Рішення № 12386105, 01.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2010 р. Справа № 42/287-10 (н.р. 53/98-09)

вх. номер 7454/1-42

Суддя Господарського суду Харківської області

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

за участю представників сторін :

позивача - не з’явився

відповідача - Шовков О.С. (дов.)

розглянувши матеріали справи за позовом: ТОВ "Новотех", м. Запоріжжя

до ДП "Завод ім.В.О. Малишева", м. Харків

про стягнення 346246,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новотех" після уточнення позовних вимог, які прийняті судом, просить суд стягнути з відповідача, Державного підприємства "Завод ім.В.О.Малишева", 362863,07грн., в тому числі 80950,50грн. пені, 43913,54грн.3% річних, 191082,86грн. інфляційних втрат та 46916,17грн. штрафу (розрахунок наведених сум зроблений станом на 14.10.2010р.).

Свої вимоги обгрунтовує неналежним виконанням з боку відповідача умов договору № 28-01/04-243 від 28.01.2004р., що встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2008р. у справі № 47/344-08.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлювався ухвалою суду.

Суд зазначає, що позивач не з'явився в судове засідання, призначене на 26.10.2010р., у зв'язку з чим розгляд справи був відкладений на 01.11.2010р.

Після судового засідання 26.10.2010р. судом отримано клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника в іншому процесі, також позивач в цьому клопотання просить не розглядати справу за відсутності його представника.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 26.10.2010р. розгляд справи був відкладений в межах строку розгляду справи, передбаченого ст. 69 ГПК України, ухвала суду була надіслана на адресу позивача в день її прийняття, що підтверджується штемпелем про відправку, а отже судом вжито усіх заходів щодо належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

Суд вважає, що нез'явлення позивача в дане судове засідання не перешкоджає розгляду справи, тому розглядає справу за наявними в ній документами.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що деякі накладні, які заявлені позивачем як неоплачені, оплачені відповідачем, а саме платіжним дорученням № 4669 від 19.09.2007 р. було сплачено 5800 грн. за поставлений товар по накладній № НТ-0092001 від 20.09.2007 р. згідно виставленого рахунку-фактури № НТ-0091804 від 18.09.2007 р., платіжним дорученням № 4410 від 06.09.2007 р. було сплачено 14147,50 грн. за поставлений товар по накладній № НТ-0091202 від 12.02.2007 р. згідно виставленого рахунку-фактури № НТ-0090502 від 05.09.2007 р., платіжним дорученням № 4284 від 28.11.2007 р. було сплачено 4560 грн. за поставлений товар по накладній № НТ-0112901 від 29.11.2007 р. згідно виставленого рахунку-фактури № НТ-0112801 від 28.11.2007 р.

Також відповідач вказує, що згідно п. 6 Додаткової угоди до договору № 28-01/04-243дп від 28.01.2004 р., п. 4.2 Договору було викладено в наступній редакції "Оплата здійснюється по рахункам, виставленим Постачальником в об'ємі - 100% передоплати", а згідно п. 4.3 Договору, Продавець надає Покупцю наступні документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна, копія сертифікату якості.

Таким чином, саме рахунок-фактура є підставою для здійснення оплати товару і відповідно саме рахунок-фактура вказувався відповідачем в призначенні платежу, однак позивачем не надано таких рахунків-фактур до матеріалів справи. Для здійснення ж нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат необхідно встановити факт наявності боргу та з якого моменту їх слід нараховувати, за який період. Тобто необхідно встановити момент виникнення обов'язку боржника сплатити заборгованість, однак позивачем ці обставини не доведено.

Крім того, 17.09.2007 р. господарським судом Харківської області винесено ухвалу № Б-39/161-07 про порушення провадження у справі щодо визнання ДП "Завод ім. Малишева" банкрутом. Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" п. 6 вказаної ухвали введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 28.09.2009 р. справу було закрито.

Однак, 29.09.2009 р. господарським судом Харківської області винесено ухвалу № Б-39/195-09 про порушення провадження у справі про визнання ДП "Завод ім. В.О. Малишева" банкрутом. П. 6 вказаної ухвали відповідно до ст. 12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Станом на сьогоднішній день справа № Б-39/195-09 не закрита, мораторій на задоволення вимог кредиторів не скасовано. Таким чином, оскільки в даний час дія мораторію продовжується, закон не передбачає наявність у позивача законного права застосовувати до відповідача фінансові санкції за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Відповідач також вказує на те, що відповідно до ст. 258 ЦК України, щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, позивачем порушено строки позовної давності, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того відповідач вважає, що з аналізу норми ст. 625 ЦК України витікає, що інфляційні втрати та 3% річних є невід'ємною частиною основного боргу і ці суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом з сумою боргу. Діюче законодавство України не передбачає право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу.

За таких обставин відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд, вислухавши представників сторін, які були присутніми в судових засіданнях по даній справі, дослідивши надані до матеріалів справи документи, встановив наступне.

28 січня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новотех" та Державним підприємством "Завод ім. В.А. Малишева" укладений Договір № 28-01/04-243 дп (далі по тексту також - Договір), у відповідності до умов якого позивач зобов'язався передати, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити на умовах даного договору товар- металопрокат, асортимент, кількість та ціна якого вказуються в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору і є невід'ємною його частиною.

Під час дії Договору у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальній сумі 670231,03 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2008 року по справі № 47/344-08 суму основного боргу у розмірі 670231,03 грн. стягнуто з відповідача на користь позивача. Зазначене рішення набрало законної сили.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив той факт, що заборгованість перед позивачем у сумі 670231,03 грн. не погашена до теперішнього часу.

Позивач вважає, що відповідач, крім основного боргу, повинен сплатити йому пеню, втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, три процента річних та штраф.

Позивачем зроблений розрахунок вказаних донарахувань за період з 18.07.2008р. (за спливом семи днів від дати отримання претензії) по 14.10.2010р.

Така позиція позивача обґрунтовується тим, що згідно п. 4.2. Договору між сторонами визначався наступний порядок оплати продукції: покупець здійснює 50% передплату від загальної суми специфікації і 50 % на протязі 20 банківських днів з моменту відвантаження продукції покупцю.

Додатковою угодою до Договору сторони змінили порядок оплати, зокрема було прийнята наступна редакція п. 4.2. Договору: "Оплата здійснюється по рахункам, що виставляє Постачальник в об'ємі - 100 % передоплата".

В даній позовній заяві позивачем як неоплачені зазначені наступні видаткові накладні : від 30.08.07 р. № НТ-0083002, від 30.08.07р. № НТ-0083001, від 12.09.07р. № НТ-0091202, від 20.09.07 р. № НТ-0092001, від 01.10.07 р. № НТ-0100101, від 04.10.07 р. № НТ-0100401, від 23.10.07 р. № НТ-0102301, від 23.10.07 р. № НТ-0102302, від 13.11.07 р. № НТ-0111301, від 14.11.07 р. № НТ-0111401, від 29.11.07 р. № НТ-0112901, від 24.12.07 р. № НТ-0122401, від 16.01.08 р. № НТ-0011601, від 16.01.08 р. № НТ-0011603, від 17.01.08 р. № НТ-0011702, від 24.01.08 № НТ-0012402, від 06.02.08 р. № НТ-0020602, від 14.02.08 р. № НТ-0021402, від 15.04.08 р. № НТ-0041501.

Відповідач вважає, що позивачем не доведений той факт, що заборгованість у сумі 670231,03 грн. виникла саме за цими видатковими накладними.

В тексті рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2008 року по справі № 47/344-08 зазначені видаткові накладні, за якими позивач поставляв продукцію відповідачу та як вбачається з даного переліку позивачем заявлений борг за накладними, по яким поставки були пізніше., тобто взяті останні накладні, за якими і виник борг.

У судовому засіданні представник відповідача вказує що ними робились всі передплати, однак доказів таких сплат не надав, та суд зауважує, що якби відповідачем були здійснені всі платежі в якості передплати, то у нього не виникло б заборгованості, наявність якої він визнає.

Суд також не приймає посилання відповідача на те, що ним оплачені видаткова накладна № НТ-0092001 від 20.09.2007р. платіжним дорученням № 4669 від 19.09.2007р. на суму 5800,00 грн., видаткова накладна № НТ-0091202 від 12.09.2007р. платіжним дорученням № 4410 від 06.09.2007р. на суму 14147,50 грн., видаткова накладна № НТ-0112901 від 29.11.2007р. платіжним дорученням № 6284 від 28.11.2007р у сумі 4560,00 грн., оскільки як вбачається з платіжних доручень № 4669 від 19.09.2007р., № 4410 від 06.09.2007р. сплачені суми є меншими, ніж вартість товару, що поставлялась за заявленими видатковими накладним, а отже заявлені видаткові накладні не є оплаченими, а платіжним дорученням № 6284 від 28.11.2008р. сплачена більша сума, ніж в рахунку-фактурі, а враховуючи те, що номери рахунків-фактур, на підставі яких була проведена часткова сплата, не співпадають з номерами видаткових накладних, неможливо ідентифікувати на яку саме поставку був виставлений рахунок-фактура та яка партія товару є оплаченою.

За таких обставин, враховуючи нерегулярну сплату за товар, що проводилась відповідачем, суд приймає позицію позивача щодо визначення видаткових накладних, за якими виникла сума боргу, а саме заявлені видаткові накладні є останніми, за якими відбувалась поставка.

Стосовно визначення дати оплати товару суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Враховуючи, що відповідачем не був виконаний обов'язок щодо попередньої оплати товару, суд застосовує положення ст. 538 ЦК України, якою передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (ч.1). При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.2). Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.4).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З аналізу даних норм та правовідносин, які виникли між сторонами, витікає, що у сторін виникли зустрічні зобов'язання, у позивача - поставити товар, у відповідача - оплатити його вартість, а враховуючи, що 100% попередня оплата, передбачена умовами договору не була виконана відповідачем, то він зобов'язаний був оплати товар в момент його отримання (зустрічне виконання зобов'язання), а отже прострочка оплати товару розпочинається з наступного дня після поставки товару.

В останній редакції позовних вимог позивачем зроблений розрахунок з 18.07.2008р. тобто з дати, що є пізнішою, ніж дата виникнення заборгованості, що є правом позивача.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже вказаною нормою передбачена можливість стягнення основного боргу разом з інфляційними втратами та 3% річних, при цьому діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Така ж позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2010р. у справі № 13/238.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Таким чином, поняття штрафних санкцій, передбачене ГК України, є більш широким, ніж поняття неустойки, передбачене ЦК України, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності. Оскільки ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України. При цьому слід враховувати, що відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) може бути лише грошовою сумою і не може бути іншим майном. Крім того, штраф, який застосовується у разі порушення зобов'язання, слід відрізняти від штрафу як адміністративно-господарської санкції, визначення якого міститься у частині першій статті 241 ГК України.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф в сумі 46916,17 грн. з посиланням на ст. 231 ГК України, якою передбачено, що якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки штрафні санкції застосовуються у таких розмірах: за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів, з яких допущено прострочення.

Суд зазначає, що договором не передбачена можливість стягнення зазначеного штрафу, однак відповідно до положень статті 547 ЦК України домовленість щодо застосування штрафу повинна бути викладена письмово.

Суд не приймає посилання позивача на ст. 231 ЦК України, оскільки вказаною статтею передбачені лише розміри штрафних санкцій, при цьому можливість стягнення такого штрафу не передбачена умовами договору, укладеного між сторонами.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу.

Відповідно до п. 7.1 Договору за прострочення оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,2 % за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 258 ЦК України встановлений скорочений термін позовної давності щодо стягнення пені, а саме в один рік.

Згідно ч.3 та ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем зроблена заява щодо застосування строку позовної давності.

Враховуючи, що судом визначений строк оплати товару - день отримання товару, то прострочення оплати розпочато з наступного дня після дня поставки товару, а отже саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування пені.

З врахуванням вищевикладеного та заяви відповідача про застосування строку позовної давності, судом встановлено, що по видатковим накладним від 30.08.07 р. № НТ-0083002, від 30.08.07р. № НТ-0083001, від 12.09.07р. № НТ-0091202, від 20.09.07 р. № НТ-0092001, від 01.10.07 р. № НТ-0100101, від 04.10.07 р. № НТ-0100401 на загальну суму поставки 387681,15 грн. минув строк позовної давності щодо стягнення пені (шість місяців нарахування пені та рік позовної давності, при цьому позов поданий до суду 16.04.2009р.), тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 46533,58 грн.

З врахуванням вищезазначеного строку, з якого виникло право у позивача на нарахування пені, а також з врахуванням того, що розрахунок пені позивачем проведений з 18.07.2008р., по видатковим накладним від 23.10.07 р. № НТ-0102301, від 23.10.07 р. № НТ-0102302, від 13.11.07 р. № НТ-0111301, від 14.11.07 р. № НТ-0111401, від 29.11.07 р. № НТ-0112901, від 24.12.07 р. № НТ-0122401, від 16.01.08 р. № НТ-0011601, від 16.01.08 р. № НТ-0011603, від 17.01.08 р. № НТ-0011702 на загальну суму 215946,04 грн., позивачем нарахована пеня за межами шести місяців, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 25920,12 грн. також не підлягають задоволенню.

По решті накладним з урахуванням строків нарахування пені, які зазначені судом вище, та з урахуванням періоду заявленого позивачем, судом зроблений перерахунок пені та визначено що по видатковій накладній від 24.01.08 № НТ-0012402 на суму 9108,00 грн. пеня нараховується за період з 18.07.2008р. по 24.07.2008р. у сумі 35,83 грн., по видатковій накладній від 06.02.08 р. № НТ-0020602 на суму 39505,68 грн. пеня нараховується за період з 18.07.2008р. по 06.08.2008р. у сумі 492,20 грн., по видатковій накладній від 14.02.08 р. № НТ-0021402 на суму 4261,20 грн. пеня нараховується за період з 18.07.2008р. по 14.08.2008р. у сумі 75,44 грн., по видатковій накладній від 15.04.08 р. № НТ-0041501 на суму 13728,29 грн. пеня нараховується за період з 18.07.2008р. по 15.10.2008р. у сумі 801,23 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення пені в сумі 1404,70 грн., в іншій частині суд відмовляє, оскільки така пеня нарахована за межами шести місяців.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що ухвалою суду від 17.09.2007р. порушено провадження у справі № Б-39/161-07 про банкрутство відповідача, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), тобто відповідно до даної норми припиняється нарахування штрафних санкцій на заборгованість, яка є на момент порушення провадження у справі про банкрутство та дана норма не застосовується до поточних платежів, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, а по даній справі нарахування проведені на поточну заборгованість.

За таких підстав суд дійшов висновку щодо можливості часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 1, 12, 22, 32-35, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева" (61037 м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629, п/р 260093013373 в АКБ "Золоті Ворота" м. Харкова, МФО 351931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3, код ЄДРПОУ 31757416, п/р 26000301169207 в Орджонікідзевському БВ філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", МФО 313355) пеню в сумі 1404,70 грн., 14,05 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя

Рішення підписано 08.11.2010р.