Рішення № 12385210, 04.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.10 Справа № 4/47д/10

Суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Чиста Вода-Бердянськ”, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пр. Пролетарський, 97)

до відповідача 1 Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради, (69035, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 180-А)

до відповідача 2 Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 14)

про визнання недійсним договору про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р.

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

Від позивача –Саєнко В.В., довіреність № 967 від 31.05.2010 р.;

Ігнатьєв Д.П., довіреність № 281 від 21.04.2009 р.;

Від відповідача 1 –Скворцова О.О., довіреність № 01/1420 від 29.12.2009 р.;

Довганчук С.М., довіреність № 01/1419 від 29.12.2009 р.;

Від відповідача 2 –Благодар Р.В., довіреність № 2/10-014 від 11.01.2010 р.;

06.10.2010 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Чиста Вода-Бердянськ”, м. Бердянськ Запорізької області (ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ”) з позовною заявою до Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя (далі за текстом –КП “Облводоканал”) та до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя) про визнання недійсним договору про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р., укладеного КП “Облводоканал” та ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.10.2010 р. порушено провадження у справі № 4/47д/10, судове засідання призначено на 04.11.2010 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

В судовому засіданні 04.11.2010 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях ст., ст. 203, 215, 512, 514 ЦК України і полягають в тому, що 16.02.2009 р. позивачем та відповідачем 1 був укладений договір № 4/09 про надання послуг по водопостачанню. Станом на 01.11.2009 р. заборгованість позивача перед відповідачем 1 за договором № 4/09 від 16.02.2009 р. склала 5 670 127,71 грн. 24.11.2009 р. відповідачами у справі був укладений оспорюваний договір про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, за яким КП “Облводоканал” уступило ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя право вимагати від ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” заборгованість в сумі 2 821 953,52 грн., що виникла на підставі договору № 4/09 від 16.02.2009 р. про надання послуг по водопостачанню. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При укладанні спірного договору від 24.11.2009 р. відповідач 1 відступив відповідачу 2 лише частину права вимоги до ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ”, отже спірний договір суперечить приписам ч. 1 ст. 514 ЦК України. Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Отже, на думку позивача, оскільки оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 514 ЦК України, існують підстави для визнання його недійсним. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнав, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (№ 12/962 від 29.10.2010 р.). Свої заперечення мотивує тим, що наведені позивачем в обґрунтування заявлених вимог доводи, що оспорюваний договір від 24.11.2009 р. про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків не відповідає вимогам ст. 514 ЦК України є необґрунтованими, оскільки укладення спірного договору регулюється приписами Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відповідно до п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону одним із додаткових джерел погашення податкового боргу є сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на органи стягнення. Реалізація положень п. 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону регулюється Порядком використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення, затвердженим наказом ДПА України № 439 від 19.09.2003 р. Пунктом 1.1 вказаного Порядку встановлено, що він визначає механізм погашення податкового боргу платника податків шляхом продажу активів платника податків, попередньо переданих в тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів; продажу активів юридичної особи, на які може бути звернуте стягнення згідно із Законом у разі недостатності активів у її філій або відокремлених підрозділів; реалізації дебіторської заборгованості, право на вимогу якої переводиться на податковий орган, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними. Відповідно до п. 1.6 Порядку визначення активів, які є додатковим джерелом погашення податкового боргу та підлягають продажу, здійснюється на підставі даних бухгалтерського та аналітичного обліку підприємства, договорів (в тому числі депозитних), оформлених належним чином, і актів приймання-передачі в тимчасове користування або розпорядження іншим особам. На податковий орган як орган стягнення можуть переводитися всі види дебіторської заборгованості, а саме (але не виключно): дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг; дебіторська заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством; інші види дебіторської заборгованості. Визначення такої дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки податковим органом дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку. Реалізації підлягає лише та дебіторська заборгованість, яку можна використати як джерело погашення податкового боргу (реальну до стягнення). Переведення платником податків прав вимоги боргу (дебіторської заборгованості), що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, укладеного в письмовій формі між платником податків та податковим органом. Враховуючи викладене, відповідач 1 просить суд в позові відмовити.

Відповідач 2 позовні вимоги також не визнав, проти позову заперечив з тих же підстав, що наведені відповідачем 1. Свою позицію відповідач 2 виклав у відзиві на позовну заяву (№ 27837/10-014 від 04.11.2010 р.). в якому, зокрема, зазначив, що договір від 24.11.2009 р. про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків укладений КП “Облводоканал” та ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на підставі п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідно до Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення. З огляду на те, що оспорюваний договір ґрунтується на нормах податкового законодавства, відповідач 2 вважає, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в господарських судах України, тобто є підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України. Додатково відповідач 2 пояснив, що є безпідставним та необґрунтованим твердження позивача, що спірний договір суперечить приписам ст. 514 ЦК України, оскільки нормами вказаної статті закріплено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що снували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 1.2 договору від 24.11.2009 р. сторони узгодили, що орган стягнення набуває право вимагати (замість платника податків) від дебітора сплати тільки основних зобов’язань в сумі 2 821 953,52 грн. Отже, відсутні підстави для визнання недійсним договору від 24.11.2009 р. про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків Просить суд в позові відмовити.

Судом були досліджені письмові докази, що залучені до матеріалів справи, з яких судом встановлено наступне.

16.02.2009 р. КП “Облводоканал” та ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” був укладений договір № 4/09 про надання послуг з водопостачання, за умовами якого КП “Облводоканал” (виробник) зобов’язалося забезпечити ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” (виконавцю), яке є оптовим споживачем, надання послуг з водопостачання води на господарські, побутові та виробничі потреби в обсязі, передбаченому п. 2.1 договору, а виконавець зобов’язався прийняти надані послуги та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених договором.

Станом на 01.11.2009 р. заборгованість ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” перед КП “Облводоканал” за договором № 4/09 від 16.02.2009 р. склала 5 670 127,71 грн., що підтверджується належним чином оформленим актом звірки взаємних розрахунків від 04.11.2009 р.

24.11.2009 р. КП “Облводоканал” і ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя був укладений договір про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, за умовами якого КП “Облводоканал” (платник податків, відповідач 1 у справі) перевів (уступив) на ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (орган стягнення, відповідач 2 у справі) право вимоги дебіторської заборгованості, а орган стягнення набув право вимоги дебіторської заборгованості в сумі 2 821 953,52 грн., належне платнику податків відповідно до договору № 4-09 від 16.02.2009 р., укладеного платником податків та ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” (дебітор, позивач у справі).

Відповідно до п. 1.2 Договору від 24.11.2009 р. відповідач 2 набув право вимагати (замість відповідача 1) від позивача сплати тільки основних зобов’язань в сумі 2 821 953,52 грн.

Пунктом 1.4 Договору від 24.11.2009 р. передбачено, що право вимоги засновано згідно договору на водопостачання № 4-09 від 16.02.2009 р., акту звірки заборгованості від 04.11.2009 р., акту № 10 та рахунку 535 від 30.09.2009 р. на суму 1 471 162,82 грн., акту № 11 та рахунку 583 від 31.10.2009 р., претензії боржнику № 12/1224 від 20.11.2009 р., листа боржнику № 12/1225 від 20.11.2009 р., листів міському голові м. Бердянська Шаповалову Є.Ш. № 12/1142 від 03.11.2009 р. і № 02/1083 від 14.10.2009 р.

Договір від 24.11.2009 р. про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків укладений на підставі акту опису активів, самостійно виділених платником податків для продажу, № 13 від 23.11.2009 р. та рішення про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків, № 27425/24-15 від 24.11.2009 р.

25.11.2009 р. відповідачем 2 на адресу позивача було направлено повідомлення вих. № 27486/24-15 від 24.11.2009 р. про застосування заходів стягнення додаткових джерел погашення податкового боргу.

Позивач вернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним договору про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р. з тих підстав, що оспорюваний договір суперечить приписам ст. 514 ЦК України, оскільки відповідач 1 за оспорюваним договором відступив відповідачу 2 право вимоги не в повному обсязі, а лише частково.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 20 ГК України закріплено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Таким чином, стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, приписами даної правової норми встановлено, що договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з преамбули оспорюваного договору про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р. зазначений договір укладений на підставі підпункту 7.4. пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та пункту 4 наказу ДПА України від 19.09.2003 р. № 439.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не призвели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на органи стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.

Порядок реалізації положень п. 7.4 ст. 7 Закону від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ регулюється Порядком використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення, затвердженим наказом ДПА України № 439 від 19.09.2003 р. та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2009 р. за № 926/8.

Пунктом 1.1 вказаного Порядку встановлено, що він визначає механізм погашення податкового боргу платника податків шляхом продажу активів платника податків, попередньо переданих в тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів; продажу активів юридичної особи, на які може бути звернуте стягнення згідно із Законом у разі недостатності активів у її філій або відокремлених підрозділів; реалізації дебіторської заборгованості, право на вимогу якої переводиться на податковий орган, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.

Відповідно до п. 1.6 цього ж Порядку визначення активів, які є додатковим джерелом погашення податкового боргу та підлягають продажу, здійснюється на підставі даних бухгалтерського та аналітичного обліку підприємства, договорів (в тому числі депозитних), оформлених належним чином, і актів приймання-передачі в тимчасове користування або розпорядження іншим особам.

Пунктом 4.1 Порядку передбачено, що на податковий орган як орган стягнення можуть переводитися всі види дебіторської заборгованості, а саме (але не виключно): дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг; дебіторська заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством; інші види дебіторської заборгованості.

Визначення такої дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки податковим органом дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку. Реалізації підлягає лише та дебіторська заборгованість, яку можна використати як джерело погашення податкового боргу (реальну до стягнення). (пункт 4.2 Порядку).

У відповідності до п. 4.5 Порядку переведення платником податків прав вимоги боргу (дебіторської заборгованості), що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, укладеного в письмовій формі між платником податків та податковим органом.

З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що договір про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р. повністю відповідає вимогам п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та укладений з дотримання всіх приписів Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідачів, що правовідносини КП “Облводоканал” та ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя при укладенні оспорюваного договору від 24.11.2009 р. врегульовані саме нормами податкового законодавства.

Також суд вважає хибними доводи позивача, що оспорюваний договір суперечить приписам ст. 514 ЦК України, оскільки відповідач 1 за договором від 24.11.2009 р. відступив відповідачу 2 право вимоги не в повному обсязі, а лише частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як передбачено статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що снували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.2 договору від 24.11.2009 р. сторони узгодили, що орган стягнення (відповідач 2) набуває право вимагати (замість платника податків –відповідача 1) від дебітора (позивача) сплати тільки основних зобов’язань в сумі 2 821 953,52 грн.

Таким чином, пунктом 1.2 договору від 24.11.2009 р. сторони цього договору реалізували своє право на основі вільного волевиявлення погодити на свій розсуд певні умови договору, що не суперечать законодавству, що жодним чином не суперечить приписам ст. 514 ЦК України.

Враховуючи вище наведене, з заявлених підстав позовні вимоги про визнання недійсним договору про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р., укладеного КП “Облводоканал” та ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, в задоволені позову відмовляється повністю.

Враховуючи обставини справи та приписи ст., ст. 44, 49 ГПК України судові витрати в частині сплати 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишаються за позивачем.

У відповідності до роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) порядок справляння та розмір ставок державного мита визначені в Декреті Кабінету міністрів України “Про державне мито”.

Відповідно до підпункту “б” пункту 2 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 р. із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Позивачем заявлено вимогу немайнового характеру про визнання недійсним договору про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 24.11.2009 р., яка повинна бути оплачена державним митом в розмірі 85,00 грн.

Платіжним дорученням № 4372 від 21.09.2010 р., яке додано до позовної заяви вих. № 1901 від 22.09.2010 р.(вх. № 6499/09-05 від 06.10.2010 р.), позивачем сплачено 25 500,00 грн. державного мита.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги положення ст. 47 ГПК України, суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України згідно зі ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України від 21.01.1993 р. “Про Державне мито” державного мита в сумі 25 415,00 грн., зайво сплаченого платіжним дорученням № 4372 від 21.09.2010 р.

Керуючись ст., ст. 44, 47, 49, 68, 82-85 ГПК України, Декретом Кабінету міністрів України від 21.01.1993 р. “Про Державне мито” суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю “Чиста Вода-Бердянськ”, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пр. Пролетарський, 97, код ЄДРПОУ 35200228) довідку на повернення з Державного бюджету України державного мита в сумі 25 415,00 грн., зайво сплаченого платіжним дорученням № 4372 від 21.09.2010 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення. Якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України “09” листопада 2010 р.