Постанова № 12333155, 28.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2010 № 4/113-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Баранця О.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Скачков А.Г.

від відповідача Вільчинська Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ фірма "Лезіс" в особі Обухівської філії

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.08.2010

у справі № 4/113-10 ( .....)

за позовом Спільне Українсько-Естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД"

до ТОВ фірма "Лезіс" в особі Обухівської філії

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 297689,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Лезіс" в особі Обухівської філії (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 297689, 57 грн., які складаються з 270626, 88 грн. суми основного боргу та 27062, 69 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.08.2010 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Лезіс» в особі Обухівської філії (08702, Київська область, Обухівський р-н, м. Обухів, вул. Миру, 13-А, код ЄДРПОУ 25691175) на користь Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-а, код ЄДРПОУ 21642228) 270626 (двісті сімдесят тисяч шістсот двадцять шість) грн. 88 коп. заборгованості, 27062 (двадцять сім тисяч шістдесят дві) грн.. 69 коп. штрафу, 2976 (дві тисячі девятсот сімдесят шість) грн. 90 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ фірма «Лезіс» в особі Обухівської філії подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення господарського суду Київської області від 02.08.2010 року та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що суд дійшов до помилкового висновку, наслідком якого є прийняття неправильного рішення. Штрафні санкції за прострочку грошового зобов'язання та за порушення умов договору, не пов'язаних з грошовою вимогою, мають суттєву різницю. За порушення грошових зобов'язань застосовується неустойка у формі пені, яка обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до умов закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". А за порушення будь-яких інших умов окрім порушення грошових зобов'язань договору застосовується неустойка у формі штрафу.

Отже, судом повинні були бути застосовані норми матеріального права, що регулюють господарсько-правову відповідальність за порушення саме грошових зобов'язань, а саме: ч. 1 ст. 218 ГК України, ч. 3 ст. 549, ст. 610-611 ЦК України, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 10.3. Договору поставки від 20.07.2009 № 9607.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лезіс» в особі Обухівської філії прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 28.09.2010 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 20 липня 2009 року між Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс» (покупець) було укладено договір № 9607 на поставку товарів медичного призначення, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання) покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невідємною частиною.

Поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених продавцем заявок на поставку товару (п. 3.1 договору). Оплата покупцем Товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати за Договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) обирається Покупцем при поданні Заявки (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 6.2. договору при здійсненні Покупцем оплати Товару за Договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов'язаний здійснити оплату за Товар на користь Продавця, визначається Продавцем у видатковій накладній на товар, який поставляється.

Згідно п.п. 12.5 Договору у разі прострочення покупцем строків оплати за Товар більш ніж на 15 календарних днів, він повинен сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та штраф в розмірі десяти відсотків від простроченої суми оплати

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 статті 793 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 237 Господарського кодексу України передбачено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватись одночасно з відшкодуванням збитків та стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт належного отримання відповідачем товару, підтверджується копіями довіреностей, виданих на імя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Проте, Відповідач поставлений товар оплатив частково, у звязку з чим на даний час за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 270626,88 грн. У звязку з чим 15.04.2010 року, відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, в порядку досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачу вимогу за вих. № 159 про сплату заборгованості у розмірі 356951,20 грн. (на момент надіслання вимоги). У відповідь на вказану вимогу, відповідач звернувся до позивача із листом, в якому просив розстрочити погашення заборгованості згідно поданого ним графіку. Проте, надавши такий графік, відповідач його не дотримується, та не вживає жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлений товар в розмірі 270626,880 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі є цілком обґрунтований та цілком підтримується колегією суддів.

Окрім цього, оскільки відповідачем свої зобов'язання за договором не виконано, то відповідно п.п. 12.5 договору з відповідача підлягає також стягненню штраф в розмірі десяти відсотків від простроченої суми оплати, який складає 27062,69 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 02.08.2010 року у справі № 4/113-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 4/113-10 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя

Судді

30.09.10 (відправлено)