Постанова № 12326149, 01.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2010                                                                                           № 23/305

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гарник Л.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Іваненко І.П., дов. № ДО7/2010/06/25-2 від 25.06.2010 року

від відповідача -не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Інститут (Центр) комплексних транспортних проблем"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2010

у справі № 23/305 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   ВАТ "Інститут (Центр) комплексних транспортних проблем"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 26308,36 грн.

В судовому засіданні 01.09.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 року у справі № 23/305 позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (далі-позивач) до Відкритого акціонерного товариства “Інститут (центр) комплексних транспортних проблем” (далі-відповідач) про стягнення 26 308, 36 грн. задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 20 051, 29 грн. основного боргу, 661, 95 грн. пені, 96, 87 грн. 3% річних, 498, 25 грн. інфляційних втрат, 263,09 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 року та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача дійсну суму основного боргу та відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення штрафних санкцій. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з’ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Як зазначає апелянт, сума основного боргу останнього перед позивачем станом на 02.06.2010 року становить 15 051, 29 грн. (20.05.2010 року оплата 5 000 грн. та 02.06.2010 року оплата 5 000 грн.), що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2010 року. Крім того, апелянт зазначив, що оскільки сума основного боргу значно менше за встановлену судом, то і відповідно усі штрафні санкції, застосовані до відповідача, потребують перерахунку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.09.2010 року.

В судове засідання 01.09.2010 року з’явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з’явився та про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 01.09.2010 року представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтвердив наявність боргу відповідача саме в розмірі 15 051, 29 грн. Крім того, представник позивача зазначив, що в судовому засіданні 15.06.2010 року ним було надано довідку про надходження коштів за спірним договором станом на 01.06.2010 року, з якої вбачається, що у травні 2010 року відповідачем було проведено оплату за спірний період у розмірі 5 000 грн. Таким чином, представник позивача вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення основного боргу, а саме, стягненню підлягає 15 051, 29 грн. боргу. При цьому, представник позивача вважає, що вимоги відповідача в апеляційній скарзі щодо скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення штрафних санкцій задоволенню не підлягають, оскільки такі були розраховані станом на квітень 2010 року, тобто до здійснення відповідачем часткового погашення основного боргу в травні та червні 2010 року.

Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, та те, що явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду зміні з наступних підстав:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Інститут (центр) комплексних транспортних проблем” заборгованості за договором №031-0204-9 від 05.03.1999 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої воді на суму 26308,36 грн. (у тому числі 25051,29 грн. основного боргу; 661,95 грн. пені; 498,25 грн. інфляційних втрат та 96,87 грн. трьох процентів річних). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №031-0204-9 від 05.03.1999 року про постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору №031-0204-9 від 05.03.1999 року позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року.

Згідно з пунктами 2.3.1, 2.3.2 договору №031-0204-9 від 05.03.1999 року відповідач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір №031-0204-9 від 05.03.1999 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За період з січня 2009 року по березень 2009 року Відповідачем було спожито 173,72 Гкал теплової енергії, проте розрахунки за спожиту продукцію у встановлений строк останнім не були проведені.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Додатком №4 до договору №031-0204-9 від 05.03.1999 року сторони погодили, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця (пункт 2 додатку). У разі, якщо Відповідач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується Позивачем не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (пункт 3 додатку).

З наявних у справі документів вбачається, що Позивачем було обраховано вартість спожитої Відповідачем теплової енергії на підставі тарифу, встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.06.2009 року №758 у розмірі 563,46 грн. за 1 Гкал. З врахуванням податку на додану вартість Відповідач повинен був сплатити Позивачу 25051,29 гривень.

Як зазначає суд першої інстанції, в процесі розгляду даної справи відповідачем було сплачено позивачеві кошти в розмірі 5 000 грн. Представник Позивача визнав факт погашення основної заборгованості Відповідачем на суму 5000,00 грн. в зв’язку з чим місцевий господарський суд встановив, що сума основного боргу Відповідача за договором №031-0204-9 від 05.03.1999 року становить 20051,29 грн.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд встановив, що з урахуванням погашення відповідачем заборгованості в розмірі 5 000 грн. позовна вимога про стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 20051,29 грн., проте не припинив провадження у справі в частині стягнення 5 000 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80ГПК України та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню, проте не може погодитись з розміром стягнутого боргу з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.05.2010 року відповідачем було проведено оплату за теплову енергію в розмірі 5 000 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідача перед позивачем станом на 02.06.2010 року становила 15 051, 29 грн. (20.05.2010 року оплата 5 000 грн. та 02.06.2010 року оплата 5 000 грн.), що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2010 року та не заперечувалась представником позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.09.2010 року.

Отже, з зазначеного вище випливає, що після порушення судом першої інстанції провадження у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням проведених відповідачем платежів (20.05.2010 року в сумі 5 000 грн. та 02.06.2010 року в сумі 5 000 грн.) становить не 20051,29 грн., а 15 051, 29 грн.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в розмірі 15 051, 29 грн., при цьому, провадження в частині стягнення з відповідача 10 000 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 7 додатку №4 до договору №031-0204-9 від 05.03.1999 року на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 661,95 грн. пені; 498,25 грн. інфляційних втрат та 96,87 грн. трьох процентів річних підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає помилковим твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що усі штрафні санкції, застосовані до відповідача, потребують перерахунку, оскільки сума основного боргу значно менше за встановлену судом першої інстанції. Так, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційну складову боргу за період з лютого 2010 року по квітень 2010 року. Як вбачається з матеріалів справи, погашення відповідачем основного боргу здійснювалось в травні 2010 року та червні 2010 року. Таким чином, на момент здійснення позивачем розрахунку штрафних санкцій сума основного боргу відповідача складала 25 051,29 грн., а тому проведення відповідачем оплати в травні 2010 року та червні 2010 року ніяким чином не вплинуло на прострочення виконання зобов’язання в спірний період.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Отже, оскільки суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини справи, дійшов вірного висновку щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах, і лише не вірно визначив розмір основної заборгованості, що підлягає стягненню, рішення місцевого господарського суду слід змінити, задовольнивши позовні вимоги про стягнення основного боргу частково, а саме, в розмірі 15 051, 29 грн.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Інститут (центр) комплексних транспортних проблем” задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 року у справі № 23/305 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Відкритого акціонерного товариства “Інститут (центр) комплексних транспортних проблем” змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Інститут (центр) комплексних транспортних проблем” (03049, м. Київ, вул. Брюллова, 7, ідентифікаційний код 04786807) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 15051,29 грн. (п’ятнадцять тисяч п’ятдесят одну гривню 29 копійок) основного боргу; 661,95 грн. (шістсот шістдесят одну гривню 95 копійок) пені; 96,87 грн. (дев’яносто шість гривень 87 копійок) трьох процентів річних; 498,25 грн. (чотириста дев’яносто вісім гривень 25 копійок) інфляційних втрат; 263,09 грн. (двісті шістдесят три гривні 09 копійок) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

В частині позовних вимог про стягнення 10 000 грн. основного боргу провадження припинити”.

3. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) на користь Відкритого акціонерного товариства “Інститут (центр) комплексних транспортних проблем” (03049, м. Київ, вул. Брюллова, 7, ідентифікаційний код 04786807) 30, 87 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4.Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити господарському суду міста Києва.

5.Матеріали справи № 23/305 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

07.09.10 (відправлено)