої води та скинутих стоків;

- судове рішення не відповідає положенням Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, Правил користування системами комунального вододопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994р. №65 та умовам Договору №7930/4-02 від 19.04.2000р. на послуги водопостачання та водовідведення.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010р. апеляційні скарги сторін було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.11.2010р.

У судовому засіданні 10.11.2010р. представник позивача заявив усне клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерну енергопостачальну компанію „Київенерго”.

Представник відповідача заперечував проти клопотання представника позивача, зазначаючи про його безпідставність.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерну енергопостачальну компанію „Київенерго”, оскільки в порушення вимог ст. 27 Господарського процесуального кодексу України представником позивача не обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі вплине на права та/або обов’язки Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” щодо однієї з сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 10.11.2010р. надав суду письмові пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332 в частині відмови в позові скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. Проти апеляційної скарги відповідача заперечував, наголошуючи на її необґрунтованості.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.11.2010р. заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача та просив суд в задоволенні цієї скарги відмовити, залишивши судове рішення у даній справі в частині відмови в позові без змін. Натомість, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Комунального підприємства „ЖЕО-111” Голосіївської районної в м. Києві ради, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332 змінити в частині задоволення основної суми боргу, зменшивши її до 86153,79 грн., та зменшити розмір штрафних санкцій.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10.02.2006р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір №06368/2-01 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі – Договір), згідно з умовами якого (п.п.1, 2) позивач зобов’язався забезпечувати постачання питної води,приймати каналізаційні стоки через приєднані мережі, а відповідач зобов’язався здійснювати своєчасну оплату за надані послуги. Відповідач зобов’язався розраховуватись за послуги водопостачання та водовідведення у 10-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, а у разі неотримання поточного щомісячного документу - здійснювати оплату за надані послуги не пізніше п’ятого числа наступного місяця. При цьому, відповідач зобов’язаний щоквартально, не пізніше 10-го числа, наступного за звітним кварталом місяця направити до позивача повноважного представника з письмовою інформацією, щодо об’єму спожитих ним послуг за останні три місяці, для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту. У разі невиконання даної умови Договору, облік спожитих послуг за відповідний період приймається відповідачем за даними позивача, перерахунки за вказаний період не проводяться. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, відповідач зобов’язаний у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи, письмово повідомити про це позивача та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова відповідача оплатити розрахунковий документ позивача вважатиметься безпідставною.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в період з 01.12.2009р. по 01.05.2010р. він надав відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення на загальну суму 994822,92 грн., тоді як відповідач лише частково розрахувався з позивачем, сплативши 629122,53 грн., внаслідок чого виникла заборгованість 365700,39 грн.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої, у розмірі 137855,85 грн., посилаючись на відсутність зобов’язання відповідача за спірним Договором з оплати таких послуг на користь позивача. Решта вимог була судом задоволена.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що в суму основного боргу, заявленого позивачем до стягнення, у розмірі 365 700,39 грн., окрім вартості послуг на поставку питної води та приймання стічних вод у сумі 227844,54 грн., включено також вартість послуг з постачання відповідачу холодної води для підігріву у сумі 137855,85 грн., однак умовами Договору не передбачено постачання холодної води для підігріву, до того ж позивачем не наведено матеріально-правових фактів, достатніх для стягнення вартості поставленої холодної води, що була використана для виготовлення гарячої води.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача щодо нарахування до стягнення 137855,85 грн. оплати за постачання відповідачу холодної води, яка використовується на підігрів.

Відносно решти заборгованості за Договором, необхідно зазначити про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження звернення відповідача до позивача з приводу невідповідності нарахувань за надані послуги, здійснення між сторонами звірки нарахувань шляхом складання відповідних актів в порядку, передбаченому п.2.1.6 Договору, тобто відповідач погодився з даними позивача щодо обліку спожитих у спірному періоді послуг. Тобто, у відповідача відсутні підстави для відмови від оплати виставлених позивачем розрахункових документів.

Посилання відповідача на те, що до вищезгаданої суми боргу позивачем включено вартість послуг з приймання гарячих водостоків не може бути прийнято судом до уваги, у зв’язку з тим, що позивачем не проводиться поділ стічних вод на гарячі та холодні водостоки. Доказів на підтвердження протилежного або посилання на нормативно-правові акти, якими врегульовано дане питання, відповідач суду не надав, хоча згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження відповідача про те, що заборгованість виникла внаслідок ненадходження коштів в оплату за надані послуги з водопостачання та водовідведення від кінцевих споживачів, у зв’язку з чим відповідач не зміг розрахуватись з позивачем, також не заслуговує на увагу, оскільки Договір укладався безпосередньо між позивачем та відповідачем. При цьому, умовами Договору не передбачена залежність строків виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань від надходження до відповідача коштів від кінцевих споживачів послуг.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджено прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, у зв’язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 227844,54 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на порушення відповідачем строків здійснення оплати за надані позивачем послуги, нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу також є обґрунтованим.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8709,69 грн. інфляційних втрат та 1483,97 грн. 3% річних, однак за розрахунком суду суми інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача є більшими, ніж просить позивач.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення, господарський суд має право виходити за межі позовних вимог лише за наявності клопотання заінтересованої сторони.

Зважаючи на відсутність відповідних клопотань, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку інфляційні нарахування та 3% річних підлягають стягненню у розмірі, визначеному позивачем.

В п.4.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати за надані послуги, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 10140,48 грн.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що позивачем невірно визначено період нарахувань і за розрахунком суду розмір пені становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Приймаючи до уваги, що суду не надано права виходити за межі позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі, заявленому позивачем.

Натомість, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що місцевий господарський суд здійснив розрахунок пені без вирахування із суми основного боргу коштів, сплачених за постачання відповідачу холодної води, яка використовується на підігрів, у розмірі 137855,85 грн., в задоволенні вимог про стягнення яких було відмовлено.

Згідно з розрахунком, здійсненим апеляційним господарським судом, з відповідача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 5613,33 грн.

Посилання відповідача Закон України “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” №486/96 від 13.11.1996р., як на підставу відмови в задоволенні вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки діючим законодавством передбачено, що відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

          Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи, наведені в апеляційних скаргах сторін, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Однак, за результатами перегляду справи апеляційним господарським судом було встановлено, що місцевий господарський суд невірно визначив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, у зв’язку з чим в цій частині оскаржуване сторонами судове рішення має бути змінено.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за звернення з позовом до суду та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, витрати по сплаті державного мита за їх подання і розгляд покладаються на апелянтів.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до пп.„г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідачем оспорюються всі позовні вимоги, задоволені судом, окрім суми основного боргу в розмірі 86153,79 грн., яка відповідачем визнається. Тобто, оспорюваний відповідачем розмір майнових вимог у даній справі становить 162024,89 грн., тому за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити державне мито у розмірі 810,12 грн. (1620,24 (1% від 162024,89 грн.) / 50%).

Натомість з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332 відповідачем було сплачено державне мито у розмірі 1931,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №597 від 23.09.2010р., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, державне мито, надмірно сплачене відповідачем при поданні апеляційної скарги у розмірі 1120,88 грн., має бути повернуто з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 27, 32-34, 47, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” та Комунального підприємства „ЖЕО-111” Голосіївської районної в м. Києві ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010р. у справі №23/332 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„ Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства “ЖЕО-111”Голосіївської районної в м. Києві ради (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 25/2, ідентифікаційний код 26385463) на користь Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 227844,54 грн. (двісті двадцять сім тисяч вісімсот сорок чотири гривні 54 копійки) - боргу; 5613,33 грн. (п’ять тисяч шістсот тринадцять гривень 33 копійки) - пені; 1483,97 грн. (одну тисячу чотириста вісімдесят три гривні 97 копійок) – 3% річних; 8709,69 грн. (вісім тисяч сімсот дев’ять гривень 69 копійок) - інфляційних втрат; 2436,53 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень 53 копійки) - державного мита та 148,96 грн. (сто сорок вісім гривень 96 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити”.

3. Повернути Комунальному підприємству “ЖЕО-111” Голосіївської районної в м. Києві ради (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 25/2, ідентифікаційний код 26385463) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) зайво сплачене державне мито у розмірі 1120,88 грн. (одну тисячу сто двадцять гривень 88 копійок), сплачене згідно з платіжним дорученням №597 від 23.09.2010р. Оригінал платіжного доручення №597 від 23.09.2010р. знаходиться в матеріалах справи №23/332.

4. Матеріали справи №23/332 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.11.10 (відправлено)