Постанова № 12326799, 14.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2010 № 6/211-12/323/09

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -ОСОБА_1 дов. б/н від 26.11.2009 року

ОСОБА_2

від відповідача: не зявились

від третьої особи: не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Оріон-Авто"

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2010

у справі № 6/211-12/323/09 ( .....)

за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

до Миколаївська обласна державна адміністрація

ВАТ "Оріон-Авто"

про визнання частково недійсним рішення конкурсного комітету

ВСТАНОВИВ :

На розгляд Господарського суду Миколаївської області передані позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання недійсним рішення конкурсного комітету по визначенню перевізників на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, замовником на яких є Миколаївська обласна державна адміністрація, від 28.08.2009 р., оформлене протоколом засідання цього конкурсного комітету від 28.08.2009 р., у частині визнання переможцем конкурсу на право перевезення на маршруті № 246 “Коблеве зона відпочинку Коблеве”відкритого акціонерного товариства “Оріон-Авто”.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні 28.08.2009 р. конкурсу на право здійснення перевезення пасажирів на міжміських внутрішньообласних (протяжністю більш 50 км) та приміських (протяжністю менш 50 км) маршрутах загального користування, замовником яких є Миколаївська обласна державна адміністрація, Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 р. № 1081 (далі Порядок). Зокрема, за твердженням позивача, третьою особою було надано недостовірну інформацію про наявність у нього матеріально-технічної бази площею 450 кв.м., яка не було перевірена відповідачем.

Ухвалою суду від 07.12.2009 р. залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відкрите акціонерне товариство “Оріон-Авто”.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.01.2010 р. позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 р. вказане рішення скасовано, а справу передано до господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Підставою для скасування рішення першої інстанції стало порушення норм процесуального права, оскільки позови до Миколаївської обласної державної адміністрації, в силу ч. 4 ст. 16 ГПК України, розглядаються господарським судом міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.05.2010 р. у справі № 6/211-12/323/09 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення конкурсного комітету по визначенню перевізників на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, замовником на яких є Миколаївська облдержадміністрація від 28.08.2009 р., оформлене протоколом засідання цього конкурсного комітету від 28.08.2009 р., в частині визнання переможцем конкурсу на право перевезення на маршруті № 246 “Коблеве з/в Коблеве” відкритого акціонерного товариства “ОріонАвто”.

Стягнуто з Миколаївської обласної державної адміністрації (54009, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, код 00022579) на користь фізичної особипідприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу.

Повернуто фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) з Державного бюджету України зайво сплачені 89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що до участі в конкурсі на право здійснення перевезення пасажирів на міжміських внутрішньо обласних (протяж-ністю більш 50 км) та приміських (протяжністю менш 50 км) маршрутах загального користування, замовником яких є Миколаївська обласна державна адміністрація, який відбувся 28 серпня 2009 року, всупереч вимогам статті 45 Закону України "Про автомобільний транспорт" та п.12 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.08 року № 1081, був допущений претендент - ВАТ "Оріон-Авто", який подав на розгляд документи, що містять недостовірну інформацію.

Таким чином вимоги позивача про визнання рішення конкурсного комітету в частині у частині визнання переможцем конкурсу на право перевезення на маршруті № 246 “Коблеве зона відпочинку Коблеве”відкритого акціонерного товариства “Оріон-Авто” недійсним суд першої інстанції вважає обґрунтованими та документально доведеними.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, третя особа звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2010 р. у справі № 6/211-12/323/09 та провадження по справі припинити.

09.09.2010 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу третьої особи.

Апеляційна скарга третьої особи та відзив відповідача обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржники зазначають, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах, а підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції, зокрема в Миколаївському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2010 року апеляційну скаргу третьої особи прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.08.2010 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів третьої особи, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2010 року у справі №6/211-12/323/09.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 14.09.2010 року не зявились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач та третя особа не скористалася своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка відповідача та третьої особи не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 14.09.2010року за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - припиненню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство.

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті.

Інститут підвідомчості у загальному плані визначає можливість громадян і юридичних осіб звертатися за захистом своїх прав до того чи іншого органу юрисдикційної системи держави.

За змістом статті ГПК поняття "підвідомчість" розкривається через перелік категорій справ, які підпадають під юрисдикцію господарських судів.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК). (Рекомендації Вищого господарського суду, від 27.06.2007, № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам")

Вказується на елементи підвідомчості:

по-перше, це коло юридичних справ, що віднесені до відання того чи іншого юрисдикційного органу, а по-друге, - це той правовий зв'язок, який існує між юридичною справою та юрисдикційним органом, який зумовлює віднесення конкретної категорії справ до предмета відання цього органу29.

У пунктах 1, 2 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. (Рекомендації Вищого господарського суду, від 27.06.2007, № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам")

Відповідно до абзацу першого пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Виходячи з викладеного, після початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів відповідні адміністративні справи мають вирішуватись не у господарських, а в адміністративних судах.

Згідно зі статтею 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Статтею 17 КАС України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, зокрема, до таких спорів віднесено спори суб'єкта господарювання із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності останнього.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

З огляду на викладене у Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 27.06.07 N 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором.

Даній спір має такі ознаки:

а)є спором про оскарження суб'єктом господарювання дій органу державної влади, зокрема дій у вигляді прийняття рішення конкурсного комітету для визначення перевізників на автобусних маршрутах загального користування, замовником перевезень на яких є облдержадміністрація, який згідно з положенням про цей конкурсний комітет, затвердженим розпорядженням голови облдержадміністрації від 07.05.09 № 176-р, є постійно діючим дорадчим органом облдержадміністрації, утвореним головою облдержадміністрації на підставі ст.39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Закону України «Про автомобільний транспорт» для сприяння здійсненню повноважень обласної державної адміністрації;

б)дії, що оскаржуються, випливають з наданих облдержадміністрації владних управлінських функцій, пов'язаних з проведенням конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування і визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.08 № 1081 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування»;

в)дії, що оскаржуються, не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором, оскільки між облдержадміністрацією і позивачем будь-які договірні відносини відсутні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розгляд справи, що здійснювався господарським судом м. Києва, не відноситься до компетенції господарських судів, а підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції.

Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

Згідно п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.

Існування норм, що регулюють припинення провадження у справі, викликано необхідністю вилучати з процесу судочинства справи, порушені за позовами, що подані на підставі помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду, або внаслідок розпорядчих дій сторін.

При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті та винесення рішення. Припинення провадження у справі відбувається у випадках, коли неможливий судовий захист особи у господарському суді.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2010 року у справі № 6/211-12/323/09 підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню. .

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до роз'яснення Вищого господарського суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України" державне мито частково або повністю повертається заявникові лише у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Підставами для повернення державного мита відповідно до статті 8 Декрету є припинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, зокрема, припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, п. 1-1 ст. 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Оріон Авто” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2010року у справі №6/211-12/323/09 скасувати.

3. Провадження у справі припинити.

Повернути Фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) з Державного бюджету України державне мито у розмірі 85,00грн. за подання позовної заяви, перераховане платіжним дорученням №2227540 від 23.10.209 року (оригінал платіжного дорученням №2227540 від 23.10.209 року знаходиться в матеріалах справи).

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства “Оріон Авто” (54007 м. Миколаїв, вул. Казарського, 4 , ідент. код. 05465809) 42,50грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №6/211-12/323/09 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді