Постанова № 12326556, 21.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2010                                                                                           № 24/71

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Скиртач І.О.- пред. за дов. № б/н від 03.03.2010р.;

від відповідача - не з’явились, про час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Рест-Безпека"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.07.2010

у справі № 24/71 ( )

за позовом                               ТОВ "Рест-Безпека"

до                                                   ТОВ "Томбо-ЛТД"

про                                                   стягнення 25 314,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-БЕЗПЕКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Томбо-ЛТД" заборгованості в сумі 22272,70 грн., суми інфляційного збільшення у розмірі 1094,81 грн., трьох відсотків річних у розмірі 263,00 грн., пеню –1684,20 грн., всього 25314,71 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2010 р. у справі № 24/71 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2010 р. у справі № 24/71 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-БЕЗПЕКА" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2010 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 21.09.2010р. не з’явився, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладених договорів № 7 від 01.03.2008р. та № 1 від 07.03.2009р. про організацію охорони та перепускного режиму, за умовами яких відповідач (замовник) доручив, а позивач (виконавець) взяв на себе обов’язки з надання послуг щодо забезпечення охорони об’єкта та перепускного режиму для працівників, відвідувачів

За своєю правовою природою договори № 7 від 01.03.2008р. та № 1 від 07.03.2009р. про організацію охорони та перепускного режиму є договорами послуги.

Зобов'язання у сфері послуг унормовані главою 63 Цивільного кодексу України. За приписами статті 901 названого Кодексу, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2272,70 грн., у зв'язку неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати за надані охоронні послуги, а також інфляційні в сумі 1094,81 грн., 3 % річних – 263,00 грн. та 1684,20 грн. які нараховані позивачем за прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що обов’язок відповідача щодо оплати послуг не настав, оскільки позивачем не надані докази отримання відповідачем рахунків-фактур на підтвердження виконання п. 5.2 договорів № 7 від 01.03.2008р. та № 1 від 07.03.2009р.

Однак судова колегія вважає, що прийняте судове рішення не відповідає вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи та є помилковим, а місцевий господарський суд дійшов неправильних висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли та існували зобов'язальні відносини відповідно до ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України).

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, наведена норма пов'язує обов'язок з оплати послуги замовником з обов'язковим фактичним наданням йому такої послуги (послуг).

Колегією суддів встановлено, що згідно розділу 5 договорів сторони погодили суму та порядок розрахунків.

Зокрема, щомісячна оплата за надання охоронних послуг становить 3137,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 522,83 грн. за кожним договором окремо. Послуги оплачуються замовником у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця протягом 5-ти банківських днів із дня отримання замовником рахунку виконавця та акту здачі-приймання виконаних робіт.

На виконання своїх зобов'язань за цими договорами, позивачем за період з 01.08.2009 року по 30.11.2009 року були надані відповідачу відповідні послуги на загальну суму 22272,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт № РБ-0000109 від 31.08.2009р., № РБ-0000126 від 30.09.2009р., № РБ-0000140 від 31.10.2009р., № РБ-0000157 від 03.11.2009р., № РБ-0000110 від 31.08.2009р., № РБ-0000127 від 30.09.2009р., № РБ-0000141 від 31.10.2009р., № РБ-0000158 від 30.11.2009р., які підписані уповноваженими представниками обох сторін та засвідчені їх печатками.

Належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач отримував від позивача рахунки на оплату наданих послуг згідно з підписаними сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт, позивачем суду першої інстанції не надано і таких доказів у справі не міститься. Зазначені обставини слугували підставою для прийняття судом першої інстанції рішення про відмову в позові.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції не враховано правову природу рахунків-фактур на оплату платежів, як є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги (зазначена правова позиція узгоджується з постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду Україн від 29.09.2009 р. № 37/405).

Крім того, судом першої інстанції не були належним чином досліджені акти здачі-приймання виконаних робіт, зі змісту яких вбачається, що останні є підставою для проведення розрахунків між замовником і виконавцем.

Колегією суддів встановлено, що предметом договорів є послуги з організації охорони та перепускного режиму, за які відповідач повинен здійснити оплату. Саме оплата наданих послуг формує зміст прав і обов’язків відповідача. Документами, які підтверджують надання позивачем послуг, тобто виконання ним своїх обов’язків є акти виконаних робіт на суму 22272,70 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін.

Вказані обставини не були досліджені судом першої інстанції належним чином, що призвело до неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін у справі, а також до прийняття помилкового рішення про відмову в задоволенні позову, яке не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідження обставин справи, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження проведення розрахунку з позивачем за виконані ним роботи за договорами про організацію охорони та перепускного режиму № 7 від 01.03.2008 року та № 1 від 07.03.2009 р.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що вимоги про стягнення з відповідача 22727,70 грн. заборгованості позивачем доведені належними доказами та ґрунтуються на матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 6.2.1 договорів сторони погодили, що у разі затримки платежів замовник зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0,5 % від суми несплаченого платежу за кожний день затримки оплати, але не більше 5 % в місяць.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 1684,20 грн., яка нарахована за весь період прострочення окремо щодо кожного акту виконаних робіт станом на 09.03.2010 р. При цьому, розрахунок пені позивачем проводився виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, оскільки законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України), а також з урахуванням положень пункту 6 статі 232 Господарського кодексу України.

Колегія суддів, враховуючи норми чинного законодавства та умови договорів, вважає, що позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства. З огляду на вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовних щодо стягнення пені в розмірі 1684,20 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи дану норму законодавства, а також те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних в сумі 1094,81 грн. та 3 % річних в сумі 263,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103, частини 1 статті 104, частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також зроблені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення про відмову в задоволенні позову, та є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-БЕЗПЕКА" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2010 року у справі № 24/71 - повному скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -           

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-БЕЗПЕКА" задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2010 року у справі № 24/71 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Томбо-ЛТД" (03151, м. Київ, Солом’янський р-н, вул. Смілянська, будинок 7, код 21506956) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-БЕЗПЕКА" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 7-А код 32587254) суму боргу у розмірі 22272,70 грн., 1094,81 грн. – інфляційні, 263,00 грн. – 3% річних, 1684,20 грн. – пені, 253,14 грн. - державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Томбо-ЛТД" (03151, м. Київ, Солом’янський р-н, вул. Смілянська, будинок 7, код 21506956) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТ-БЕЗПЕКА" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 7-А код 32587254) 126,57 грн. державного мита з апеляційної скарги.

5.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

6.          Матеріали справи № 24/71 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

23.09.10 (відправлено)