Постанова № 12326280, 14.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2010                                                                                           № 11/10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорної Л.В.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився.,

від відповідача – Златін С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "СІД Автотранс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2010

у справі № 11/10 ( .....)

за позовом                               Відкрите акціонерне товариство "Львівавтотранс"

до                                                   ТОВ "СІД Автотранс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           ТОВ "Транс-Лізинг"

про                                                   стягнення 27250,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»про розірвання договору купівлі –продажу від 22.09.2008, укладеного між позивачем та відповідачем, та зобов’язання відповідача повернути позивачу об’єкт продажу –автостанцію за адресою: Львівська область, Буський район, м. Буськ, вул. Львівська, 4.

18.05.2010 року до господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зміну предмету позову, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вищевказаним договором у розмірі 27250,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13, ідентифікаційний код 35428933, з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс» (79041, м. Львів, вул. Окружна, 57 а, ідентифікаційний код 22406913 рахунок 260032657 в ЛОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 325570) заборгованість у розмірі 27250 (двадцять сім тисяч двісті п’ятдесят) грн. 00 коп., 272 (двісті сімдесят дві) грн. 50 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернуто Відкритому акціонерному товариству “Львівавтотранс” (79041, м. Львів, вул. Окружна, 57 а, ідентифікаційний код 22406913) з Державного бюджету України зайво сплачені платіжним дорученням № 2378 від 23.10.2009 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 89 (вісімдесят дев‘ять) грн. 00 коп. Платіжне доручення № 2378 від 23.10.2009 залишається в матеріалах справи господарського суду міста Києва № 11/10.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, товариство з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» наголошує на тому, що судом не в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи та винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна не можлива. У разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити у задоволенні такого клопотання (заяви).

Скаржник вважає, що позивач у своїй заяві про зміну позову одночасно змінив предмет та підстави позову, оскільки заявив нову вимогу, яку не було заявлено при поданні позовної заяви, а також змінив обставини, якими обґрунтовував свої вимоги до скаржника, а саме: доповнив позовну заяву нормативно-правовим обґрунтуванням необхідності стягнення з ТОВ «СІД Автотранс» заборгованості по договору купівлі -продажу від 22.09.2008р.

Таким чином, позивач порушив приписи статті 22 ГПК України, оскільки одночасно змінив предмет та підставу позову, а отже Господарський суд міста Києва повинен був відмовити у задоволенні клопотання позивача про зміну позовних вимог.

Окрім цього, заявлена ВАТ «Львівавтотранс» у позовній заяві вимога про повернення об'єкту купівлі-продажу - автостанції за адресою: Львівська область, місто Буськ, вулиця Львівська, будинок № 4 є нічим іншим як вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, а отже, справа, порушена за позовною заявою ВАТ «Львівавтотранс» є підсудною Господарському суду Львівської області, оскільки нерухоме майно автостанції знаходиться у Львівській області. Таким чином, господарський суд міста Києва під час розгляду справи порушив правила виключної підсудності. Заборгованість була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 11/10.

В судове засідання 14.09.2010 року представник позивача та третьої особи не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили.

          Враховуючи, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 року було направлено на адресу відповідача, зазначену в апеляційній скарзі та позовній заяві, проте дана ухвала повернулась з повідомленням про те, що відповідач за цією адресою відсутній, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі останнього за наявними матеріалами.

          Враховуючи, що представник позивача та третьої особи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі останніх за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача сторін всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 03.09.2008 Товарною біржею «НАША» проведені відкриті торги по реалізації майна ВАТ «Львівавтотранс». Переможцем торгів з продажу лота номер 2 – нежитлового приміщення: будівля автостанції (літ. А-2), площею 89,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, Буський район, м.Буськ, вул. Львівська, 4, став учасник - ТОВ «СІД Автотранс», який запропонував найвищу ціну за лот в розмірі 27250,00 грн., про що свідчить Протокол проведення відкритих торгів № 145-Н від 03.09.2008 року.

Між Відкритим акціонерним товариством «Львівавтотранс» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» (Покупець) 22.09.2008 року укладений договір купівлі –продажу будівлі автостанції б/н (надалі договір купівлі - продажу), відповідно до якого Продавець продав, а Покупець купив належну Продавцю будівлю автостанції, що знаходиться за адресою: місто Буськ, вулиця Львівська, 4.

Згідно п. 2 договору загальна площа відчужуваної цегляної будівлі автостанції позначеної літерою «А-2»становить 89,3 кв.м. Продаж будівлі здійснюється за 27250,00 грн. з ПДВ (п. 3 вказаного договору).

Згідно п. 5 договору купівлі –продажу право власності на нежитлову будівлю виникає у Покупця з моменту посвідчення та державної реєстрації цього договору згідно ст. ст. 334, 637 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з договір купівлі –продажу будівлі автостанції від 22.09.2008 року, останній посвідчено 22 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. та зареєстровано в реєстрі за № 7652.

За умовами договору купівлі – продажу від 22.09.2008 року грошові кошти за об’єкт продажу у розмірі 27250,00 грн. з ПДВ Покупець зобов’язується перерахувати на поточний рахунок Продавця протягом 30 банківських днів з дня підписання (03.09.2008) сторонами цього договору протоколу проведення відкритих торгів Товарною біржею «НАША»№ 145-Н (п. 3 Договору). Факт повного розрахунку за продану нерухомість буде підтверджено фінансово - платіжними документами про перерахування її вартості на рахунок Продавця.

Згідно п. 7 договору купівлі – продажу Продавець зобов’язується звільнити та передати по акту приймання –передачі нежитлову будівлю в десятиденний термін з моменту оплати її вартості у повному обсязі.

За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (п. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України) у строк встановлений договором купівлі-пролажу (п. 1.ст. 663 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У відповідності до п. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтю 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання неналежне виконання.

Як свідчать матеріали справи, зобов’язання за договором купівлі –продажу будівлі автостанції від 22.09.2008 щодо здійснення оплати за придбане майно в порядку та строки, встановлені договором, відповідачем не виконані, грошові кошти у розмірі 27250,00 грн. позивачу не перераховані, тому колегія суддів в повній мірі підтримує висновки суду першої інстанцій, про те, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс» до товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» про стягнення 27250,00 грн. оплати за придбане майно є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2008 року між TOB “Транс-Лізинг” та позивачем було укладено мирову угоду про розстрочення боргу, у відповідності до якої позивач визнав заборгованість перед TOB “Транс-Лізинг” у розмірі 848623,18 грн., яка підтверджується наказами господарського суду Львівської області від 18.09.2006 року № 4/390-17/47 та від 27.09.2007 року № 4/1256-4/75 та матеріалами виконавчих проваджень відкритих на підставі зазначених виконавчих документів.

Умовами п. 7 мирової угоди про розстрочення боргу передбачено, що TOB “Транс-Лізинг” вправі відступити право вимоги до ВАТ “Львівавтотранс” у розмірі 848623,18 грн. третій особі у відповідності до ст.ст. 512-516 Цивільного кодексу України.

Між TOB “Транс-Лізинг” та відповідачем 22.08.2008 року підписано договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого TOB “Транс-Лізинг” відступило відповідачу право вимоги до позивача у розмірі 848623,18 грн., яке належало TOB “Транс-Лізинг” на підставі угоди про розстрочення боргу від 11.08.2008 року.

Частиною 5 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України визначає, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Ч. 2 ст. 512 Цивільного кодексу України визначає, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов‘язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як вбачається з матеріалів справи, мирова угода, згідно якої позивач визнав заборгованість перед TOB “Транс-Лізинг” у розмірі 848623,18 грн., не затверджена господарським судом Львівської області (відповідної ухвали сторонами не подано), а отже не породжує обов‘язків для позивача. Таким чином, твердження відповідача про те, що він не має заборгованості перед позивачем внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог є безпідставним та необґрунтованим, і відповідно позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс” підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Судом першої інстанції, обґрунтовано розглянув змінені позовні вимоги враховуючи, що обставини позову залишились незмінними і пов’язані з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по договору купівлі-продажу будівлі автостанції від 22.09.2008 року. Позивач в первісній редакції позову не заявляв вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача, а тому відсутні підстави для застосування ст. 16 Господарського процесуального кодексу України.

П. 10 листа ВАС України від 01.07.1996 року № 01-8/241 зазначається, що кредитор може уступити право вимоги тільки до прийняття рішення судом.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження” виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 ЗУ «Про виконавче провадження передбачено», що стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. У разі вибути однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.

На момент укладення договору відступлення права вимоги від 22 серпня 2008 року ТзОВ «Транс - Лізинг» вже набуло статусу стягувача та вже здійснило права вимоги до ВАТ «Львівавтотранс» та направлено на виконання виконавчі документи в орган ДВС.

Згідно ст. 25 ГПК України: в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, господарський процесуальний кодекс України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні тільки внаслідок реорганізації підприємства або організації. Кореспондуючі норми передбачено і в ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження»

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року у справі № 11/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 11/10 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та третій особі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

15.09.10 (відправлено)