Ухвала суду № 12327768, 14.09.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

09 вересня 2008 року Справа № 2-23/5575-2007А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді,

суддів,

,

секретар судового засідання

за участю представників сторін:

представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Тариф" - Куциков Микола Борисович, довіреність № б/н від 01.01.08;

представник відповідача - Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим - Підронова Євгенія Володимирівна, довіреність № 13/10.0 від 23.01.08;

прокурор - не з'явився;

розглянувши апеляційні скарги Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим та Прокуратури Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 19 жовтня 2007 року по справі №2-23/5575-2007А

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Тариф" (вул. Воровського, 22-19, Сімферополь, 95017)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9, Сімферополь, 95053)

за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, Сімферополь, 95000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

За результатами документальної перевірки дотримання товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортно - експедиційне підприємство “Тариф” вимог чинного податкового законодавства при взаємовідносинах з приватним підприємцем ОСОБА_1., товариством з обмеженою відповідальністю “Вітязь” за період з 01.01.2003 по 30.09.2005 (акт № 1976/23-8/32319196 від 16.03.2006) податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: №0003332301/1 від 23.05.2006 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1176219,00грн., у тому числі основний платіж 784146,00грн., штрафні санкції 392073,00грн; №0003342301/1 від 23.05.2006 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 2005953,40 грн., у тому числі основний платіж 1002976,70грн., штрафні санкції 1002976,70грн.

Відповідно результатів перевірки, на думку відповідача, позивачем порушені вимоги підпункту 7.2.4 пункту 7.2 і підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що привело до необґрунтованого включення податкових накладних на суму 784146,00грн., отриманих від приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь” до податкового кредиту, що є підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 784146,00грн. та застосування штрафних санкцій. Крім того, відповідач вважає, що позивач необґрунтовано використав при формуванні валових витрат за період з 01.01.2003 по 30.09.2005 сплату послуг з автоперевезень, підготовки вагонів, виконаних приватним підприємцем ОСОБА_1. і товариством з обмеженою відповідальністю “Вітязь” у сумі 3920726,23грн., що є підставою для зменшення валових витрат та донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 1002976,70грн. та застосування штрафних санкцій.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2008 року у справі № 2-23/5575-2007А (суддя Г.М. Іщенко) позов задоволено повністю: оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовані.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що суми, віднесені позивачем до складу валових витрат, підтверджені первинними документами, а визнання недійсним у судовому порядку свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту реєстрації не є підставою для визнання недійсними вчинених ним дій з іншими контрагентами.

Крім того, критичної оцінки надав суд акту перевірки.

Відповідач, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі, а також Прокуратура Автономної Республіки Крим оскаржують вказаний судовий акт у звязку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Більш детально доводи заявників викладені безпосередньо в апеляційних скаргах.

Позивач надав судовій колегії відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає постанову місцевого господарського суду законною та обґрунтованою, а висновки суду такими, що цілком підтверджуються матеріалами справи.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 27 травня 2008 року у складі колегії суддю Щепанську О.А. замінено на суддю Голика В.С., головуючим у справі призначено суддю Голика В.С.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 28 серпня 2008 року у складі колегії суддю Гоголя Ю.М. замінено на суддю Плута В.М.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 09 вересня 2008 року у складі колегії суддю Волкова К.В. замінено на суддю Борисову Ю.В.

Судова колегія. розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, апеляційну скаргу визнає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно з наявним у матеріалах справи актом перевірки, в період з 01.01.2003 по 30.09.2005 позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з приватним підприємцем ОСОБА_1. і товариством з обмеженою відповідальністю “Вітязь”, які надавали послуги по автомобільним перевезенням, підготовки вагонів для перевезення вантажів. Відповідно до рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.2006 у справі №2-757/06 визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість, видане приватному підприємцю ОСОБА_1. з моменту реєстрації, скасовано державну реєстрацію приватного підприємця ОСОБА_1., первинні бухгалтерські документи за підписом ОСОБА_1. як директора визнані недійсними. Також рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.2006 у справі №2-755/06 визнані недійсними засновницькі документи товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь”, його свідоцтво як платника податку на додану вартість, скасована його державна реєстрація, первинні бухгалтерські документи за підписом директора ОСОБА_1. визнані недійсними.

Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим дійшла висновку про те, що позивачем порушені вимоги підпункту 7.2.4 пункту 7.2 і підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що привело до необґрунтованого включення податкових накладних на суму 784146,00грн., отриманих від приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь” до податкового кредиту, що є підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 784146,00грн. та застосування штрафних санкцій. Крім того, відповідач вважає, що позивач необґрунтовано використав при формуванні валових витрат за період з 01.01.2003 по 30.09.2005 сплату послуг з автоперевезень, підготовки вагонів, виконаних приватним підприємцем ОСОБА_1. і товариством з обмеженою відповідальністю “Вітязь” в сумі 3920726,23грн., що є підставою для зменшення валових витрат та донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 1002976,70грн. та застосування штрафних санкцій.

Проте, як правильно зазначає місцевий господарський суд, поза увагою відповідача залишився той факт, що надання послуг по автомобільним перевезенням, підготовці вагонів для перевезення вантажів підтверджується актами виконаних робіт, накладними, рахунками, податковими накладними та сплатою цих послуг, які були проведені з розрахункового рахунку позивача.

Відповідно до пункту 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 у справі №2-19/10847-2006 залишено без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2006, згідно з яким відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора міста Сімферополя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційне підприємство “Тариф” про визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що 02.07.2003 між субєктом підприємницької діяльності Свістуновим Олександром Петровичем та товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційне підприємство “Тариф” укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування № 02/07. Відповідно до актів прийому-передачі робіт зобовязання за вказаним договором були повністю виконані.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальної формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.8 цієї статті.

Підпунктом 1.32 статті 1 зазначеного Закону визначено, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Статтями 43, 44 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана субєктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.

Діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, господарська діяльність, підсумком якої є збиток, або неотримання очікуваного прибутку, не є господарською діяльністю у розумінні чинного законодавства.

Субєкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

На думку судової кролеві, позивач надав всі необхідні документи на всі суми, які включені до складу валових витрат, що повністю узгоджується з вимогами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до приписів якого, валові витрати повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містить положень про те, що припинення державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності юридичної особи або субєкта підприємницької діяльності фізичної особи тягне за собою виключення із валових витрат контрагента цих субєктів підприємницької діяльності витрат, які понесені ним у вигляді сплати послуг, наданих йому субєктами господарювання в той період, коли вони були включені до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій..

Тобто, надані послуги відносяться до складу валових витрат підприємства. Отже, висновки акту перевірки про не підтвердження позивачем витрат спростовуються наданими доказами у справі, у тому числі, актами виконаних робіт, накладними, податковими накладними, рахунками, які є первинними документами і має усі необхідні обовязкові реквізити. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачена заборона встановлення додаткових обмежень відносно віднесення витрат до складу валових витрат платника податків, крім вказаних у цьому Законі.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Державна податкова інспекція у м. Сімферополі необґрунтовано виключила зі складу валових витрат товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційне підприємство “Тариф” у перевіряємому періоді витрати в сумі 3920726,23грн., які поніс позивач з приватним підприємцем ОСОБА_1. і товариством з обмеженою відповідальністю “Вітязь” та безпідставно донарахував податок на прибуток в сумі 1002976,70грн. та застосував штрафні санкції в сумі 1002976,70грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період приватний підприємець ОСОБА_1. і товариство з обмеженою відповідальністю “Вітязь” були зареєстровані як платники податку на додану вартість та виключені з їх числа тільки у жовтні та листопаді 2006 року. Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” реєстрація в якості платника податку на додану вартість діє до її анулювання. Свідоцтва платників податку на додану вартість приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь” анульовані вже після перевірки, тобто, позивач на цілком законних підставах включив до податкового кредиту податкові накладні, які вказані в акті перевірки і отримані у перевіряємий період від приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь”. Весь податковий кредит в сумі 784146,00грн. позивача підтверджується податковими накладними, наданими позивачем для перевірки.

Крім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зауважити на тому, що відповідачем не прийнято до уваги, що визнання у судовому порядку недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту реєстрації не є підставою для визнання недійсними вчинених їм з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність тільки при наявності вини, що знайшло своє відображення у постанові Судової палати з господарських справ Верховного Суду України від 11.11.2004.

Помилковим є висновок податкового органу про те, що позивач не мав правових підстав віднести до податкового кредиту суми за податковими накладними, наданими субєктом господарювання за результати господарських операцій у звязку з тим, що рішенням районного суду визнані недійсними засновницькі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, що повністю узгоджується з постановою Верховного Суду України від 21.11.2006.

Стосовно визначення штрафних санкцій з податку на прибуток та податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податкове зобовязання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобовязання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах, податкові зобовязання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним.

Матеріалами справи підтверджено, що відсутні підстави для виключення із валових витрат позивача сплати послуг з автоперевезень, підготовки вагонів в сумі 3920726,27грн., які здійснювали для товариства приватний підприємець ОСОБА_1. і товариство з обмеженою відповідальністю “Вітязь”, а також для донарахування податку на прибуток в сумі 1002976,70грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1002976,70грн. та відсутні підстави для виключення із податкового кредиту позивача податку на додану вартість в сумі 784146,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 392073,00грн., оскільки згідно ухвалам Сімферопольського районного суду (від 14.07.2006 у справі №2-757/06 від 01.08.2006 у справі №2-755/06) були переглянуті справи за нововиявленими обставинами та скасовані, як незаконні рішення від 14.02.2006, якими раніше були: визнані недійсними свідоцтва платника податку на додану вартість приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь” з моменту реєстрації в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі, скасована державна реєстрація приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь”, визнані недійсними засновницькі документи товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь”, визнані недійсними первинні бухгалтерські документи приватного підприємця ОСОБА_1. і товариства з обмеженою відповідальністю “Вітязь” за підписом ОСОБА_1. як директора.

Що стосується посилань державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 у справі №2-13/18036-2006, якою припинена державна реєстрація субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1., то слід зазначити, що предметом дослідження по цьому спору була лише відповідність засновницьких документів ОСОБА_1. вимогам діючого законодавства. Сам факт припинення державної реєстрації не свідчить про те, що правочини, які були укладені ОСОБА_1. з товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційне підприємство “Тариф” протиречать інтересам держави та суспільства, тобто, є протиправними. Більш того, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставах визнання його засновницьких документів недійсними повинно бути здійснення ліквідаційної процедури, в ході якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації не тягне за собою недійсність всіх правочинів, укладених з моменту його реєстрації і до моменту виключення із Державного реєстру (постанова Судової палати з адміністративних справ Верховного Суду України від 14.02.2006 у справі №21-321).

Судова колегія приходить до висновку про те, що визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток та з податку на додану вартість згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

Отже, правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що акт перевірки від 16.03.2006 № 1976/23-8/32319196, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, заявники апеляційних скарг не навели колегії суддів доводів, які б спростовували вищевикладене.

Приймаючи до уваги наведене, судова колегія вважає, що господарським судом Автономної Республіки Крим правильно застосовані норми процесуального і матеріального права, постанова суду відповідає вимогам процесуального закону, встановлені в ній обставини підтверджуються наявними матеріалами справи, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні, підстав для задоволення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

3. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року у справі № 2-23/5575-2007А залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді