Постанова № 12326433, 09.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2010                                                                                           № 38/193

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко О.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Полулященко А. В. – директор

Дубовик В. Є. – представник за довіреністю № 03/2010 від 24.03.2010 р.

Горячківська К. Л. – представник за довіреністю №04/2010 від 24.03.2010 р.

від відповідача :           Ільїн О. П. – представник за довіреністю від 29.01.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Компанія "Гідробуд-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.07.2010

у справі № 38/193 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Аквадук"

до                                                   ТОВ "Компанія "Гідробуд-Україна"

про                                                   стягнення 209305,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про стягнення основного боргу в сумі 209305,02 грн. за поставлений за договором купівлі – продажу продукції № 02 від 15.06.2009 року, але неоплачений товар, та штрафних санкцій в сумі 104652,51 грн..

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року, повний текст якого підписаний 09.07.2010 року, у справі № 38/193 позов задоволено частково, а саме, з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення заборгованість в сумі 209305,02 грн., штрафні санкції в сумі 52326,02 грн., державне мито в сумі 3139,57 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 236грн.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт несвоєчасної оплати відповідачем поставленого за умовами спірного договору товару.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій суд першої і ґрунтує на тому, що розмір пені, нарахований позивачем (104652,51 грн.), є обґрунтованим, проте, суд вважає даний розмір неустойки надмірно великим та таким, що значно перевищує розмір збитків, тому відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України суд зменшив розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, до 52326,25 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд змінити рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року по справі № 38/193 в частині стягнення штрафних санкцій та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій задовольнити в сумі 26716,29 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийняття спірного рішення не прийнято до уваги приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якими обмежений період нарахування штрафних санкцій та положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Ухвалою від 04.08.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Тищенко О. В., судді Іваненко Я. Л., Моторний О. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд Україна» прийнято до провадження, розгляд скарги призначений на 09.09.2010 року.

Розпорядженням В. о. голови суду № 01–23/1/3 від 08.09.2010 року справу № 38/193 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Тищенко О. В., суддів Алданової С. О., Іваненко Я. Л.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

15.06.2009 року позивач та відповідач уклали договір купівлі – продажу продукції № 02 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача, а відповідач прийняти і оплатити на умовах Договору товар в обумовленому сторонами асортименті, кількості і за цінами, вказаними у рахунках-фактурах, які є невід’ємними частинами Договору.

Згідно з п.2.2. Договору ціна на продукцію визначається на момент виписки рахунків-фактур.

Відповідно до п.3.1.1. Договору позивач зобов’язується передати представнику відповідача в 3 денний строк з моменту виставлення рахунку-фактури продукцію належної якості і в асортименті, обумовленому у додатках до Договору.

Як слідує з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, рахунків – фактур та довіреностей на отримання матеріальних цінностей в період з 03.06.2009 року. по 28.07.2009 року, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 514220 грн. Факт отримання вказаного товару відповідачем не заперечується.

Згідно з п.3.2.1. Договору відповідач зобов’язується оплатити товар на умовах Договору.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що оплата продукції відповідачем здійснюється шляхом безготівкових перерахувань на вказаний Позивачем банківський рахунок на умовах передплати.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 304914,98 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками

Таким чином, несплаченою залишилась продукція на загальну суму 209305,02 грн., проти наявності чого відповідач не заперечує, що підтверджується доданим до матеріалів справи підписаним сторонами актом звірки розрахунків (а.с. 92).

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 209305,02 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не заперечується, а відтак, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 209305,02 грн.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій в сумі 104652,51 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 4.3. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання п.2.1. відповідачем, останній сплачує на користь позивача штраф у розмірі 1,0% від вартості товару за кожен день прострочки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, як слідує з умов Договору та положень ст. 549 ЦК України, визначений Договором вид неустойки, незважаючи на назву «штраф», за своєю правовою природою фактично є пенею, що свідчить про те, що умовами Договору сторони досягли згоди про застосування відповідальності за порушення відповідачем строку оплати Товару у вигляді пені.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує пеню виходячи з розміру, встановлено умовами Договору, а саме 1% від вартості товару за кожний день прострочення.

Проте ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, на думку колегії суддів, нарахування пені в даному випадку має відбуватися виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Розрахунок позивача виконаний і без врахування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком відповідача, який виконаний із врахуванням приписів 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України (а.с. 121-126) в сумі 26716,29 грн.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року по даній справі підлягає зміні, а саме: позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 209305,02 грн. та пеня в сумі 26716,29 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат відповідача за подачу апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 01.07.2010 року у справі № 38/193 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 261631,27 грн.

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене в частині стягнення пені в сумі 25609,96 грн., що становить різницею між сумою пені, яка присуджена до стягнення оспорюваним рішенням (52326,25 грн.) та сумою пені яка розрахована відповідачем (26716,29 грн.) обсязі і сплачено при цьому 525 грн. державного мита, в той час як відповідач мав сплатити 128,05 (25609,96/100/2).

Отже державне мито в сумі 395,95 грн. (525-128,05) відповідачем сплачено зайво. Вказана сума підлягає поверненню з державного бюджету.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги в повному обсязі з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 128,05 грн.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року у справі № 38/193 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2010 у справі № 38/193 змінити.

3. Викласти резолютивну частини рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року у справі № 38/193 в наступній редакції:

          « 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, 03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, 2а; ідентифікаційний код 36197536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадук»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, 3; ідентифікаційний код 36309129) основний боргу в сумі 209305 (двісті дев’ять тисяч триста п’ять) грн. 02 коп., пеню в сумі 26716 (двадцять шість тисяч сімсот шістнадцять) грн. 29 коп., державне мито в сумі 2360 (дві тисячі триста шістдесят) грн. 21 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 177 (сто сімдесят сім) грн. 42 коп.

           3. В задоволенні решти вимог відмовити.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадук»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, 3; ідентифікаційний код 36309129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, 03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, 2а; ідентифікаційний код 36197536) 128 (сто двадцять вісім) грн. 05 коп. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, 03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, 2а; ідентифікаційний код 36197536) з Державного бюджету України зайве сплачене за подачу апеляційної скарги державне мито в сумі 395 (триста дев’яносто п’ять) грн. 95 коп., перераховане квитанцією № 37 від 07.07.2010 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 38/193.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття

Головуючий суддя                                                                      

Судді