Постанова № 12333182, 28.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2010                                                                                           № 50/370

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі           

за участю представників:

від позивача           Пилипенко О.В.,

від відповідача          Гомон О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.07.2010

у справі № 50/370 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»

до                                                   Міністерства оборони України

про                                                   стягнення 640627,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (далі - відповідач) пені у розмірі 322205,14 грн., штрафу 7 % у розмірі 177116,47 грн., 3% річних у сумі 26482,59 грн., інфляційного збільшення заборгованості у розмірі 114822,91 грн. у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №271/3/09/24 від 05.10.2009.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 50/370 позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» штраф у розмірі 10000,00 грн., пеню в розмірі 50000,00 грн., 3% річних в розмірі 26482,59 грн., інфляційні збитки в розмірі 101498,10 грн., 1879,81 грн. державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині задоволених позовних вимог. Підставами для скасування рішення суду відповідач вважає порушення норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України та її розгляд призначено на 28.09.2010.

Крім того, із апеляційною скаргою на вказане рішення звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром», в якій просить рішення скасувати в частині зменшення суми позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 322205,14 грн. пені, 177116,47 грн. 7 % штрафу, 26482,59 грн. 3 % річних, 101498,10 грн. інфляційного збільшення заборгованості. Підставами для скасування рішення позивач вважає невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2010 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі №50/370, прийнято до провадження апеляційну скаргу та її розгляд призначено на 28.09.2010 в одному апеляційному провадженні з апеляційною скаргою Міністерства оборони України.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

05.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» як постачальником та Міністерством оборони України як замовником укладено договір №271/3/09/24 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (а.с. 159-162).

Згідно з п. 1.1 договору постачальник (позивач) зобов’язався поставити взуття для потреб Міністерства оборони України, а замовник (відповідач) - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно з положеннями цього договору.

На виконання умов договору позивачем було здійснено постачання товару, обумовленого вказаним договором, а Міністерством оборони України отримано товар на загальну суму в розмірі 2814174,90 грн., що підтверджується видатковими накладними, актами прийому та актами приймального контролю (а.с. 14-41).

Пунктом 4.4. договору встановлено, що розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати надання постачальником замовнику (до Департаменту державних закупівель та ресурсного забезпечення Міністерства оборони України) належним чином оформлених документів, передбачених цим договором.

Відповідно до п.4.5. договору постачальник зобов’язаний надати замовнику наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажений товар, акт приймального контролю якості товару, видаткову накладну, повідомлення форми № 280.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач умови договору виконав належним чином, поставивши відповідачу продукцію в кількості та якості, що передбачена договором, та надавши відповідачу документи на неї, проте відповідач в порушення умов договору за поставлений товар розрахувався частково.

Станом на 02.02.2010 заборгованість Міністерства оборони України перед товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» становила 2117979,90 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним повноважними представниками сторін (а.с. 43).

Станом на 12.03.2010 (дату прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 по справі № 32/96) заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням проведених часткових оплат становила 1756685,35 грн.

Вказані факти підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 по справі № 32/96, яким було стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» 1756685,35 грн. основної заборгованості. Дане рішення вступило в законну силу.

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, відповідач свої зобов’язання по оплаті отриманої від позивача продукції виконав з порушенням строків розрахунків, а саме:

1. Позивачем в/ч А 2788 поставлено продукцію у кількості 4371 пар:

11.11.2009 у кількості 2600 пар на суму 446940,00 грн.; кінцевий строк оплати на умовах договору 25.11.2009. Оплату відповідачем проведено 30.11.2009.

30.11.2009 у кількості 1771 пар на суму 304434,90 грн.; кінцевий строк розрахунку за отриману партію продукції 14.12.2009; станом на 20.05.2010 оплата за дану партію товару не проведена.

2. Позивачем в/ч А 1361 поставлено продукцію у кількості 3000 пар:

25.11.2009 у кількості 3000 пар на суму 515700,00 грн.; кінцевий строк розрахунку 09.12.2009. Відповідач частково провів оплату 11.03.2010 на суму 136294,00 грн. Залишок боргу по даній поставці склав 379405,45 грн.

3. Позивачем в/ч А 0988 поставлено продукцію у кількості 3000 пар:

27.10.2009 у кількості 1500 пар на суму 257850,00 грн.; кінцевий строк оплати 10.11.2009.

25.11.2009 у кількості 1500 пар на суму 257850,00 грн.; кінцевий строк оплати 09.12.2009.

Відповідач частково провів оплату 17.02.2010 на суму 225000,00 грн. Залишок боргу по даним поставкам склав 290700,00 грн.

4. Позивачем 85 ЦЗРМ поставлено продукцію у кількості 3000 пар:

18.11.2009 у кількості 1500 пар на суму 257850,00 грн.; кінцевий строк розрахунку 02.12.2009;

25.11.2009 у кількості 1500 пар на суму 257850,00 грн.; кінцевий строк розрахунку 09.12.2009.

Станом на 20.05.2010 оплата за дані партії товарів не проведена.

5. Позивачем ВВЗ в/ч А0936 поставлено продукцію у кількості 3000 пар :

23.10.2009 у кількості 1450 пар на суму 249255,00 грн.; кінцевий строк оплати 06.11.2009. Оплату проведено 19.11.2009.

26.11.2009 у кількості 1550 пар на суму 266445,00 грн.; кінцевий строк оплати 10.12.2009.

Станом на 20.05.2010 оплата за дані партії товарів не проведена.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі по тексту – ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання– відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв’язку з простроченням відповідачем (замовником) виконання зобов’язання за договором, позивач на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 322205,14 грн. та штрафу в розмірі 177116,47 грн.

Суд першої інстанції, враховуючи критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася у оборонному секторі, який фінансується з державного бюджету України, враховуючи складну економічну ситуацію, що склалася в державі, зважаючи на те, що сторонами в укладеному договорі було передбачено відкладальну обставину щодо розрахунків, користуючись правом, наданим п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, ст.233 ГК України, зменшив розмір штрафних санкцій та прийняв рішення про стягнення пені в розмірі 50000,00 грн., штрафу у розмірі 10000,00 грн.

Однак, колегія суддів, з’ясовуючи обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені та штрафу, встановила, що підстави, за яких на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати неустойки, відсутні. Такий висновок підтверджується наступним.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, виходячи із вимог статті 547 ЦК України, необхідною умовою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов’язання з оплати вартості поставленого товару є встановлення такого виду відповідальності у договорі поставки.

Проте, в договорі поставки сторони не передбачали відповідальності замовника (відповідача) у вигляді пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов’язання з оплати вартості поставленого товару.

Крім того, колегія суддів вважає, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, зважаючи на наступне.

Так, згідно абзацу третього частини другої статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З вищенаведеної норми слідує, що санкції згідно з абз. 3 ч. 2 статті 231 ГК України застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання. Тобто, відповідальність в даному випадку наступає не у замовника, а у постачальника.

Висновок колегії суддів про те, що відповідно до абз. 3 ч. 2 статті 231 ГК України за прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції відповідальність покладається на постачальника підтверджується також пунктом 6.4 договору.

Так, відповідно до умов п. 6.4 договору за порушення строків виконання зобов’язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

При цьому, жодним пунктом договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби не передбачено відповідальності замовника (відповідача) за прострочення виконання зобов’язань з оплати вартості поставленого товару.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 322205,14 грн. пені та 177116,47 грн. штрафу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 26482,59 грн. 3 % річних та 114822,91 грн. інфляційних втрат.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Тому, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, як встановлено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача на підставі статті 625 ЦК України 26482,59 грн. 3 % річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу.

Крім того, оскільки позивач при розрахунку інфляційних втрат допустив помилки, застосувавши невірні індекси інфляції, суд першої інстанції здійснив перерахунок інфляційних втрат та правильно визначив суму таких втрат у розмірі 101498,10 грн. У зв’язку з чим, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі ст.625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат саме у розмірі 101498,10 грн.

За таких обставин, апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі №50/370 – частковому скасуванню. При цьому, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» відсутні.

Щодо судових витрат колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» встановлює пільги щодо сплати державного мита. Так, відповідно до п. 38 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються державні замовники та виконавці державного замовлення - за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб.

Враховуючи те, що спір у даній справі виник у зв’язку неналежним виконанням зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб, в силу п. 38 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і замовник, і виконавець державного замовлення є звільненими від сплати державного мита.

Як вбачається із матеріалів справи, за подання позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) не сплачувало, проте суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про їх відшкодування.

За подання апеляційної скарги Міністерство оборони України платіжним дорученням № 248/1353 від 02.08.2010 сплатило 950,49 грн., оригінал платіжного доручення надано до справи.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» платіжним дорученням № 5281 від 21.08.2010 також сплатило 3203,12 грн. державного мита за подання апеляційної скарги, оригінал платіжного доручення надано для огляду, а копія міститься в матеріалах справи.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» звернулось до суду із заявою, в якому просило розглянути питання про повернення державного мита у зв’язку із звільненням від такої сплати.

Тому, сплачене державне мито у відповідних розмірах підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» та Міністерству оборони України. При чому, Міністерству оборони України надсилається оригінал платіжного доручення, а копія – залишається у справі.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі №50/370 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03068, код ЄДРПОУ 00034022, р/р 35219005003192 в ДКУ м. Києва, МФО 820172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (вул. Саксаганського, 77, м. Київ, 01033, р/р 26002301013999 у відділенні КРД ВАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) 3% річних в розмірі 26482,59 грн. (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 59 коп.), інфляційні збитки в розмірі 101498,10 грн. (сто одна тисяча чотириста дев’яносто вісім гривень 10 коп.).

3. В іншій частині позову щодо стягнення 322205,14 грн. пені, 177116,47 грн. штрафу, 13324,81 грн. інфляційних втрат відмовити.».

Повернути Міністерству оборони України із Державного бюджету України державне мито у розмірі 950,49 грн. (дев’ятсот п’ятдесят гривень 49 коп.), сплачене платіжним дорученням № 248/1353 від 02.08.2010, оригінал якого надіслати Міністерству оборони України.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» із Державного бюджету України державне мито у розмірі 3203,12 грн. (три тисячі двісті три гривні 12 коп.), сплачене платіжним дорученням № 5281 від 21.08.2010.

Матеріали справи №50/370 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді