Ухвала суду № 12336644, 14.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2010 р.                               м. Київ                                        К-9783/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Костенка М.І., Маринчак Н.Є.

при секретарі                     Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2008 у справі № 2/294 Господарського суду Рівненської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед»

до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Рівненської області від 18.09.2007 позов ТОВ «Свиспан-Лімітед» задоволений, визнане нечинним податкове повідомлення-рішення Костопільської МДПІ від 19.07.2007 № 0000752341/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень 2007 року на 418925,00 грн. виходячи з того, що факт правильності формування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними та сплатою вартості поставленого товару.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2008 постанова суду першої інстанції скасована, в задоволенні адміністративного позову відмовлено з тих підстав, що право на відшкодування податку на додану вартість виникає при фактичному надходженні податку на додану вартість до Державного бюджету України саме від продавця товару, а не із факту здійснення господарської операції та сплати податку покупцем в ціні товару.

В касаційній скарзі ТОВ «Свиспан-Лімітед» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Костопільською МДПІ проведена позапланова перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на банківський рахунок ТОВ «Свиспан-Лімітед» за квітень 2007 року, за результатами якої складений акт перевірки від 18.07.2007 № 272/23-32358806 та прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Згідно акту перевірки ТОВ «Свиспан-Лімітед»в порушення пункту 1.8 ст. 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі –Закон № 168/97-ВР) завищено суму бюджетного відшкодування за квітень 2007 року в сумі 418925,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а факт придбання товару підтверджується наявним платіжним дорученням про оплату товару.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичному надходженні податку на додану вартість до Державного бюджету України саме від ТОВ «Леб-Сервіс», продавця товару, поставленого позивачу посередником в ланцюгу поставки підприємством «Ерідан-Південь»; невиконання продавцем товару податкового обов’язку позбавляє покупця права на податковий кредит та відшкодування надмірно сплачених сум податку з бюджету.

З висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна повністю погодитися.

Відповідно до пункту 1.8 ст. 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вимога щодо фактичної сплати податку на додану вартість як юридичного факту, що породжує право платника податку на відшкодування за рахунок бюджетних коштів надмірно сплаченого податку, стосується платника податку –покупця, за рахунок якого сплачується податок в ціні придбання товарів ( послуг ) при розрахунках з продавцем. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що право позивача на бюджетне відшкодування залежить від виконання податкового обов’язку постачальником товарів. Разом з тим, наявність в ланцюгу поставок господарюючого субєкта з ознаками фіктивності ( ТОВ «Леб Сервіс») вимагало від суду вжиття всіх передбачених процесуальним законом засобів для забезпечення встановлення дійсних обставин справи щодо поставки товарів, у звязку з придбанням яких позивач сформував податковий кредит та задекларував суму податку до відшкодування за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 1.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Абзацом 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 цієї статті Закону № 168/97-ВР (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених норм придбання товару з метою використання в господарській діяльності платника податку є обов’язковою передумовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Згідно з абзацом 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704), господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.

Відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України обставини щодо здійснення господарських операцій з придбання товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, входять до предмету доведення у судовому процесі.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 11 КАС України, в яких розкривається зміст такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з’ясування всіх обставин у справі, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребовування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Всупереч цим нормам суди першої та апеляційної інстанції не встановили дійсних обставин поставки товару за договором № ЕРД/ТС-07 від 10.01.2007, укладеним між позивачем та ПП «Ерідан-Південь», відповідно до якого позивач протягом лютого-березня 2007 придбав товар (деревину дров’яну для технологічних потреб, баланси, тріску технологічну, опилки), обмежившись посиланням на факт розрахунку та наявність податкових накладних без урахування того, що в ланцюгу поставки ПП «Ерідан-Південь»є посередником, а продавець товару –ТОВ «Леб-Сервіс» має ознаки фіктивності.

Правильна оцінка наданих позивачем первинних бухгалтерських документів щодо оформлення господарської операції з поставки товарів вимагала встановлення обставин щодо доставки товару відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договору № ЕРД/ТС-07 від 10.01.2007 автотранспортом та залізничним транспортом на умовах СРТ згідно правил Інкотермс-2000, доказом поставки якого слугуватиме, зокрема, товарно-транспортна або залізнична накладна; складського обліку товару; яким чином використано придбаний позивачем товар в господарській діяльності. Для встановлення цих обставин в разі необхідності підлягали витребуванню відповідні докази, в тому числі і від контрагентів позивача щодо операцій з цим товаром.

Наведені обставини судами попередніх інстанцій були залишені без уваги та з’ясування, тоді як вони мають саме пряме відношення до предмету доказування по справі.

Недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України як таке, що могло призвести до неправильного вирішення справи та не може бути усунено судом касаційної інстанції, відповідно до частини 2 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, вжити передбачені процесуальним законодавством заходи для забезпечення встановлення всіх обставин справи та в залежності від встановленого і у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, частинами 2, 4 ст. 227, ст.ст.230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед»задовольнити частково, скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2008, постанову Господарського суду Рівненської області від 18.09.2007, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписГ.К.Голубєва

підписО.В.Карась

підписМ.І.Костенко

підпис Н.Є.Маринчак