Постанова № 12326457, 16.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2010                                                                                           № 34/296

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорної Л.В.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з‘явився;

від відповідача - Захаренко Ю.М. (представник за довіреністю);

Прядко О.А. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Трейд Лайн Полтава"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.06.2010

у справі № 34/296 ( .....)

за позовом                               Дочірнього підприємства "Трейд Лайн Полтава"

до                                                   ВАТ "Астра банк"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки; зобов"язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2010 року у справі № 34/296 відмовлено Дочірньому підприємству «Трейд Лайн Полтава» у задоволені позовних вимог.

Дане рішення мотивоване тим, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, наявністю у Відкритого акціонерного товариства «Астра Банк» генеральної ліцензії Національного банку України, яка надає право на надання резидентами України кредитів в іноземній валюті, дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) у іноземній валюті. Згідно п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії (індивідуальної).

Відсутність індивідуальної ліцензії не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів. Так як відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, то відсутні підстави для визнання договору іпотеки недійсним, а відтак, відсутні підстави для зобов‘язання Банку вчиняти дії щодо виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису № 3607/55 про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю торгово-сервісного центру за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Шевченка, 4.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство «Трейд Лайн Полтава» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2010 року у справі № 34/675 скасувати та прийняти рішення, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що актами чинного законодавства України встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов‘язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті. Використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб‘єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено обставину щодо наявності в дозволі Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

На думку апелянта, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник посилається на ст. 14 Господарського кодексу України, ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п. 1.4. Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2010 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Трейд Лайн Полтава» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 34/296.          

Публічне акціонерне товариство «Астра Банк» - правонаступник відкритого акціонерного товариства «Астра Банк» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2010 року у справі №34/296 без змін.

Публічне акціонерне товариство «Астра Банк» зазначає, що спірний договір укладено між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайн ЛТД», таким чином Дочірнє підприємство «Трейд Лайн ЛТД» не є належним позивачем.

Також Публічне акціонерне товариство «Астра Банк» стверджує, що спірний кредитний договір укладений у відповідності до вимог ст.ст. 47, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Окрім цього, ПАТ «Астра Банк» зазначив про укладення договорів про внесення змін та доповнень.

Дочірнє підприємство «Тейд Лайн Полтава» свого представника в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлене.

В силу ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Клопотання в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду до суду апеляційної інстанції не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайн ЛТД» - Позичальник та Відкритим акціонерним товариством «Астра Банк» - Кредитор було укладено Кредитний договір № ЮЛ-260808-001КЛ, відповідно до якого Кредитор відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію у сумі 730000 доларів США, а Позичальник зобов’язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим Договором (пункт 1.1) /а.с.14-18/.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 2.6 Кредитного договору надання та повернення кредитних коштів здійснюється в доларах США.

Згідно пункту 1.1, підпункту 1.5.1 пункту 1.5 Кредитного договору нарахування та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється у розмірі 13% річних у валюті кредиту - доларах США.

Згідно з пунктом 1.7 Кредитного договору Позичальник зобов’язаний укласти із Банком договір іпотеки нежитлової будівлі - торгово-сервісний центр, який знаходиться у Полтавській обл., м. Лубни, вул. Шевченка, буд. 4.

Згідно рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 23.05.2008 у справі № 33/14 за Дочірнім підприємством «Трейд Лайн Полтава» код ЄДРПОУ 23809431, юридична адреса: 36008, м. Полтава, вул. Харківське шосе, 2 визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме - нежитлове приміщення торгівельно-сервісного центру та вигрібної ями, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 4, м. Лубни.

Згідно Постанови Господарського суду Полтавської області від 06.06.2008 у справі №22/125 було зобов'язано Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» вчинити дії щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення торгівельно-сервісного центру та вигрібної ями, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка. 4. м. Лубни за Підприємством.

На виконання пункту 1.7 Кредитного договору між сторонами було укладено Іпотечний договір, за яким Позивач виступає майновим поручителем за виконання ТОВ «Трейд Лайн ЛТД» своїх зобов’язань за Кредитним договором перед Банком, та передає у іпотеку нежитлову будівлю - торгово-сервісний центр, який знаходиться у Полтавській обл., м. Лубни, вул. Шевченка, буд. 4 /а.с.19-27/.

Дочірнє підприємство «Трейд Лайн Полтава» просить визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки з огляду на те, що видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсними кредитних договорів у яких зобов’язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України. Крім того, позивач вважає, що видача кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні суперечить чинному законодавству України.

У відповідності до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений Господарським кодексом України. Зокрема, частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до ст. 18 зазначеного Закону іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт «в» пункту 4 статті 5 Декрету); використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету).

Законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як свідчать матеріали справи, 13.02.2008 року Відкритому акціонерному товариству «Астра Банк» видана Національним банком України банківська ліцензія № 241, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» /а.с. 50/.

Окрім того, у матеріалах справи міститься виданий Національним банком України відповідачу дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього Дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) у іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті та отримувати іноземну валюту в якості оплати за користування кредитами.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України «Про Національний банк України» (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії (індивідуальної).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.

Частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позаяк відсутні підстави для визнання Кредитного договору недійсним, і як наслідок зобов’язання, що випливають з останнього є дійсними, то, відповідно, відсутні й підстави для визнання недійсним Іпотечного договору відповідно до частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України. А відтак, відсутні підстави й для зобов’язання Банку вчинити дії щодо виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису № 3607/55 про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю торгово-сервісного центру за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Шевченка, 4.

Окрім цього, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. Зазначене знайшло своє відображення у роз‘ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 року /зі змінами/.

Дочірнє підприємство «Трейд Лайн Полтава» не навело та не довело суду, які саме його права чи інтереси порушено.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з’ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

З наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2010 року у справі №34/296.

Доводи наведені Дочірнім підприємством «Трейд Лайн Полтава» в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2010 року у справі № 34/296 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Матеріали справи № 34/296 повернути господарському суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

20.09.10 (відправлено)