Постанова № 12328943, 08.12.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

03 грудня 2008 року Справа № 2-9/7941-2008                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, відкрите акціонерне товариство Ордена Леніна Птахофабрика "Южная";

представник відповідача: не з'явився, Агропромислове товариство з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг";

розглянувши апеляційну скаргу агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 01 жовтня 2008 року у справі №2-9/7941-2008

за позовом           відкритого акціонерного товариства Ордена Леніна Птахофабрика "Южная" (вул. Шкільна, 1,Перове, Сімферопольський р-н,97560)

до           агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" (вул. Шкільна, 2,Перове, Сімферопольський р-н,97560)

про стягнення суми

                                                            ВСТАНОВИВ:

          У серпні 2008 року позивач –відкрите акціонерне товариство "Ордену Леніна Птахофабрика "Южная" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим до відповідача –агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" з позовом про стягнення 100642,86 грн. заборгованості, у тому числі 86250 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 914,49 грн., 7610,53 грн. індексу інфляції, 5867,84 грн. пені.

Заявою від 24 вересня 2008 року позивач збільшив вимоги та просив стягнути з відповідача 120750,00 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 1492,95 грн., 7610,53 грн. індексу інфляції, 5867,84 грн. пені.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 01 жовтня 2008 року у справі № 2-9/7941-2008 позов, з урахуванням зазначених змін, задоволено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на статті 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, виходив з доведеності факту наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у заявленому розмірі.

Крім того, 01 жовтня 2008 року у справі № 2-9/7941-2008 господарським судом Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) винесено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на суму 135721,32 грн., що знаходяться на рахунках відповідача (97560, Сімферопольський район, с. Перові, вул. Шкільна, 2, ЗКПО 30025333).

Зазначена ухвала винесена за наслідками розгляду клопотання позивача, в якому необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідача сторона обґрунтовувала важким фінансовим становищем останнього, що виникло у наслідок утилізації власної продукції агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" (яйце куряче столове) у кількості 11861 паків (360 яєць у паку) на загальну суму більш 2 000000,00 грн. (арк. с. 53-57).

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суд з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Так, заявник апеляційної скарги вважає себе вільним від зобов’язань, встановлених в укладеному між сторонами договорі оренди № 22 від 27 грудня 2007 року, оскільки у зазначеному договорі предметом являється "дорога", в той час коли іншому розділі цього договору серед обов’язків відповідача передбачено сплачувати грошові суми за "приміщення", які не були передані йому.

Також відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статті 77 Господарського процесуального кодексу України, що на його думку виразилося у невідкладенні судом розгляду справи не зважаючи на клопотання відповідача.

Одночасно відповідач надав також апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду у цій справі від 01 жовтня 2008 року з підстав її необґрунтованості. Зазначену скаргу судова колегія вважає за необхідне розглянути спільно з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2008 року у справі № 2-9/7941-2008.

У судове засідання, призначене на 03 грудня 2008 року представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду скарги були повідомлені належним чином відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України.

01 грудня 2008 року від відповідача на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло клопотання, в якому він просив відкласти розгляд справи у зв’язку відрядженням юрисконсульта підприємства.

Також, 01 грудня 2008 року позивач, на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду, надіслав телеграму, в якій просить розглянути справу без участі його представника, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим –без змін.

Враховуючи, що стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, стаття 28 цього Кодексу не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа, а також те, що явка зазначених осіб не була визнана обов’язковою, судова колегія відхиляє заявлене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини справи.

27 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Ордену Леніна Птахофабрика "Южная" (орендодавець) та агропромисловим товариством з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" (орендар) було укладено договір оренди № 22 (далі –договір) (арк. с. 8).

За цим договором орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування: дорогу від прохідної до пташників на виробничому комплексі у селі Заліс`є, від Сімферопольського району, інвентарний № 004620; дорогу від прохідної до гноєсховища на виробничому комплексі у селі Заліс`є, від Сімферопольського району, інвентарний № 001659, у подальшому "Майно", для здійснення виробничої діяльності, на умовах, викладених у цьому договорі (пункт 1.1.).

Згідно з пунктами 3.1. –3.4. договору орендна плата за користування приміщеннями за цим договором складає 17250,00 грн. враховуючи податок на додану вартість. Орендар протягом п’яти днів з моменту підписання цього договору, повинен внести орендодавцю оплату за перший і останній місяць оренди, тобто сплату у подвійному розмірі від суми, передбаченої у пункті 3.1. цього договору. Орендар зобов’язаний здійснювати щомісячну оплату на умовах цього договору не пізніше п’ятого числа поточного місяця. У випадку закінчення дії цього договору платежі, зазначені у пунктах 3.1.-3.3. цього договору, рахуються на день фактичної здачі приміщень орендодавцю за актом прийому-передачі.

Відповідно до пунктів 2.1.11., 2.3.1. договору орендодавець, протягом п’яти днів після внесення орендарем оплати, згідно пункту 3.2. цього договору, зобов’язаний передати орендарю приміщення за актом прийому-передачі, в якому відображається технічний стан приміщень на час надання їх в оренду, а орендар зобов’язаний їх прийняти.

На виконання цього договору сторони підписали акт прийому-передачі від 27 грудня 2007 року (арк. с. 9).

Підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом слугувало неналежне, на його думку, виконання відповідачем своїх обов’язків за вищезазначеним договором, у результаті чого утворилась заборгованість з врахуванням 3 % річних, пені та індексу інфляції.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Правовідносини, які склалися між сторонами, за своєю правовою природою є орендними та підлягають регулюванню за правилами глави 58 Цивільного кодексу України, параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України, а також загальними положеннями про зобов’язання.

Згідно з статтею 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої обов’язки за договором виконав належним чином: передав за актом прийому-передачі від 27 грудня 2007 року відповідачеві майно, передбачене у договорі.

Судова колегія приймає до уваги той факт, що у розділі 1 договору сторони передбачили його предметом дорогу, а у розділах 2 та 3, встановлюючи взаємні права, обов’язки та порядок розрахунків, сторони використовують слово "приміщення", рівно як і ту обставину, що у акті прийому передачі об’єкта по договору від 27 грудня 2007 року зазначено номер договору 19, в той час коли договір, на підставі якого виникли спірні правовідносини має номер 22 (арк. с. 8-9).

Однак аналіз зазначених документів дозволяє зробити висновок, що вказаний акт прийому-передачі від 27 грудня 2007 року був підписаний сторонами на виконання саме договору оренди № 22 від 27 грудня 2007 року.

Так, з акту прийому-передачі від 27 грудня 2007 року вбачається що він складений про те, що: "відкрите акціонерне товариство "Ордену Леніна Птахофабрика "Южная" передає, а агропромислове товариство з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" приймає орендоване майно у відповідності з договором оренди від 27 грудня 2007 року. Перелік обладнання, яке встановлено у приміщені та передається орендарю: дорога від прохідної до пташників, село Заліс`є, інвентарний № 004620, стан задовільний; дорога від прохідної до гноєсховища, село Заліс`є, інвентарний № 001659, стан задовільний. Орендар приймає приміщення і обладнання у зазначеному статі і несе повну матеріальну відповідальність за його схоронність та справність".

Отже, за вказаним актом прийому-передачі орендодавцем орендарю був переданий саме той предмет, який був зазначений у розділі 1 договору оренди № 22 від 27 грудня 2007 року. Крім того, у зазначеному акті сторони також використовують слово "приміщення", що не змінює дійсний зміст та предмет договору.

Факт належного виконання позивачем його обов’язків підтверджується також актами прийому-здачі робіт (послуг) за березень –травень 2008 року, які підписані сторонами. З вказаних актів вбачається, що позивач надавав відповідачу на умовах оренди дорогу від прохідної до пташників і до гноєсховища, село Заліс`є (арк. с. 10-12).

Згідно приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем орендної плати за користування об’єктом оренди.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Причому обов’язковою умовою доказів є їх допустимість, під якою, згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України розуміється, що обставини справ, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що загальний характер допустимості доказів полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" суми основного боргу у розмірі 120750,00 грн.

Згідно правил частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та індексу інфляції, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо правомірності стягнення зазначених сум у розмірі відповідно 1492,95 грн. та 7610,53 грн.

Згідно правил статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 3.6. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати за орендну приміщення, передбаченої у пункті 3.3. договору, орендар сплачує орендодавцю неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру несплаченої суми за кожний день прострочення.

Статтею 230 Господарського кодексу України пеню віднесено до штрафних санкцій.

Згідно частині 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність розрахунку суми (арк. с. 51), судова колегія погоджується з судом першої інстанції щодо правомірності стягнення з відповідача 5867,84 грн. пені.

Судова колегія не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції, про які йдеться в апеляційній скарзі, зокрема статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно правил зазначеної статті господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є необхідність витребування нових доказів. При цьому необхідність є оціночним поняттям, яке досліджується господарським судом в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справ.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дослідив заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, але враховуючи достатність матеріалів для розгляду справи, правомірно відмовив у його задоволенні.

Стосовно вимог заявника апеляційної скарги щодо скасування ухвали від 01 жовтня 2008 року у справі № 2-9/7941-2008 про забезпечення виконання рішення шляхом накладення арешту на грошові кошти, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, задовольняючи клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення виконання рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що існує загроза порушення майнових прав позивача; в свою чергу, обраний позивачем захід до забезпечення виконання рішення –накладення арешту на грошові кошти, є адекватним по відношенню до задоволених вимог, пов'язаний з предметом позову та спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення.

Судова колегія погоджується з цим висновком суду першої інстанції оскільки він підтверджується матеріалами справи, а саме: постановою № 10 Сімферопольської районної надзвичайної протиепізоотичної комісії від 18 червня 2008 року та актом дослідження земельних ділянок для розміщення непридатних до споживання харчових яєць з метою їх утилізації, з яких вбачається, що агропромисловому товариству з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" заборонено реалізовувати власну продукцію (яйце куряче столове) у кількості 11861 паків з метою її подальшої утилізації (арк. с. 54-57).

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" 02-5/611 від 23.08.1994 з наступними змінами і доповненнями передбачено наступне: враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.

Таким чином судова колегія вважає, що ухвала від 01 жовтня 2008 року у справі № 2-9/7941-2008 про забезпечення виконання рішення шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача винесена судом першої інстанції правомірно.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 66, 67, 99 (частина 2), 101, 103 (пункт 1), 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" залишити без задоволення.

           2. Рішення та ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2008 року у справі №2-9/7941-2008 залишити без змін.                                                  

Головуючий суддя                                                  

Судді