Ухвала суду № 12327900, 09.10.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

01 жовтня 2008 року Справа № 2-27/2532-2007А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          Черткової І.В.,

секретар судового засідання                                        

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 23.06.2008 у справі №2-27/2532-2007А

за позовом Малого приватного підприємства "Геліоспецбуд" (вул. Глазкрицького, 12,Алушта,98500)

до          Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 22-а,Алушта,98500)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання нечинними податкових повідомлень –рішень від 26.12.2006 №0007102301/0; від 26.12.2006 №0007092301/0 і від 26.12.2006 №0001891701/0.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 у справі №2-27/2532-2007А позов задоволено, зазначені податкові повідомлення-рішення визнані недійсними; вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що донарахування податкових зобов'язань і штрафних санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями необґрунтоване і не відповідає чинному законодавству України.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Письмові заперечення проти апеляційної скарги у матеріалах справи відсутні.

В судове засідання, призначене на 26 серпня 2008 року, сторони не з’явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином – рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи.

                    Судова колегія вважає можливим розглянути спір за відсутністю сторін, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, а згідно частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

                    Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

У період з 05.12.2006 по 14.12.2006 відповідачем була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2006.

За результатами перевірки було складено акт №1948/23/24041162 від 19.12.2006 (арк. с. 12-29).

Під час проведення зазначеної перевірки працівниками податкового органу було встановлено наступні порушення :

- п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в наслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 25542 грн., в тому числі по періодах: за 9 місяців 2004 року на суму 25400 грн., за 2004 рік –на суму 20300 грн., за квартал та за 1 півріччя 2006 року на суму 142 грн.

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 113 грн. за березень 2006 року;

- п. 1.6 ст. 1, п. 1.15 ст. 1, п.п. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, п. 7.1 ст. 7, п. 17.2 ст. 17 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, в наслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 13739,70 грн.

Вказаний акт перевірки було покладено в основу податкових повідомлень-рішень від 26.12.2006 №0007102301/0; від 26.12.2006 №0007092301/0 і від 26.12.2006 №0001891701/0.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення незаконними, мале приватне підприємство "Геліоспецбуд" звернулося до господарського суду з відповідним позовом про визнання їх недійсними.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Державною податковою інспекцією у місті Алушті Автономної Республіки Крим було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2006 №0007102301/0, відповідно до якого визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість у розмірі 283,00 грн., з якого 113,00 грн. –за основним платежем і 170,00 грн. штрафних санкцій (арк. с. 10).

Відповідач вказує на той факт, що позивач в податковий кредит декларації по податку на додану вартість за березень 2006 року включив суму 113,00 грн. податку на додану вартість, що була сплачена ПП “Меганом” в зв’язку з придбанням поліграфічної продукції у вигляді 1000 штук візиток з метою їх подальшого використання в неоподаткованих операціях у межах господарської діяльності.

Згідно правил пункту 7.4.1. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168 (далі –Закон України №168), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5.1 ст.7 Закону України №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Платником податку є особа, яка згідно із Законом України №168 зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що позивач не мав в березні 2006 року неоподаткованих податком на додану вартість операцій, про що свідчить Декларація з податку на додану вартість позивача за вказаний період. При цьому відповідачем не надано жодного доказу наявності таких операцій.

При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач мав право віднести сплачений в березні 2006 рік податок на додану вартість в сумі 113,00 грн. до податкового кредиту звітного періоду.

Також відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2006 №0007092301/0, відповідно до якого було визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 38313,00 грн., з якого 25542,00 грн. - основного платежу і 12771,00 грн. штрафних санкцій (арк. с. 9).

При проведенні перевірки, працівники податкового органу дійшли висновку, що позивач в декларації про прибуток за 9 місяців 2004 року не врахував суму безнадійної заборгованості, яка виникла в 3 кварталі 2004 року, внаслідок чого було занижено скоригований валовий дохід з 9 місяців 2004 р., наростаючим підсумком на суму 101383,43 грн. В акті перевірки вказано, що дана кредиторська заборгованість виникла починаючи з лютого 2004 року шляхом придбання позивачем товарів, послуг у приватного підприємця Ребікова В. І.

Згідно правил п. 1.25 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, безнадійною заборгованістю є заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора, щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Таким чином, за наслідками дев'яти місяців 2004 року, наростаючим підсумком у позивача кредиторська заборгованість перед приватним підприємцем Ребіковим В. І. в сумі 101383,43 грн., відповідно до вищевказаних норм Закону, не є безнадійною, в зв’язку з чим, відсутні підстави збільшувати на її величину валовий дохід за цей період.

У статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” наведено Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості.

Відповідно до Узагальнюючого податкового роз’яснення щодо застосування пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", під терміном "сумнівна заборгованість" слід розуміти заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) або заборгованість по сплаті процентів (комісійних), по якій існує невпевненість щодо її погашення боржником і яка відрізняється від безнадійної заборгованості.

Відповідно до розділу 2 вказаного Роз’яснення платникам роз’яснено, що відповідно до підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 вказаного Закону, платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій, зокрема, 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією.

Згідно з пп. “б” п.п. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством.

У вищевказаному Роз’ясненні зазначено, що покупець, який отримав претензію, зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини) у податковому періоді, на який припадає одна з наступних подій: 90-й календарний день від дня граничного терміну погашення заборгованості (її частини), передбаченого договором. При цьому покупець повністю (частково) визнав претензію, надіслану продавцем, у якій не передбачено граничного терміну погашення заборгованості або не надав відповідь на претензію у терміни, визначені Господарським процесуальним кодексом України; 90-й календарний день від дня граничного терміну погашення заборгованості, передбаченого визнаною (повністю або частково) претензією.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з судом першої інстанції в тому, що у разі, якщо є досудове врегулювання спору між дебітором і кредитором у вигляді визнаної або отриманої претензії, то застосовується правило 90 днів, а якщо досудового врегулювання немає, то правило 90 днів не діє.

Матеріали справи не містять доказів виникнення спору щодо оплати зобов’язань між позивачем і СПД Ребіковим В. І., а також надіслання претензій з боку СПД Ребікова В. І. на адресу позивача.

Отже, місцевий господарський суд зробив вірний висновок про те, що по наслідкам дев'яти місяців 2004 року і 2004 року в цілому наростаючим підсумком у позивача кредиторська заборгованість перед СПД Ребіковим В. І. в сумі 101383,43 грн. також не є сумнівною, в зв’язку з чим відсутні підстави збільшувати на її величину валовий дохід за вказаний період.

Таким чином, донарахування податкового зобов'язання і штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 38313,00 грн. необґрунтоване і не відповідає чинному законодавству України.

Окрім того, працівниками податкового органу було виключено з валових витрат першого кварталу 2006 року витрати на придбання візиток на ім’я директора позивача гр. Ребікова В.І., як витрат, не пов’язаних з підготовкою, організацією і веденням виробництва на підставі того, що у вказаних візитках, крім інформації про підприємство і його директора, вказано, як додаткова інформація, звання директора –член-кореспондент міжнародної академії інформатизації при ООН.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що вказані візитки несуть інформацію виключно про підприємство, а зазначення міжнародного звання директора, не є підставою для визнання витрат, понесених на їх виготовлення, такими, що не пов’язані з виробництвом, організацією і веденням виробництва.

Також відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2006 №0001891701/0, відповідно до якого визначено податкове забов’язання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 41219,10 грн., з якого 13739,70 грн. –основний платіж і 27479,40 грн. штрафних санкцій (арк. с. 11)..

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, станом на 01.07.2004 існувала кредиторська заборгованість позивача перед приватним підприємцем Ребіковим В. І. в сумі 110046,43 грн.

Разом з тим, у акті перевірки не відображено того факту, що більша частина вказаної заборгованості була сплачена позивачем ще в грудні 2004 року, що підтверджується наступними витратними касовими ордерами: №28 від 02.12.2004 –10000,00 грн., №29 від 06.12.2004 –10000,00 грн.; №30 від 08.12.2004 –10000,00 грн.; №31 від 10.12.2004 –10000,00 грн.; №32 від 14.12.2004 –10000,00 грн.; №33 від 16.12.2004 –10000,00 грн.; №34 від 20.12.2004 –10000,00 грн.; №35 від 22.12.2004 –10000,00 грн., №36 від 24.12.2004 –10000,00 грн., №38 від 29.12.2004 –7540,00 грн.

При цьому, погашення вказаної заборгованості відбулося за рахунок отримання грошових коштів по договору процентної позики б/н від 30.11.2004, укладеного з фізичною особою Ребіковим В. І.

З матеріалів справи вбачається, що між гр. Ребіковим В. І. (позикодавець) з одного боку і позивачем по справі (позичальник) з іншого боку було укладено договір процентної позики б/н від 30.11.2004.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору сума позики склала 97540,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору позикодавець надає позику в готівковій формі протягом грудня 2004 року шляхом внесення грошових коштів в касу позивача.

Фат отримання грошових коштів за вказаним договором позики підтверджується прибутковими касовими ордерами: №20 від 02.12.2004 –10000,00 грн.; №21 від 06.12.2004 –10000,00 грн.; №22 від 08.12.2004 –10000,00 грн., №23 від 10.12.2004 –10000,00 грн.; №24 від 14.12.2004 – 10000,00 грн.; №25 від 16.12.2004 –10000,00 грн.; №26 від 20.12.2004 –10000,00 грн.; №27 від 22.12.2004 –10000,00 грн.; №28 від 24.12.2004 –10000,00 грн.; №30 від 29.12.2004 –7540,00 грн.

Повернення коштів по вказаному договору позики гр. Ребікову В. І. підтверджується витратним касовим ордером №9 від 14.04.2006 на суму 97540,00 грн.

Також, за позивачем станом на 01.09.2005 числиться заборгованість перед фізичною особою Ребіковим В. І, як заборгованість позивача по розрахункам з підзвітними особами, в сумі 25282,17 грн. Факт часткового погашення заборгованості позивача перед фізичною особою Ребіковим В. І. по підзвітним сумам підтверджується витратним касовим ордером №12 від 20.09.2005 на суму 8150,00 грн. Однак відповідачем вказана сума була помилково віднесена до розрахунків з приватним підприємцем Ребіковим В. І.

Під час проведення перевірки відповідачем не було враховано той факт, що у господарських відносинах з позивачем гр. Ребіков В. І. виступав і як фізична особа і як приватний підприємець.

Відповідно до п. 1.3 і п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про податок доходів фізичних осіб” повернення фізичній особі раніш наданих ним позик не є його доходом, а, відповідно, позивач по справі не виконує функції податкового агента і не повинен утримувати і перераховувати податок з доходів фізичних осіб.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти тільки в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією України і Законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, посадовці органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись положень Конституції і Законів України, інших нормативно-правових актів, прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, і повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Суб’єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідачем правомірність винесення спірних податкових повідомлень - рішень доведена не була.

Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, з дослідженням всіх обставин у справі, правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

          2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2008 року у справі №2-27/2532-2007А залишити без змін.

                    Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.

Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.                    

Головуючий суддя                                        

Судді                                                                      

                                                                      І.В. Черткова