Ухвала суду № 12327674, 04.09.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

28 серпня 2008 року Справа № 2-16/1993-2007А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді,

суддів,

,

секретар судового засідання

за участю представників сторін:

представник позивача - Тимошенко Мирослав Олексійович, довіреність № 8/93 від 19.02.07, Огнєва Лада Віталіївна, довіреність № 8/627 від 27.08.08;

представник відповідача - Базілевич Наталя Володимирівна, довіреність № 578/10/10-0 від 12.01.08;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 05 червня 2008 року у справі №2-16/1993-2007А

за позовом відкритого акціонерного товариства "Керчгаз" (вул. Чкалова, 151, Керч, 98300)

до Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим (вул. Борзенко, 40, Керч, 98300)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

За результатами виїзної планової перевірки відкритого акціонерного товариства „Керчгаз” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006 (акт перевірки № 363/23-1/03348130 від 28.08.2006) Державною податковою інспекцією в місті Керчі прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002162301/0 від 09.09.2006 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 14895,00грн., з якої 9930,00грн.- основний платіж та 4965,00грн. - штрафні санкції; № 0002172301/0 від 09.09.2006 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 27038,00грн., з яких 22532,00 грн. - основний платіж та 4506,00грн. - штрафні санкції; № 0002162301/1 та № 0002172301/1 від 09.10.2006, а також № 0002162301/2 та № 0002172301/2 від 26.12.2006, якими визначені ті ж самі суми податкових зобовязань.

Відповідно результатів перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994. № 335/94-ВР, статті 89 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік”, статті 86 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, а саме: завищено негативне значення обєкту оподаткування в 2005 році на суму 274796грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.2 статті 4, підпунктів 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 9930,00грн.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 червня 2008 року у справі № 2-16/1993-2007А (суддя В.А. Омельченко) позовні вимоги задоволені у повному обсязі, оскаржувані повідомлення-рішення скасовані.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та незаконність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Державна податкова інспекція в місті Керчі, оскаржує вказаний судовий акт у звязку із порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Більш детально доводи заявника викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.

Позивач надав судовій колегії заперечення проти апеляційної скарги, згідно яких вважає постанову суду першої інстанції законною, а висновки суду такими, що відповідають обставинам справи.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 28 серпня 2008 року у складі колегії суддів Гоголя Ю.М. та Гонтаря В.І. замінено на суддів Волкова К.В. та Плута В.М.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, апеляційну скаргу визнає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в основу спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 14895,00грн. покладені висновки податкового органу про те, що у 2005 році позивач реалізовував скраплений газ субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_1, який знаходився на іншій системі оподаткування, сплачуючи єдиний податок, за цінами нижче звичайних, заниження валового доходу склало 49650,00грн., в тому числі: 1 квартал 2005 року 17096,80грн., 2 квартал 2005 року 16491,93грн., 3 квартал 2005 року 16061,27грн.

Відповідач дійшов такого висновку у звязку з тим, що юридичним особам газ було реалізовано в січні-травні 2005 року за ціною 3,44047грн. за 1 кг і у червні-серпні 2005 року за ціною 3,57143грн. за 1 кг. В той же час, фізичній особі підприємцю ОСОБА_1, який є платником єдиного податку, за ціною 2,91667грн. за 1кг, тобто за ціною нижче звичайної, що є, на думку податкового органу, порушенням підпунктів 7.4.1, 7.4.3 статті 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якими доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Звичайною ціною є ціна, що склалася на ринку ідентичних товарів, у звязку з чим за зразок ідентичних товарів відповідачем були взяті відпускні ціни для юридичних осіб. Виходячи з цього, відповідач вважає, що позивачем занижено валовий дохід в розмірі 49650,00грн., що призвело до донарахування податку на додану вартість в розмірі 9930,00грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 4965,00грн.

Однак, відповідно до пункту 4.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

У пункті 1.26 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” міститься поняття „повязаної особи”, проте, як правильно зазначає місцевий господарський суд, при проведенні перевірки будь-яких підтверджених документально підстав вважати, що господарюючий субєкт Башмаков В.М. є повязаною особою, не існувало.

Доказів, які б вказаний висновок спростовували, судовій колегії заявником апеляційної скарги не надано.

Що стосується поняття “звичайної ціни”, то воно визначено у пункті 1.20 вищевказаного Закону.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів (п. 1.20.2)

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору (п. 1.20.6 Закону).

Відповідно до підпункту 1.20.8 Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

При цьому, підпунктом 1.20.10 Закону визначено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. (проте, законом визначення неподаткових зобовязань за непрямими методами не визначено.)

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2005 між відкритим акціонерним товариством „Керчгаз” та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 був укладений договір, предметом якого є поставка зрідженого газу в кількості 90000кг за ціною 3500.00 грн. за 1000 кг загальною вартістю 315000,00грн., включаючи податок на додану вартість.

Згідно з пунктом 3.1 договору, Постачальник відкрите акціонерне товариство „Керчгаз” зобовязується поставити покупцеві субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 зріджений газ за оптовою ціною, а покупець зобовязується прийняти і сплатити його в порядку, передбаченому договором.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України субєкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Статтею 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються субєктами господарювання самостійно при погодженні сторін.

Отже, суд вважає, що оскільки ціна на відпуск зрідженого газу господарюючому субєкту ОСОБА_1 визначена договором поставки б/н від 04.01.2005, то вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Також, згідно з висновком експерта, на підставі наданих на експертизу накладних було встановлено, що за період з 01.01.2005 по 30.08.2005 субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 було відпущено зрідженого газу 86110 кг на загальну суму 301385,34 грн. (з податком на додану вартість). Відпускна ціна за даними накладними склалась 2,91667 грн. без податку на додану вартість та 3,50грн. з податком на додану вартість за 1кг зрідженого газу.

Відповідно до висновку експерта, при визначенні звичайної ціни в акті перевірки не враховані положення підпункту 1.20.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого для визначення звичайної ціни враховуються такі умови договорів, як обсяг товару, строки виконання зобовязань, умови платежів, а також інші обєктивні умови, які можуть вплинути на ціну. Умови договорів на ринку ідентичних товарів визнаються ідентичними, якщо різниця між такими умовами істотно не впливає на ціну, або можуть бути економічно обґрунтовані. Також при укладенні угод між неповязаними особами враховуються звичайні знижки до ціни.

Судова колегія вважає помилковими висновки відповідача, про те, що звичайною ціною реалізації газу фізичні особи є ціна реалізації газу юридичним особам.

Так, як встановлено експертизою, при визначенні ціни реалізації промисловим підприємствам відкрите акціонерне товариство „Керчгаз” включає до ціни весь технологічний цикл робіт від прийняття газу від постачальника і до зливу газу до резервуарів споживача.

В той же час, при реалізації газу фізичній особі підприємцю проходить лише частина технологічного циклу робіт відсотки за кредит та утримання парку зберігання.

Отже, вказані умови не можна вважати ідентичними.

Крім того, реалізація газу субєктом підприємницької діяльності здійснювалась за ціною, що значно перевищує собівартість.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що що позивач безпідставно притягнутий до відповідальності у вигляді донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій з податку на додану вартість, у звязку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В основу податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в розмірі 22535,00грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 4506,00грн. покладено висновок перевіряючих про те, що згідно наданої податкової декларації з податку на прибуток за 2005 рік показник рядка 04.9 „відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового періоду” декларації про прибуток підприємства в сумі 799,0тис.грн. більше рядка 08 „відємний обєкт оподаткування” по абсолютній величині. Отже, впродовж 2005 року відємне значення обєкту оподаткування, яке рахувалося станом на 01.01.2005 було частково погашено за рахунок різниці абсолютних величин показників рядка 04.9 та 08 декларації за 2005 рік в сумі 225,6тис.грн. Інша його частина (показник рядка 08 декларації за 2005 рік має відємне значення) погашена не була, у звязку з чим відємний показник рядка 08 декларації за 2005 рік не можна було переносити в рядок 04.9 декларації за 1 квартал 2006 року. У звязку з цим відповідач дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат по рядку 04.9 декларації про прибуток підприємства за 1 квартал 2006 року на суму 90030,00грн.

Однак, суд апеляційної інстанції, як і місцевий господарський суд не може погодитись з даними висновками з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29.03.2003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за № 271/7592, податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується за правилами, встановленими пунктом 11.1 статті 11 і пунктом 16.4 статті 16 Закону N 334, наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.

В свою чергу, пунктом 16.4 статті 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 334 визначено, що платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 даного Закону, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, заявник апеляційної скарги не навів судовій колегії доводів, які б спростовували вищенаведене.

Таким чином, постанова господарського суду Автономної Республіки Крим відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, висновки суду підтверджуються матеріалами справи, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2.Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 червня 2008 року у справі № 2-16/1993-2007А залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді