Рішення № 123441781, 02.12.2024, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/1652/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року с-ще Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Романової О.Г.;

за участі секретаря судового засідання - Данілової О.С.;

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (далі позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (далі відповідач) про стягнення коштів за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 15 квітня 2024 року відповідач під розписку позичив у позивача грошові кошти у сумі п`ять тисяч доларів США, що станом на 17 вересня 2024 року по курсу НБУ становить 207000,00 грн., строком до 27 травня

2024 року.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також три відсотки річних з основної суми боргу за період прострочення та пеню за прострочення позики.

До моменту звернення до суду відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання.

Позивач особисто вручав відповідачу лист про вимогу повернути борг від 26 червня 2024 року, проте кошти повернуті не були та відповідач відмовився поставити відмітку про отримання листа.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на норми цивільного законодавства, позивач просить суд стягнути із відповідача заборгованість за вищевказаним договором позики із урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 212823,32 грн., три відсотки річних від основної суми боргу у розмірі 1906,00 грн. та пеню за прострочення позики згідно облікової ставки НБУ за період з 28 травня 2024 року по 17 вересня 2024 року у розмірі 33080,07 грн., а всього 247809,39 грн.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 вересня

2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 13 14).

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 вересня

2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 листопада

2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 34 35).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Крім цього, надав суду для дослідження оригінал розписки про отримання грошових коштів у позику ОСОБА_2 .

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не подав, причини неявки суду не відомі. Крім цього, суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 обізнаний про наявність даного судового провадження, оскільки 21 жовтня 2024 року та

11 листопада 2024 року звертався до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із повідомленнями про неможливість з`явитися до суду.

Виходячи з приписів ч. 1ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1ст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення позивача, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом позову у даному випадку являється стягнення із відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором позики із урахуванням індексу інфляції, а також стягнення трьох відсотків річних від основної суми боргу та пені за прострочення позики.

Частиною 1ст. 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 2 цієїстатті Кодексуправочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 і 2ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другоюстатті 1047ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей1046,1047ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей1046,1047ЦК Українивикладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від

02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Цивільний кодекс Українине встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2018 року у справі

№ 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18.

Відповідно до частини першоїстатті 1049ЦК Україниза договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно зістаттею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

У судовому засіданні судом було досліджено оригінал розписки від 22 травня

2024 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 позичив кошти у ОСОБА_1 у розмірі 5000,00 доларів США 15 квітня 2024 року, які зобов`язався повернути в повному обсязі до 27 травня 2024 року. У разі неповернення або нещасного випадку частина будинку, у якому проживає ОСОБА_2 переходить у власність ОСОБА_1 . Розписку написано власноруч у присутності свідка ОСОБА_3 та проставлено дату та підпис позичальника.

Суд звертає увагу, що стороною відповідача жодним чином не заперечувались обставини написання вищевказаної розписки, а тому виклик свідка ОСОБА_3 являється недоцільним.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою, а саме тіла кредиту у розмірі 5000,00 доларів США.

Як вбачається із змісту розписки від 22 травня 2024 року, грошові кошти відповідачу були надані в позику позивачем у доларах США, проте останній просить стягнути грошові кошти в еквіваленті до національної валюти України.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа

№ 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня

2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Разом з тим, суд враховуючи позицію позивача, який просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу саме в еквіваленті національної валюти України, суд вважає доцільним стягнути із відповідача заборгованість за договором позики в еквіваленті до національної валюти України, що станом на момент звернення до суду становить

207000,00 грн.

Крім цього, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення із відповідача суми боргу із врахуванням індексу інфляції, а також стягнення трьох відсотків річних від основної суми боргу та пені за прострочення позики, розрахунки яких додано до позовної заяви.

З приводу цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вищевказане узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року (справа № 350/711/22).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідача суми боргу із врахуванням індексу інфляції, а також стягнення трьох відсотків річних від основної суми боргу та пені за прострочення позики.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПКсудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Позивач являється особою з інвалідністю ІІ групи, а тому звільнений від сплати судового збору за подання даної позовної заяви.

За таких обставин з відповідача на користь держави підлягає стягнення судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 2069,95 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст.141,259,263-265,279,280 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , заборгованість за договором позики у розмірі 207000,00 (двісті сім тисяч гривень

00 копійок).

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір у розмірі 2069,95 (дві тисячі шістдесят дев`ять гривень 95 копійок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 02 грудня 2024 року.

Суддя О.Г. Романова