Рішення № 12335584, 02.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2010 р. Справа № 61/214-10

вх. №

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

прокурора - Пузирєвський І.Є,. посв. № 784 від 13.07.2010 р.;

позивача - Веременич Д.С., за довіреністю №1/03/10 від 02.03.2010р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України м. Київ в особі Військової частини 3024, м.Павлоград Дніпропетровської області

до Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області, с. Пісочин

про стягнення 5768,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України в особі Військової частини 3024, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області про стягнення з відповідача на користь Військової частини 3024 заборгованості за надані послуги в сумі 3960,00грн. та штрафних санкцій за несвоєчасну оплату наданих послуг у сумі 1808,52грн. на загальну суму 5768,52 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 вересня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 28 вересня 2010 року об 11:45 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 28 вересня 2010 року та 12 жовтня 2010 року, у зв’язку з неявкою представника відповідача та невиконання сторонами вимог суду щодо надання витребуваних судом доказів, розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 02 листопада 2010 року представники позивача та прокуратури позов підтримували та наполягали на його задоволенні.

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача – 62416, Харківська обл.., Харківський район, смт Пісочин, вул.. Крупської, буд. 15, саме на цю адресу були надіслані процесуальні документи, які повернулись на адресу суду з відміткою „за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов’язок з’ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач – Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Присутні в судовому засіданні 02 листопада 2010 року представники позивача та прокуратури вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 березня 2009 року між Військовою частиною 3024 ВВ МВС України (далі – позивач, виконавець) та Управлінням Держкомзему у Харківському районі Харківської області (далі – відповідач, замовник) укладено договір № 1 про забезпечення безпеки на території об’єкта (далі – договір), предметом якого є забезпечення безпеки силами та засобами виконавця (позивача у справі) на відповідній території «Замовника» (відповідача у справі) за адресою: м. Харків, вул.. Петровського, 37 Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області.

Відповідно до п. 3.2 договору позивач (виконавець) зобов'язався організувати забезпечення безпеки згідно дислокації території відповідача (замовника) на основі розрахунку використання сил та засобів, для чого виділяти наряд у кількості двох військовослужбовців служби за контрактом з 08 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., або з 20 год. 00 хв. до 08 год. 00 хв., згідно заявки замовника, щодобово без святкових та вихідних днів, а також згідно вимог замовника двох військовослужбовців служби за контрактом для забезпечення безпеки при отримуванні та супроводженні автотранспорту Відповідача.

Відповідно до п. 4.1 договору сторони домовились, що сума угоди визначається сторонами на основі розрахунку (додаток № 2) та складає 4092,00 грн. на місяць (без ПДВ)- із розрахунку 31 доба на місяць, чи 3960,00 на місяць (без ПДВ із розрахунку 30 діб на місяць, 4910,40 грн. (з ПДВ) – із розрахунку 31 доба на місяць, 4752,00 (з ПДВ) – із розрахунку 30 діб на місяць. ).

Відповідно до пунктів 2.1 та 4.3 договору відповідач зобов'язався розрахуватись з позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача на підставі наданого виконавцем акту виконаних робіт, але не пізніше 25-го числа наступного місяця.

На виконання умов договору, позивач у червні 2009 року, надав послуги, про що свідчить двосторонній акт прийому-здачі виконаних робіт, підписаний сторонами 31 червня 2009 року та скріплений печатками сторін, з якого вбачається, що претензій сторони щодо наданих послуг не мали, а вартість наданих послуг складала 3960, 00 грн. (без ПДВ).

Позивач виставив відповідачу рахунок про сплату виконаних послуг на суму 3960,00 грн., проте, відповідач порушив умови Договору щодо своєчасного внесення позивачу плати за виконані послуги, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення домовленості сторін, прийняті в червні 2009 року охоронні послуги за договором № 1 від 01 березня 2009 року не сплатив.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання за надані послуги по договору № 1 про забезпечення безпеки на території об’єкта від 01 березня 2009 року року, який був укладений між сторонами по справі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу прокурора щодо стягнення з відповідача 3960,00 грн. заборгованості за надані послуги за червень 2009 року, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 4.4 договору оренди сторонами встановлено відповідальність за несвоєчасну оплату послуг, обумовлених предметом договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми договору за кожен день прострочки.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення плати за надані послуги позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за період з 26 липня 2009 року по 01 липня 2009 року у розмірі 355,20 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов’язання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, пеня у сумі 355,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем грошового зобов'язання нараховано 3 % річних у розмірі 1453,32 грн.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем необгрунтовано нараховано річні. Судом перераховано заявлені до стягнення річні з урахуванням вимог діючого законодавства та за період з 26.07.2009 року по 01.01.2010 року розмір річних становить 51,75 грн., які підлягають стягненню з відповідача. В решті заявлених до стягнення 3% річних суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 512, 513, 514, 516, 526, 530, 610, 629, 901,903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, ст.ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області, ідентифікаційний код 24470667 (місцезнаходження: – 62416, Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, вул.. Крупської,15 на користь Військової частини 3024, ідентифікаційний код 088003617 (місцезнаходження:51400, Дніпропетровська обл.., м. Павлоград, вул.. Заводська, 53) 3960,00 грн. - заборгованості за надані послуги, 51,75 грн. - три проценти річних.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області, ідентифікаційний код 24470667 (місцезнаходження: – 62416, Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, вул.. Крупської,15) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК в м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, МФО 851011) 70,94 грн. державного мита.

Стягнути з Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області, ідентифікаційний код 24470667 (місцезнаходження: – 62416, Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, вул. Крупської,15) на користь держбюджету України 164,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 04 листопада 2010 року

справа № 61/214-10