Рішення № 12385223, 11.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.10 Справа № 20/1/10

Суддя

м.Запоріжжя За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “Євротрубпласт” (юридична адреса: 93000, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Трудова, 1; поштова адреса: 02660, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 8) До відповідача: Приватного підприємства “Компанія Метан” (71700, Запорізька область, м.Токмак, вул. Гоголя, 103/2)

про стягнення 2 960 436,00 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача –Куць В.В. (довіреність № 11/01/2010 від 11.01.2010р.);

Від відповідача –Клюйко А.А. (довіреність №01 від 20.10.2010р.);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 2 960 436 грн. збитків у розмірі вартості втраченого майна, переданого на відповідальне зберігання за договором №0109/2008-ХР від 01.09.2008р.

Ухвалою господарського суду від 13.09.2010р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/1/10, судове засідання призначено на 27.09.2010р. На підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався на 21.10.2010р., 11.11.2010р.

11.11.2010р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позові, які обґрунтовані умовами договору відповідального зберігання №0109/2008-ХР від 01.09.2008р., ст.ст.623,950,951 ЦК України. Просить стягнути з відповідача суму 2 960 436,00 грн. збитків у зв’язку із втратою (нестачею) товарів, переданих йому на зберігання.

Відповідач позов не визнав, у письмовому відзиві зазначив, що позивач не враховує наявність фактичних господарських зобов’язань між сторонами, а також умови укладеного договору відповідального зберігання №0109/2008-ХР від 01.09.2008р., норми цивільного права, що регламентують відносини по договорам зберігання. Умови договору відповідального зберігання передбачають строк зберігання товару, який закінчується 31 грудня 2008р. Із посиланням на ст.948, п.3 ст.950 ЦК України зазначає, що поклажодавець зобов’язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. Також відповідач звертає увагу на те, що між сторонами 12.01.2009р. укладено договір №65, відповідно до якого позивач 24.11.2009р. поставив відповідачу трубу ПЭ 80 ГАЗ SDR 11-160 х 14,6 отр. у кількості 7300 м.п.та трубу ПЭ 80 ГАЗ SDR 11-225х20,5 отр.у кількості 180 м.п., які були отримані відповідачем з товару, що було передано йому на відповідальне зберігання. Таким чином, кількість товару, яка фактично знаходиться на зберіганні у відповідача, підлягає зменшенню на цю кількість товару. Щодо передачі товару на зберігання відповідачу для подальшої передачі товару у власність відповідачу підтверджує п.4.1.2 договору відповідального зберігання, відповідно до якого винагорода зберігача не залежить від кількості знаходження у нього на зберіганні товару і складає лише 200грн. на місяць, які позивач не сплатив, хоча загальний об’єм труб, які позивач передав на зберігання, складає 17 км 560 м. Крім того, нікому із суб’єктів господарювання м.Токмак та Токмацького району Запорізької області, крім відповідача, позивач цей товар не відвантажував.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “Євробудпласт” (Позивач) та Приватним підприємством “Компанія “Метан” (Відповідач) був укладений договір відповідального зберігання №0109/2008-ХР, відповідно до умов якого позивач здає, а відповідач приймає на зберігання строком з 1 вересня 2008р. до 31 грудня 2008р. труби поліетиленові (товар) в кількості, асортименті та вартістю, вказаними в акті приймання-передачі. Зберігання товару здійснюється на території складу відповідача за адресою: Запорізька область, м.Токмак, вул.Гоголя, 103. (п.п.1.1, 2.1).

Згідно з п.2.2 договору приймання-передача товару на зберігання здійснюється сторонами в порядку, передбачено діючим в Україні законодавством, на підставі акту приймання-передачі товару на зберігання, з посиланням на цей договір.

На підставі договору позивач згідно з актами приймання-передачі №1 від 01.09.2008р., №2 від 04.11.2008р., №3 від 17.11.2008р., №4 від 21.11.2008р., №5 від 27.11.2008р. передав, а відповідач прийняв на зберігання поліетиленові труби загальною вартістю 2 960 436,00 грн. Усі зазначені акти підписані сторонами, скріплені їх печатками, мають посилання на договір відповідального зберігання №0109/2008-ХР від 01.09.2008р. та є його невід’ємними частинами.

Відповідно до п.п.4.1.1, 4.2.1, 4.2.4 договору Позивач зобов’язався забрати товар не пізніше 5 днів після закінчення строку зберігання. Відповідач зобов’язався зберігати товар, переданий йому позивачем. Повернути товар в цілості й збереженні після закінчення строку зберігання або ж на першу вимогу.

У пунктах 6.2, 6.3 встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до закінчення строку зберігання майна. Якщо жодна із сторін не заявить про бажання припинити дію договору за 1 місяць до закінчення строку його дії, він вважається продовженим на аналогічний строк.

Судом встановлено, що жодна із сторін не заявила про бажання припинити дію договору.

10.06.2009р. позивачем було направлено відповідачу вимогу від 9 червня 2009р. №43.2009 щодо повернення у строк до 18 червня 2009р. товарів зі зберігання, переданого згідно з договором №0109/2008-ХР від 01.09.2008р., шляхом здійснення підготовки до відвантаження та повідомлення про готовність до відвантаження. Направлення вимоги підтверджується фіскальним чеком №5744 від 10.06.2009р. та описом вкладення до нього. 10.09.2009р. представниками ТОВ “Торгівельний дім “Євробудпласт” після огляду складу, розташованого за адресою: Запорізька область, м.Токмак, вул.Гоголя, 103, було складено акт про нестачу товарів, переданих відповідачу на зберігання, загальною вартістю 2 960 436,00 грн. Відповідно до змісту цього акту представники зберігача від підпису акту та надання пояснень з приводу нестачі товарів, відмовились.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на наступних підставах.

Згідно з ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч.ч.1,3 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

          Відповідно до ст.ст.948, 949, 950 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, на загальних підставах. Після закінчення строку зберігання зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України та ч.1 ст.225 ГК України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Підставою для покладення обов'язку відшкодувати збитки є порушення права (правопорушення), зокрема, передбачене ст.610 ЦК України невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків.

Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності.

На кредитора покладений обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання, прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника –відсутність вини (ст.ст.614,623 ЦК України).

Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею ст.951 ЦК України встановлено відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві. А саме: частиною 1 зазначеної статті встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві відшкодовуються зберігачем:

1)          у разі втрати (нестачі) речі –у розмірі її вартості;

2)          у разі пошкодження речі –у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

          Пунктами 2.6, 2.8 договору зберігання встановлено, що при поверненні товару із зберігання приймання-передача здійснюється в порядку, вказаному в п.2.2 договору і опорядковується актом приймання-передачі на повернення товару, що підписується між сторонами. Товар вважається повернутим від моменту підписання акту приймання-передачі на повернення товару

Згідно з п.п.4.2.5, 5.3 договору відповідач зобов’язався відповідати за втрату майна, переданого на зберігання, в сумі, визначеній в акті приймання-передачі товарів. У випадку втрати чи недостачі майна, переданого за зберігання – відшкодувати збитки в розмірі вартості втраченого майна, виходячи із ціни, вказаної в акті приймання-передачі товару.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Оскільки відповідач у встановлений термін не повернув позивачу переданий на зберігання товар і не надав суду будь-яких доказів наявності товару, суд приходить до висновку про заподіяння позивачу збитків внаслідок втрати переданого на зберігання майна у розмірі вартості цього товару, виходячи із ціни, вказаної в акті приймання-передачі товару. Відсутність своєї вини (у тому числі умислу або грубої необережності) відповідач не довів.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, у тому числі із посиланням на укладення між сторонами договору №65 від 12.01.2009р., видаткову накладну №КВ2411/030 від 24.11.2009, суд не бере до уваги з наступних підстав. По-перше, із представленого відповідачем договору №65 та складених на його виконання видаткової накладної, рахунку на оплату, податкової накладної, платіжного доручення не вбачається, що поставка здійснювалася за рахунок товару, переданого на відповідальне зберігання за договором №0109/2008-ХР від 01.09.2008р.; по-друге, відповідачем не надано доказів виконання п.п. 2.6, 2.8 договору зберігання, тобто підписання сторонами при поверненні товару із зберігання акту приймання-передачі, оскільки відповідно до умов договору товар вважається повернутим від моменту підписання акту приймання-передачі на повернення товару.

Посилання відповідача на інші обставини, в тому числі щодо оплати за зберігання, економічної недоцільністю, не спростовують висновки суду. Відповідач не надав доказів визнання договору відповідального зберігання недійсним. Він не позбавлений права звернутися до суду щодо захисту своїх інтересів у разі несплати винагороди за зберігання

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення 2 960 436,00 грн. збитків в розмірі вартості майна, переданого на зберігання, відповідають умовам договору, вимогам чинного законодавства України та підлягають задоволенню.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства “Компанія Метан” (71700, Запорізька область, м.Токмак, вул. Гоголя, 103/2, код ЄДРПОУ 33967752; п/р2600710010701 в АБ “Металург” м.Запоріжжя, МФО 313582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “Євротрубпласт” (юридична адреса: 93000, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Трудова, 1; поштова адреса: 02660, м. Київ, вул.Алма-Атинська, 8, код ЄДРПОУ 33090871) суму 2 960 436 (два мільйони дев’ятсот шістдесят тисяч чотириста тридцять шість) грн. збитків, суму 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. витрат на сплату державного мита, суму 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Суддя                                                             Л.П. Гандюкова

          Повне рішення підписано 15 листопада 2010 р.