Постанова № 12388198, 26.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2010                                                                                           № 46/93

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сотнікова С.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача - Грідін В.В. – представник за дов. №01/042-670 від 18.12.2009р.;

від третьої особи - Журба С.В. представник за дов. №34-ГО/10 від 25.10.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фірма Лінарт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2010

у справі № 46/93 ( )

за позовом                               ТОВ "Фірма Лінарт"

до                                                   ТОВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

третя особа відповідача           ТОВ "Український промисловий банк" в особі Севастопольської філії

про                                                   спонукання до складення страхового акту

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма Лінарт” у березні 2010 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” про спонукання відповідача скласти страховий акт відповідно до умов договору страхування від 05.03.2008р. №11-Z/27-149-01091 зі страхового випадку, що стався 27.03.2008р. внаслідок затоплення траулера “Салгір”, стягнення з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. по справі № 46/93 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. № 46/93 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2010р. у справі №46/93, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 12.10.2010р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. по справі №46/93 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лінарт” - без задоволення.

12.10.2010р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду на підставі ст. 77 господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 26.10.2010р.

Представник позивача 26.10.2010р. в судове засідання Київського апеляційного господарського суду не з’явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується розпискою про повідомлення про день та час слухання справи.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження у судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Згідно ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України та аналізу змісту позовних вимог по даній справі, Київський апеляційний господарський суд не вважає за необхідне відкладати розгляд апеляційної скарги по даній справі, оскільки розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, а таке відкладення призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, позивач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 26.10.2010р. Київський апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лінарт” – задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2008р. відповідач (страховик) та позивач (страхувальник) за участю Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі Севастопольської філії в якості вигодонабувача уклали договір страхування №11-Z/27/149-01091, предметом якого відповідно до п. 6.1 договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим за цим договором майном.

Відповідно до п. 5.1 договору страховик відповідно до Закону України “Про страхування”, Правил добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ №10 від 26.09.2006р. та Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту) вантажів та багажу, (вантажобагажу) № 11 від 26.09.2006р. та на умовах цього договору приймає на страхування майно і зобов’язується в разі настання страхового випадку, вказаного в цьому договорі, виплатити страхове відшкодування відповідно до умов розділу 15 цього договору, а страхувальник зобов’язується сплатити страховику страховий платіж в розмірі та в строки, передбачені розділом 11 цього договору та виконувати інші умови цього договору.

Згідно п. 6.2 договору застрахованим майном згідно з цим договором є:

-          середній рибальський траулер морозильний кормовий “Лунга”, 1974 р. побудови в м. Києві, ідентифікаційний № ІМО 7436375, тип судна –СРТМ-К, один двигун –ДВЗ, потужністю 735 кВт, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Ангарська, 10-А.

-          середній рибальській траулер морозильний “Салгір”, 1986р. побудови в м. Києві, ідентифікаційний №ІМО 8722824, тип судна –СРТМ, один двигун –ДВЗ, потужністю 852 кВт, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, сул. Ангарська, 10-А.

Відповідно до п. 7 договору страховим ризиком сторони погодили визнавати певну дію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а саме: пожежа, стихійні явища (буря, затоплення, зсув, сель, вихор, смерч, градобій, повень, паводок, землетрус, обвал, каменепад, лавина, оповзень, осідання грунту, провал, вихід підгрунтова них вод, шторм, падіння дерев), влучення блискавки, протиправні дії третіх осіб.

Згідно п.п. 11.1, 11.2, 11.3 договору страховий платіж за цим договором становить 7272,00 грн. страховий платіж сплачується в касу або на поточний рахунок страховика до 21.03.2008р. Договір набирає чинності з 00.00 годин дня, наступного за датою сплати страхового платежу в повному обсязі в касу або на поточний рахунок страховика але не раніше 21.03.2008р. та діє до 24.00 годин 20.03.2009р.

На виконання зазначеного пункту договору позивач сплатив відповідачу страховий платіж у розмірі 7272,00 грн., що не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 15.2 договору страховик зобов’язаний при надходженні письмової заяви від страхувальника на виплату страхового відшкодування в термін не більше 15-ти робочих днів з дня одержання всіх документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, прийняти рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування. Страхове відшкодування виплачується в термін не більше 15-ти робочих днів з дня підписання страхового акту, що є формою рішення про виплату страхового відшкодування.

27.03.2008р. застраховане відповідачем судно “Салгір” затонуло внаслідок потрапляння забортної води через отвори в борту, призначені для клапанів.

Апеляційний господарський суд встановив, що згідно матеріалів справи затоплення 27.03.2008р. середнього риболовецького траулера морозильного “Салгир” спричинене штормом, який відбувся 26.03.2008р.

Позивач на виконання п. 15.1.1 договору повідомив відповідача про вказану подію, подавши 27.03.2008р. заяву-повідомлення з додатками для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, яку відповідач отримав 27.03.2008р. та зареєстрував в журналі реєстрації за № 6.

Листом № 12/2141 від 22.05.2009р., який отриманий позивачем 03.06.2009р., відповідач витребував додаткові документи, у зв’язку із врегулюванням події, що заявлена як страховий випадок, а саме пошкодження корабля СРТМ “Салгір”.

На виконання зазначеної вимоги, позивач разом з листом від 09.06.2009р. № 57 надіслав відповідачу документи, які були витребувані останнім.

Листом від 18.06.2009р. № 61 позивач запропонував відповідачу повідомити по необхідність надання додаткових документів для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування по страховому випадку у зв’язку з затопленням СРТМ “Салгір”.

У відповідь відповідач надіслав позивачу лист № 12/2882 від 10.07.2009р., у якому повідомив, що надані позивачем документи отримані, рішення щодо відмови або виплати страхового відшкодування буде прийнято у строки, передбачені договором страхування. Крім того, відповідач повідомив, якщо при розгляді документів, наданих ТОВ “Фірма “Лінарт” за вих. № 57 від 09.06.2009р. для визначення збитку чи обставин, при яких було пошкоджено корабель СРТМ “Салгір” з’являться додаткові питання, страховик письмово повідомить про це страхувальника.

Крім того, на підставі укладеного договору з відповідачем, Закрите акціонерне товариство “Партнер-приват” склало сюрвейєрський звіт № 10/07-09 від 10.07.2009р. за результатами технічної експертизи, згідно якої були досліджені пошкодження, отримані СРТМ-К “Салгір” у зв’язку з потраплянням забортної води 27.03.2008р.

Відповідно до Правил добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ №10 від 26.09.2006р. та Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту) вантажів та багажу, (вантажобагажу) № 11 від 26.09.2006р. при відмові у виплаті страхового відшкодування, страховик письмово повідомляє страхувальника в термін не більше 15-ти робочих днів з дня прийняття такого рішення, з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у виплаті страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку (п. 13.3, 13.4).

Відповідачем не надано доказів на підтвердження повідомлення позивача про прийняте рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, як і не надано доказів на підтвердження прийняття такого рішення.

Таким чином, відповідач про надання додаткових документів не заявляв, проте свої зобов’язання за договором страхування не виконав, рішення про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування не прийняв, чим порушив пункти 13.3, 13.4 Правил добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ №10 від 26.09.2006р. та Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту) вантажів та багажу, (вантажобагажу) № 11 від 26.09.2006р.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування” страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 6 Закону України “Про страхування” визначено, добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно статті 8 Закону України “Про страхування” страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У статті 16 Закону України “Про страхування” визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно п. 13.4.2, 13.4.3 договору страховик зобов’язаний протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування вигодонабувачу (страхувальнику); при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування або відмовити у виплаті страхового відшкодування згідно з розділом 15 цього договору.

Відповідно до п. 15.2 договору страховик зобов’язаний при надходженні письмової заяви від страхувальника на виплату страхового відшкодування в термін не більше 15-ти робочих днів з дня одержання всіх документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, прийняти рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування. Страхове відшкодування виплачується в термін не більше 15-ти робочих днів з дня підписання страхового акту, що є формою рішення про виплату страхового відшкодування.

Згідно п. 13.3, 13.4 Правил добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ №10 від 26.09.2006р. та Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту) вантажів та багажу, (вантажобагажу) № 11 від 26.09.2006р. при відмові у виплаті страхового відшкодування, страховик письмово повідомляє страхувальника в термін не більше 15-ти робочих днів з дня прийняття такого рішення, з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у виплаті страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Таким чином, страховик, як нормами чинного законодавства, Правилами так і умовами договору, зобов’язаний прийняти рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі заяви страхувальника про настання страхового випадку.

Згідно умов договору страхування такі рішення викладається у формі страхового акта або письмової відмови у виплаті страхового відшкодування.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правила щодо захисту прав особи встановлені ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 2 якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначені норми кореспондуються з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Визначений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України перелік способів (шляхів) захисту прав та законних інтересів осіб (у тому числі суб'єктів господарювання та споживачів) не є вичерпним, оскільки відповідними нормами передбачена можливість захисту права або інтересу й іншим способом (іншими способами), встановленими (передбаченими) договором або законом.

Отже, здійснюючи оцінку правильності обрання позивачем у справі способу захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, господарський суд повинен звертатися й до інших, крім названих кодексів, актів законодавства, а також до умов укладеного сторонами договору.

Таким чином, враховуючи виконання страхувальником усіх умов договору страхування в частині надання необхідних документів для складання страхового акта, відповідач безпідставно ухилився від виконання умов договору страхування та покладених на нього нормами законодавства обов’язків.

Обов’язок щодо складання страхового акта, як підстави для здійснення страхової виплати, передбачений п. 15.2 Договору, а спосіб захисту – примусове виконання обов'язку в натурі, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що відповідачем не прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та рішення про виплату страхового відшкодування, що призводить до порушення прав страхувальника, які передбачені як договором так і чинним законодавством, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов’язання відповідача скласти страховий акт про настання страхового випадку.

В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що виконання обов’язку зі складання страхового акту не призводить до поновлення порушеного права та не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди розглядати такі заяви навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у позові на підставі ст. 15 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність механізму виконання рішення про спонукання до виконання обов’язку зі складання страхового акту.

Таким чином, колегія суддів зазначає про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що визнається беззаперечною підставою для його скасування відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України та прийняттю нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Таким чином, на відповідача за розгляд справи в суді першої та апеляційній інстанції покладаються 127,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лінарт” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. у справі № 46/93 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення.

4.          Позов задовольнити повністю.

5.          Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) скласти страховий акт відповідно до умов договору страхування від 05.03.2008р. №11-Z/27-149-01091 зі страхового випадку, що стався 27.03.2008р. через затоплення траулера “Салгір”.

6.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лінарт” (м. Севастополь, вул. Ангарська, б. 10-А, код ЄДРПОУ 19449122) 127 (сто двадцять сім) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.          Видати наказ після набрання рішення законної сили.

8.          Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9.          Матеріали справи № 46/93 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді