Постанова № 12333191, 28.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2010 № 23/339

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

Позивача: Захарченко О.В., довіреність б/н від 22.03.10р.,

Відповідача: Голубничий О.І., довіреність б/н від 20.08.10р.,

Фесик К.А., довіреність б/н від 20.09.10р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Укрнафтагруп"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.08.2010

у справі № 23/339 ( .....)

за позовом ПП "Новоцентр"

до ТОВ "Укрнафтагруп"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 174 528,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.08.2010 року у справі № 23/339 за позовом Приватного підприємства „Новоцентр” (далі- позивач, ПП „Новоцентр”) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафтогруп” (далі-відповідач, ТОВ „Укрнафтогруп”) про стягнення 174 528, 57 грн.: позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник відповідача звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та постановити нове рішення по даній справі..

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що рішення господарського суду міста Києва є незаконним, винесено із значним порушенням діючих норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року апеляційну скаргу відповідача. було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 45 хв. 28.09.2010 року.

28.09.2010. в судове засідання з’явилися представники сторін.

В судовому засіданні представник відповідача усно просив апеляційну скаргу задовольнити, представник позивача усно просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції..

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було укладено договір №080911-1 від 11.09.2008 року, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність покупцю товар, а відповідач - прийняти та оплатити його вартість.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України та статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки постачальник (продавець), зобов'язується передати у встановлені строки (строк) товари у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору №080911-1 від 11.09.2008 року позивач поставив відповідачу нафтопродукти на суму 2 151 742,90 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-000039, №РН-000040, №РН-000043, №РН-000044, №РН-000045, №РН-0000047, №РН-0000049, №РН-000051, №РН-000054, №РН-000056, №РН-000062, №РН-000063, №РН-0000001, №РН-0000002, №РН-00038, №РН-00041, №РН-00058, №РН-00066, №РН-00207, №РН-00306. Зазначені видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Пунктом 4.2 договору №080911-1 від 11.09.2008 року визначені умови оплати товару, відповідно до якого відповідач повинен оплатити поставлений товар протягом 3 календарних днів з моменту отримання товару.

Всупереч умовам договору, відповідач здійснив часткову оплату товару у розмірі 2 051 742,90 гривень. Як вбачається з матеріалів справи сторонами 01 грудня 2009 року підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач визнав заборгованість у розмірі 114 693,86 гривень. На момент розгляду справи в суді першої інстанції борг відповідача становив 100 000,00 гривень.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. (відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України)

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Оскільки, факт передачі товару підтверджено відповідними видатковими накладними, встановлений договором строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати отриманої продукції відповідачем у повному обсязі суду не надано позовна вимога про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. вартості поставлених нафтопродуктів підлягає задоволенню обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталося не з його вини.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як вбачається з пункта 5.3 договору №080911-1 від 11.09.2008 року відповідач зобов’язався у разі порушення порядку та строків оплати товару сплатити на користь Позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача, вірно встановив, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи всі вищевикладені обставини справи колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов приватного підприємства «Новоцентр»до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтагруп»підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції відповідач не довів належними та допустимими доказами в розуміні ст.. 34 ГПК вимоги своєї апеляційної скарги, а тому вони не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

Крім того, колегія суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, ухвалою від 07.09.2010 року зобов’язано ТОВ „Укрнафтогруп” надати в судове засідання довідку з територіального відділення державного казначейства про підтвердження зарахування до Державного бюджету України державного мита у розмірі 872, 50 грн. сплаченого платіжним дорученням №621 від 21.08.2010 року.

Відповідно до вимог ст.. ст.. 4-5, 115 ГПК України, ухвала суду є обов’язковою до виконання.

В судовому засіданні представники відповідача, всупереч вимогам ухвали суду, не надали доказів надходження до бюджету України коштів по сплаті держмита.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

В свою чергу, при вирішенні питання про сплату чи стягнення державного мита в дохід державного бюджету України слід керуватись, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" зі змінами і доповненнями (далі - Декрет) та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15 (далі - Інструкція).

Згідно пп. ”г” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" зі змінами і доповненнями (далі - Декрет), із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також із заяв про перегляд за нововиявленими обставинами державне мито сплачується в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як встановлено ч. 4 ст. 7 Декрету, порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Пунктом 14 Інструкції, передбачено, що при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Як вбачається з матеріалів справи, документ, який відповідач додав до апеляційної скарги на підтвердження сплати державного мита не оформлений належним чином, а саме, не містить напису (помітки) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)", скріпленого підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи.

Відповідно Рекомендації Вищого господарського суду України від 10.02.2004 року № 04-5/212 у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до Державного бюджету України суди мають право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надходження держмита до бюджету України, а у суду апеляційної інстанції виникли сумніви щодо відповідної сплати, колегія суду вважає за необхідне, відповідно до вимог ст.. 49 ГПК України стягнути з ТОВ „Укрнафтогруп” держмито у розмірі 872 грн. 50 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2010 року у справі № 23/339 за позовом Приватного підприємства „Новоцентр” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафтогруп” про стягнення 174528, 57 грн. - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафтогруп”– без задоволення.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрнафтогруп”(02002, м. Київ, вул.. Степана Сагайдачного, 101, індефікаційний код 34972540) в дохід Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача, ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) 872, 50 грн. державного мита.

2.Справу № 23/339 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України

Головуючий суддя

Судді

30.09.10 (відправлено)