Постанова № 12388056, 20.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2010                                                                                           № 23/202

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача:                     Михнюк О.А. – довіреність №146 від 25.12.2009 р.

відповідача:                     Мартиненко В.В. – довіреність від 28.09.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вета»

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2010

у справі № 23/202 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вета»

про                                                   стягнення 11656,43 грн. неустойки

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Вета» 11656,43 грн. неустойки. Позов обґрунтований тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором технічного обслуговування та ремонту техніки №211 від 11.01.2008 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 р. у справі № 23/202 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ТОВ «фірма «Вета» на користь ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» 8781,80 грн. неустойки, 87,81 грн. державного мита та 177,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовані обставини та факти, які мають значення для справи, а також невірно застосовані норми процесуального та матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін.

Ухвалою від 21.07.2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 29.09.2010 р.

29.09.2010 розгляд справи відкладений на 20.10.2010 р. в зв’язку з неявкою представника позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджене матеріалами справи між сторонами у справі був укладений договір на технічне обслуговування та ремонт техніки №211 від 11.01.2008 р. (надалі - Договір), згідно з яким відповідач зобов’язався забезпечити виробництво копій документації позивача, а позивач оплатити виконані роботи (надані послуги) згідно акту виконаних робіт.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що технічне обслуговування копіювального апарату та його дрібний ремонт здійснюється відповідачем на місці у замовника. Капітальний ремонт – на підприємстві виконавця (пункт 2.2 договору).

За умовою договору, визначеною пунктом 2.5, відповідач зобов’язався розпочати усунення несправності протягом 4-х годин з моменту отримання відповідного виклику позивача протягом робочого дня з дев’ятої години ранку до вісімнадцятої години вечора (крім вихідних днів).

З позовної заяви (абзац сьомий), претензії від 11.06.2009 р. (абзац третій) та пояснень представника позивача у судовому засіданні вбачається, що 01.03.2009 року копіювально-розмножувальний апарат Куосега КМ-8030 вийшов з ладу та перестав працювати. Згідно пояснень позивача, він неодноразово звертався за вказаним у договорі номером телефону до сервісного центру відповідача для виклику спеціаліста. Письмових звернень до відповідача або будь-яких інших доказів звернення до відповідача позивачем надано не було. Лише 11.06.2009 p., через декілька місяців звернувся до відповідача з претензією. Крім того, позивач в цієї претензії повідомив відповідача, що він в односторонньому порядку з 15.07.2010 р. розриває договір.

Зазначені обставини заперечені відповідачем, який стверджував, що 01.03.2009 р. це був вихідний день (неділя), тому позивач ніяк не міг звертатися до відповідача. Крім того, відповідач повідомив, що 28.02.2009 р. був розірваний договір оренди приміщення та звільнив приміщення, де розташовувалося офісне приміщення відповідача, про що свідчіть акт про повернення приміщення, та з 01.03.2010 р. взагалі було закрито представництво відповідача у місті Дніпропетровськ. Крім того, згідно умов договору, обслуговування техніки позивача здійснювалося нерегулярно, лише тільки за викликом позивача. відповідач заперечував отримання таких викликів, тому не вважав, що прострочив виконання зобов’язання за договором.

Відповідно до статті 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до статті 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Але в супереч ст.549 Цивільного кодексу України Позивач для розрахунку неустойки, з невідомих причин, узяв не суму простроченого зобов’язання, як того потребує чинне законодавство України, а орієнтовну загальну суму Договору - 198720,00 грн., яка розраховувалася на п’ять років до 31.12.2012 р. або 4800000 копій, що настане раніше з розрахунку 60 000 копій в місяць. Але за весь час дії договору позивач жодного разу не виконував об’єм по друку (60000 копій у місяць). Середній об’єм друку копій у місяць за весь час складав приблизно 45650 копій, а не 60 000, хоча Судом не був досліджений цей факт.

В рішенні суду зазначено, що вартість робіт відповідача визначається з вартості однієї копії формату А4 (пункт 3.1. договору) у розмірі 4,14 гривні (пункт 3.3 договору). Таким чином, вартість невиконаних за договором робіт складає 248 400 гривень на місяць (60 000 копій помножити на 4,14 грн.).

Згідно п. 3.3 договору вартість забезпечення виробництва 1 копії формату А4 складає 4,14 копійки, а не гривни. Суд, також, не звернув уваги на те, що за його розрахунком вартість робіт за місяць складає - 248 400 грн., що значно перевищує орієнтовну вартість договору на 5 років (60 місяців), а саме 198 720 грн., як зазначено в п. 3.6 договору. Таким чином, судом першої інстанції була значно завищена база для нарахування пені як мінімум у 100 разів, не враховуючи той факт, що Позивачем ніколи не було виготовлено 60000 копій у місяць.

Застосування позивачем неустойки у вигляді пені відповідно до п.4.1 договору не відповідає чинному законодавству України та не може бути застосований до відповідача, так як за невиконання або неналежне виконання зобов’язання відповідачем, при умові надання відповідних доказів, може бути нарахований лише штраф у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, а пеня може бути нарахована лише за несвоєчасно виконане грошове зобов’язання.

Крім того, колегія звертає увагу на те, що договором не було встановлено зобов’язання відповідача щодо регулярного (щомісячного) відвідування позивача для проведення ремонту копіювально-розмножувального апарату Куосеrа КМ-8030, та відповідно до умов договору такий ремонт здійснювався лише за викликом позивача. Позивачем не було надано жодного підтвердження такого виклику, судова колегія погоджується з доводами відповідача, що за відсутністю таких викликів, відповідач не мав простроченого зобов’язання.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №23/202 від 15.06.2010 р. прийняте з неповним та не всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, в зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вета» задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 р. у справі №23/202 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» (53201, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, проспект Трубників 56, ідентифікаційний код 35537363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Вета» (01054, м. Київ, вул. Чкалова, 71, ідентифікаційний код 13678838) 58 (п’ятдесят вісім) грн. 28 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Справу №23/202 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

09.11.10 (відправлено)