Рішення № 12386117, 02.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2010 р. Справа № 43/227-10

вх. № 8491/3-43

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків

до Харківське обласне КП "Дирекція розвитку інфраструктури територіі", м. Харків

про стягнення 157386,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - АК "Харківобленерго" звернувся до господарського суду з позовом до Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території» (відповідач) про стягнення 157386,92 гривень.

Ухвалою господарського суду від 27 вересня 2010 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд 11 жовтня 2010 року.

В судовому засіданні 25 жовтня 2010 року оголошувалась перерва до 02.11.2010 року на 12:15

Представник позивача в призначеному судовому засіданні 02 листопада 2010 року підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві в повному обсязі.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні 02 листопада 2010 року просив суд припинити провадження по справі в частині стягнення суми заборгованості у зв»язку з відсутністю предмету спору, та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог відносно стягнення 3382,60 грн. без ПДВ- інфляційних витрат і 373,31 грн. без ПДВ-3% річних та відмовити в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення ПДВ на 3% річних, індекс інфляції та перевищення договірних величин.

Суд, дослідивши матеріали справи та подані докази, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, встановив наступне.

05.12.2008 року між АК "Харківобленерго" та Харківським обласним комунальним підприємством «Дирекція розвитку інфраструктури території» був укладений договір про постачання електричної енергії №14079 та пролонгований на 2010 рік.

Відповідно до Закону України “Про електроенергетику” від 08.06.2000 р. № 1812-ІІІ та “Правил користування електричною енергією”, затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 22.11.06), Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін.

Відповідно до ст. ст. 174, 179 ГК України, ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення господарських прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 193 ГК України та ст.526 ЦК України).

Відповідно до п.7.1 “Правил користування електричною енергією”, затверджених постановою НКРЕ України за № 28 від 31.07.1996 р., зі змінами та доповненнями внесеними Постановою НКРЕ “Про внесення змін та доповнень до “Правил користування електричною енергією № 928 від 22.08.02 р. (надалі Правила) та договору, відповідач зобов’язується проводити оплату використаної електричної енергії відповідно до чинних тарифів.

Відповідно до умов Договору, Постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням розділів 6, 7 Договору.

Споживач, у свою чергу, відповідно до п.2.3.3 договору, зобов'язаний своєчасно оплачувати Постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку № 2 “Порядок розрахунків” до Договору.

АК “Харківобленерго”, як Постачальник, виконав свої зобов'язання по Договору у повному обсязі, та здійснив у період з січня 2010 року по серпень 2010 року відпуск електричної енергії Споживачу, проте відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконував свої зобов"язання відповідно до умов договору. Проте, в процесі розгляду справи відповідачем заборгованість була частково погашена, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний та скріплений печаткою обох сторін.

Таким чином, в процесі розгляду справи судом було встановлено, що відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 129993,88 грн., у зв’язку з чим, керуючись п. 1-1 ст. 80 ГПК України, суд вважає за необхідне в цій частині припинити провадження у справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 2 пп. 1 ст. 258 ЦК України та п. 6 додатку № 2 до Договору у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань, постачальник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, 3% річних з простроченої суми. При цьому, сума грошових зобов"язань за договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням індексу інфляції.

Таким чином, відповідачу правомірно була нарахована пеня у розмірі 11912,73 грн., яка визнана відповідачем і підлягає стягненню.

Оскільки згідно зі ст.599 ЦК України зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних та ПДВ на 3% річних слід зазначити наступне.

Відповідно до пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", об*єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов*язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв*язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

3% річних та інфляційні нарахування, які передбачені ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею інфляційні нарахування та 3% річних є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Тому, інфляційні нарахування та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: “податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг)”.

З урахуванням вищевикладеного, інфляційні нарахування та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України. Тому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 490,05 гривень ПДВ на 3% річних та 1296,27 грн.- ПДВ на індекс інфляції, а стягненню підлягає 2450,24 гривень 3% річних та 6481,37 грівень індексу інфляції.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 1556,06 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Керуючись ст.ст. 11, 526, 625 ЦК України, 174, 179, 193 ГК України, статтями 1, 12, 32, 33, 47, 44, 49, ч.1 ст. 69, 75,п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"- суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (61022, м.Харків, Дзержинський район, Держпром,3 під"їзд, 5 пов., п/р 260023011273 в Першій ХФ АКБ "Базіс", МФО 351599, код ЄДРПОУ 03361721) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (61037, м. Харків, вул.Плеханівська,149 - на п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351931, код ЄДРПОУ 00131954) 3968,65 гривень за перевищення договірних велечин, пені в розмірі 11912,73 гривень, 6481,37 грн - індекс інфляції, 3 % річних в розмірі 2450,24 та гривень, витрат по сплаті державного мита в розмірі 1556,06 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача 129993,88 гривень провадження у справі припинити.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя