Постанова № 12326668, 22.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2010                                                                                           № 26/79

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Лукашев І.В. – директор ТОВ «Авенір Косметікс»

від відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Гарт-С"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.05.2010

у справі № 26/79 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Авенір Косметікс"

до                                                   ТОВ "Гарт-С"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 68663,26 грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

У січні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авенір Косметікс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» про стягнення 68663,26 грн. заборгованості.

До вирішення господарським судом спору по суті, а саме: 22.04.2010 року та 26.05.2010 року позивач подав заяви про уточнення розміру позовних вимог. Остаточна сума, яку позивач просив стягнути з відповідача складає 74356,53 грн. (64565,56 грн. заборгованості та 9790,97 грн. пені).

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2010 року (дата підписання – 04.06.2010 року) у справі № 26/79 (суддя – Пінчук В.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авенір Косметікс» 64565,56 грн. основного боргу, 6527,31 грн. пені, 710,92 грн. державного мита, 225,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Гарт-С» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 6527,31 грн. пені.

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно визначені підстави та моменти виникнення грошових зобов’язань відповідача перед позивачем, а також умови і строки їх виконання, до того ж, неправильно визначено розмір грошових зобов’язань відповідача.

Крім того, апелянтом подана заява про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2010 року у справі № 26/79 відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2010 року.

У судове засідання 06.09.2010 року з’явився тільки представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні для більш повного та об’єктивного з’ясування обставин справи представником позивача було заявлене клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги на 15 днів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010 року у справі № 26/79 продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів, розгляд справи відкладено на п. 1. ч. 1 ст. 77 ГПК України на 22.09.2010 року.

У судове засідання 22.09.2010 року з’явився тільки представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.06.2008 року між ТОВ «Авенір Косметікс» (постачальник) та ТОВ «Гарт-С» (покупець) було укладено договір поставки № 06/08 (далі – договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов’язується у зумовлені цим договором строки передати товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Пунктом 1.3 договору предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби з найменуванням, зазначеним у специфікації (додаток № 1), які є власністю постачальника.

Відповідно до п. 2.2 договору датою поставки товару вважається дата його поставки на склад покупця.

Згідно п. 6.1 договору сторони дійшли згоди, що розрахунки по цьому договору здійснюються наступним чином: оплата здійснюється покупцем через 30 календарних днів від факту реалізації товару (п. 6.1.1 договору).

Покупець зобов’язаний у підтвердження факту реалізації, суми оплати кожні 30 календарних днів надавати постачальнику звіт по реалізації (п. 6.1.2 договору).

Відповідно до п. 7.2 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставляв відповідачу товар, за який останній належним чином не розрахувався, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 64565,56 грн.

З метою погашення боргу позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 17/11 від 17.10.2009 року про сплату вказаної суми заборгованості, проте відповіді на зазначену претензію не надав, суму боргу не сплатив.

Встановивши вказані обставини справи, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 64565,56 грн. заборгованості є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком господарського суду міста Києва з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір № 06/08 від 11.06.2008р. за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, у відповідності до норм чинного законодавства, договір поставки є оплатним договором і умова щодо оплати покупцем отриманої ним продукції є його складовою частиною.

Як вже зазначалось, сторони погодили, що оплата поставлено товару здійснюється покупцем через 30 календарних днів від факту реалізації товару (п. 6.1.1 договору).

Так, з наявних в матеріалах справи звітів по реалізації товару вбачається, що:

за період був реалізований товар на суму (грн.)

30.03.2009 – 05.04.2009 2612,17

05.04.2009 – 12.04.2009 3859,88

13.04.2009 – 19.04.2009 3003,46

20.04.2009 – 26.04.2009 3867,56

27.04.2009 – 03.05.2009 3130,76

04.05.2009 – 10.05.2009 3274,12

11.05.2009 – 17.05.2009 2931,59

18.05.2009 – 24.05.2009 2791,82

25.05.2009 – 31.05.2009 3381,30

01.06.2009 – 07.06.2009 4236,16

08.06.2009 – 14.06.2009 4842,89

15.06.2009 – 21.06.2009 4316,17

22.06.2009 – 28.06.2009 4189,81

29.06.2009 – 05.07.2009 3170,22

06.07.2009 – 12.07.2009 2286,36

13.07.2009 – 19.07.2009 1682,60

20.07.2009 – 26.07.2009 936,95

27.07.2009 – 02.08.2009 608,17

02.08.2009 – 27.08.2009 9402,85

Таким чином, у відповідача станом на 05.05.2009, 12.05.2009, 19.05.2009, 26.05.2009, 03.06.2009, 10.06.2009, 17.06.2009, 24.06.2009, 31.06.2009, 07.07.2009, 14.07.2009, 21.07.2009, 28.07.2009, 05.08.2009, 12.08.2009, 19.08.2009, 26.08.2009, 02.09.2009, 27.09.2009 року відповідно кожного звіту реалізації товару виник обов’язок його оплатити.

Разом з тим, докази такої оплати в матеріалах справи відсутні.

До того ж, з доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, слідує, що поставку позивачем товару на вищевказану суму заборгованості він не заперечує, заборгованість, що утворилася внаслідок неналежної його оплати, визнає.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 64565,56 грн. заборгованості за поставлений товар.

Крім того, господарським судом міста Києва з відповідача на користь позивача стягнуто 6527,31 грн. пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як уже зазначалось, відповідно до п. 7.2 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з письмових пояснень позивача, уточнюючи розмір позовних вимог, а саме: збільшуюючи суму пені, останній вважав початковою датою її нарахування за всіма звітами 05.05.2009 року, а кінцевою – 30.01.2010 року, тобто період нарахування пені становив 270 календарних днів.

Проте, в силу ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок розміру пені за кожним із звітів окремо, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 6595,67 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов’язання щодо оплати поставленого товару підлягала задоволенню, однак припустився помилки в розрахунку заявленої суми.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення в частині нарахування суми пені підлягає зміні.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2010 року у справі №26/79 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» (01601, м. Київ, площа Спортивна, 3, код 24654657) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Авенір Косметікс» (03065, м. Київ, просп. Космонавта Комарова, 42; 08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Б. Хмельницького, 77, кв. 5 , код 35714926) 64565 (шістдесят чотири тисячі п’ятсот шістдесят п’ять) грн. 56 коп. заборгованості, 6595 (шість тисяч п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 67 коп. пені, 711 (сімсот одинадцять) грн. 61 коп. державного мита, 225 (двісті двадцять п’ять) грн. 86 коп. витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити».

3. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи №26/79 скерувати до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді