Постанова № 12388051, 20.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2010                                                                                           № 7/142

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           Нєсвєтову Н.М.

при секретарі:           

За участю представників:

Військового прокурора Південного регіону України:

                              не з’явився;

позивача:                    Корепанова О.О. – довіреність №11 від 30.12.2009 р.

відповідача:                    Добров Ю.І. – довіреність №220867/д від 15.01.2010 р.

третьої особи:                    Добров Ю.І. – довіреність від 19.10.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військового прокурора Південного регіону України

на рішення Господарського суду м.Києва від 31.05.2010

у справі № 7/142 ( .....)

за позовом                               Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”

до                                                   Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:           Домоуправління № 1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування

про                                                   стягнення 165355,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” (далі – ВАТ “ЕК “Одесаобленерго”, позивач) вернулось в Господарський суд міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач) про стягнення 165355,81 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.08.2008 у справі № 4/71-08-1924 було задоволено позовні вимоги ВАТ “ЕК “Одесаобленерго” до Домоуправління № 1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування про стягнення вказаної вище суми. Оскільки у відповідача у справі та її правонаступників відсутні грошові кошти для виконання вказаного рішення, обов’язок погашення боргу покладається на Міністерство оборони України як субсидіарного боржника

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 165355,81 грн. – боргу, а також понесені ним по справі судові витрати –1653,55 грн. – державного мита, 236 грн. – витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 р. позов задоволений повністю. Вирішено стягнути з Міністерства оборони України на користь ВАТ “ЕК “Одесаобленерго” – 165355 грн. 81 коп. – боргу, а також понесені ним по справі судові витрати – 1653 грн. 55 коп. –державного мита, 236 грн. – витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

До Київського апеляційного господарського суду на вказане рішення надійшла апеляційна скарга Військового прокурора Південного регіону України.

Військовий прокурор зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме невірно застосовані статті 76, 77 Господарського кодексу України, ст. 5 Закон України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” та не враховано ст. 10 Закону України “Про Збройні сили України”.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін

У поясненнях до апеляційної скарги відповідач апеляційні вимоги підтримав, зазначив, що вважає їх обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою від 01.10.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 20.10.2010 р.

В судове засідання з’явились представники позивача, відповідача та третьої особи. Представник військової прокуратури в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове зворотне повідомлення. В зв’язку з вказаним та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника військової прокуратури.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив та пояснення до неї, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.08.2008р. по справі № 4/71-08-1924 з Домоуправління № 1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування стягнуто на користь позивача 95395, 28 грн.

19.08.2008р. на виконання вищевказаного рішення суду було видано наказ, який 10.09.2008р. було направлено до державної виконавчої служби для примусового виконання.

Станом на день розгляду справи заборгованість перед позивачем не погашена.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.04.2009 р. по справі № 1-25-24/75-08-3640 про банкрутство третьої особи затверджено реєстр вимог кредиторів та визнано грошові вимоги позивача в сумі 151833, 00 грн.

Листом від 27.10.2009р. № 109 арбітражним керуючим заявлені позивачем вимоги на суму 20083, 66 грн. були визнані поточними та запропоновано визнати їх і повному обсязі.

Таким чином, заборгованість Домоуправління № 1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування перед позивачем становить 165355,81 грн.

Враховуючи те, що Домоуправління № 1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Південного оперативного командування є бюджетною установою, підпорядкованою Міністерству оборони України, яка здійснює свою господарську діяльність на підставі Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, позивач у відповідності до статті 619 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76, 77 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України “Про господарську діяльність у збройних силах” та статті 10 Закону України “Про Збройні сили України” просить стягнути з відповідача 165355,81 грн.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування прийнятого рішення суд послався на наступне. Рішенням господарського суду Одеської області від 1.08.08 року у справі № 4/71-08-1924 задоволено позовні вимоги ВАТ "Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” до домоуправління № 1 КЕВ м. Одеси про стягнення заборгованості в розмірі 165 355,8.1 грн. Рішення суду не виконується у зв’язку з відсутністю коштів у домоуправління № 1. Домоуправління № 1 є одночасно бюджетною установою Міністерства оборони України, казенним підприємством, військовою частиною та суб’єктом господарювання, який утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому відповідно до ст.ст. 76, 77 ч. 7 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” Міністерство оборони України несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями домоуправління № 1.

Так, ст. 76 Господарського кодексу України визначено ознаки казенного підприємства, зокрема:

1)          казенні підприємства створюються в галузях народного господарська, в яких законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємства;

2)          основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

3)          казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України;

4)          найменування казенного підприємства повинно містити слова “казенне підприємство”;

5)          крім того, відповідно до ст. 77 ч. 5 Господарського кодексу України джерелами формування майна казенного підприємства є цільові кошти, виділені з Державного бюджету України.

Домоуправління № 1 не відповідає жодній із зазначених ознак, оскільки:

1)          забезпечує утримання, експлуатацію жилих будинків та надання відповідних житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, тобто діє у сфері господарських відносин, в якій провадять господарську діяльність й інші суб’єкти господарювання, у т.ч. недержавної форми власності (наприклад, житлово-експлуатаційні об’єднання);

2)          споживачами послуг домоуправління виступає не держава, а громадяни - мешканці жилих будинків;

3)          створене за рішенням Міністерства оборони України;

4)          у власному найменуванні не містить слова "казенне підприємство";

5) діє на умовах самоокупності та не фінансується з бюджету (джерелом фінансування є оплата вартості комунальних послуг мешканцями будинків, які обслуговуються домоуправлінням).

Більш того, відповідно до ст. 55 ч. 2 Господарського кодексу України господарські організації - це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, а також державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, інші юридичні особи.

Згідно зі ст. 83 ч. 1 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Таким чином, у рішенні суду помилково ототожнено різні поняття – бюджетної установи та казенного підприємства.

Домоуправління є саме державною госпрозрахунковою установою, а не підприємством, а тому норми Господарського кодексу України, що визначають правовий режим діяльності підприємств, є неприйнятними стосовно домоуправління № 1, яке відноситься до іншої організаційно-правової форми юридичних осіб.

Отже, висновок суду щодо віднесення домоуправління № 1 до казенних підприємств не ґрунтується на матеріалах справи і суперечить нормам закону, а тому є невірним.

Відтак, відсутні жодні підстави для застосування ст.ст. 76, 77 ч. 7 Господарського кодексу України та покладення відповідальності за невиконане домоуправлінням № 1 зобов’язання перед ВАТ “ЕК “Одесаобленерго” на Міністерство оборони України.

Також суд невірно витлумачив ст. 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах, України” і не врахував, що зазначене положення закону підлягає застосуванню лише у випадках неможливості виконання військовою частиною, установою зобов’язань, які виникають із діяльності військової частини, установи, саме як суб’єкта господарської діяльності.

Водночас, відповідно до ст. 1 ч. 2 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності.

Згідно зі ст. 3 ч. 3 Господарського кодексу України діяльність не господарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності не господарюючих суб’єктів.

Тобто, слід відрізняти зобов’язання, які виникають із правочинів, укладених у порядку здійснення військовими установами господарської діяльності, як суб’єктами такої діяльності (з метою одержання додаткових джерел фінансування), від правочинів, укладених у порядку здійснення взаємовідносин щодо поставок та послуг, необхідних для їх функціонування ( у т.ч., постачання електричної енергії).

Таким чином, необґрунтованим є покладення судом на Міністерство оборони України відповідальності за зобов’язання домоуправління № 1 на підставі ст. 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.

Рішення господарського суду м. Києва від 31.05.10 року у справі №7/142 суперечить і практиці Вищого господарського суду України щодо розгляду аналогічних справ.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 29.03.07 року у справі № 13/723 зазначено, що, враховуючи вимоги Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, Міністерство оборони України та структурний підрозділ – Центральне спеціалізоване будівельне управління (яке, як і домоуправління № 1, є державною госпрозрахунковою установою) є окремими юридичними особами, а тому відповідно до ч. 5 ст. 74 Господарського кодексу України та ст. 96 Цивільного кодексу України не несуть відповідальності за борги один одного, тобто повинні самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями.

Таким чином, колегія зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом міста Києва не вірно застосовані норми матеріального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 статті 104 ГПК України є підставною для скасування рішення.

Таким чином апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 статті 49 ГПК України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військового прокурора Південного регіону України – задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 р. в справі № 7/142 – скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” (65029, м. Одеса, вул. Садова, 3, код ЄДРПОУ 00131713) до Державного бюджету України суму державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 826 (вісімсот двадцять шість) грн. 78коп. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Справу № 7/142 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого Господарського Суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Нєсвєтова Н.М.

10.11.10 (відправлено)