Постанова № 12326033, 01.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2010 № 37/174

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.05.2010

у справі № 37/174 ( .....)

за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

до Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 653791,59 грн.

ВСТАНОВИВ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Фінансова ініціатива”) про стягнення 573.919,14 грн. основного боргу, 42.844,93 грн. пені, 30.507,86 грн. інфляційних нарахувань та 6.519, 66 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. у справі № 37/174 (далі Рішення суду) позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” (вул. Щорса, буд. 7/9, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 33299878) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 573.919 (пятсот сімдесят три тисячі девятсот девятнадцять) грн. 14 коп. основного боргу, 38.323 (тридцять вісім тисяч триста двадцять три) грн. 23 коп. пені, 30.507 (тридцять тисяч пятсот сім) грн. 86 коп. інфляційних нарахувань, 6.519 (шість тисяч пятсот девятнадцять) грн. 66 коп. трьох відсотків річних, 6.492 (шість тисяч чотириста девяносто дві) грн. 70 коп. витрат по сплаті державного мита та 234 (двісті тридцять чотири) грн. 37 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що Договір суборенди припинив дію з 18.03.2010 р., позивач недобросовісно відмовляється підписати наданий відповідачем Акт прийому-передачі (повернення) приміщення, позивач продовжує виставляти рахунки, але не надає акти наданих послуг за фактичну оренди, а також враховуючи те, місцевим судом порушені процесуальні права відповідача (розглянуто справу за його відсутності), а тому відповідач вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. у справі № 37/174 винесене без достатнього дослідження матеріалів справи, з порушенням процесуальних прав відповідача та невиконанням вимог матеріального та процесуального законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Фінансова ініціатива” і порушено апеляційне провадження у справі № 37/174.

Через канцелярію суду 16.08.2010 р. від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2010 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 01.09.2010 р.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційним банком “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” (піднаймач/ суборендар), яке було реорганізовано в Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА”, було укладено договір піднайму (суборенди) від 25.06.2008 р., відповідно до пункту 1.1 якого орендар зобовязався передати суборендарю в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 69,5 кв. м на першому поверсі, та визначене на по-поверховому плані, що додається до цього договору (далі - приміщення), а суборендар зобов'язався сплачувати орендарю плату за користування приміщенням (далі - орендну плату) в розмірі, строки та на умовах, визначених цим договором.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором піднайму.

Пунктом 3 ст. 774 Цивільного кодексу України визначено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з пп. 1.3 договору піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р. орендар користується приміщенням відповідно до договору оренди нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю. 25.06.2008 р. за реєстровим № 2251. ТОВ “Магістраль” надала згоду орендарю на передачу приміщення в суборенду ТОВ КБ “Фінансова ініціатива”.

Пунктом 1.4 вищевказаного договору зазначено, що приміщення надається суборендарю для використання з метою розміщення в ньому відокремленого підрозділу суборендаря для здійснення функцій банківської установи.

Відповідно до п. 2 ст. 774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

З пункту 2.1 договору піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р. вбачається, що строк оренди встановлено в 3 (три) роки з 25.06.2008 р. по 25.06.2011 р., який не перевищує строк договору найму.

Згідно зі ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Підпунктом 3.1.1 зазначеного договору визначено, що орендар зобов'язаний надати суборендарю приміщення в строк не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання цього договору за актом приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акта приймання-передачі від 25.06.2008 р. позивач передав, а відповідач прийняв нежиле приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 34, площею 69,5 кв. м.

Відповідно до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 4.5 договору піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р. встановлено порядок здійснення розрахунків за даним договором.

В пункті 4.5.1 договору визначено, що гарантійний платіж в розмірі 70.195,00 грн. без ПДВ, який є оплатою за перший та останній місяць оренди, сплачується протягом п'яти банківських днів з моменту укладення цього договору. При цьому розмір орендної плати за останній місяць оренди зміні не підлягає.

Згідно з пп. 4.5.2 договору піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р., орендна плата за другий та кожен наступний місяць оренди, крім останнього місяця оренди, вноситься один раз на місяць, не пізніше 10 числа поточного місяця оренди, шляхом перерахування суми, визначеної відповідно до п. 4.1., на рахунок орендаря на підставі рахунку, наданого орендарем до 5 числа поточного місяця.

Розмір орендної плати кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати, нарахованої за попередній місяць, на індекс інфляції за попередній місяць.

В пункті 4.6 договору зазначається, що розмір орендної плати за другий та кожен наступний місяць оренди, крім останнього місяця оренди, визначається за формулою: Ап = С х А х Д х І, де Ап - плата - сума щомісячної орендної плати, що підлягає сплаті Орендодавцю; С - загальна площа приміщення, А - ставка орендної плати (104,05 доларів США за 1 кв. м), Д - офіційний курс національної валюти України (курс НБУ) до долару США на день внесення орендної плати; І - індекс інфляції за попередній місяць.

Відповідно до п. 3.3.5 договору піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р. суборендар зобов'язався сплачувати орендарю орендну плату у розмірі, строки та на умовах встановлених цим договором.

Згідно з п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Позивач стверджує, що відповідачем порушено зобов'язання щодо внесення орендної плати у період з 11.06.2009 р. по 15.03.2010 р., в результаті чого у нього виникла заборгованість у розмірі 573.919,14 грн.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача 573.919,14 грн. основного боргу, а також 42.844,93 грн. пені, 30.507,86 грн. інфляційних нарахувань та 6.519,66 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарське зобовязання це зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

В ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” основного боргу за договором піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р. в розмірі 573.919, 14 грн. обґрунтовано визнано судом таким, що підлягає задоволенню.

Позивач просить суд також стягнути з відповідача 30.507,86 грн. інфляційних нарахувань та 6.519, 66 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобовязання в сумі 573.919,.14 грн., з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 30.507, 86 грн. інфляційних нарахувань та 6.519, 66 грн. трьох відсотків річних.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” 42.844, 93 грн. пені у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором піднайму (суборенди) нежитлового приміщення від 25.06.2008 р., що передбачено пунктом 7.2. зазначеного договору, у відповідності до якого за прострочення сплати орендної плати суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період порушення строків оплати від розміру щомісячної орендної плати за кожен день прострочення

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку пені місцевим судом було виявлено помилки, зокрема, недотримання вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, у звязку з чим судом було зроблено власний розрахунок пені, у відповідності до якого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” підлягає пеня в розмірі 38.323,23 грн. Вказаний розрахунок перевірений колегією суддів та відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що 19.12.2008 р. він направив позивачу офіційного листа про дострокове розірвання Договору суборенди в строк до 17.03.2009 р., але позивач не надав жодної відповіді на нього та звернувся до Господарського суду міста Києва про стягнення орендної плати за березень, квітень, травень 2009 року у розмірі 172.541,78 грн. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2009 р. порушено провадження по справі № 30/277. Господарським судом м. Києва у справі № 30/277 було винесено рішення про задоволення вимог позивача у повному обсязі.

Не погоджуючись із винесеним Рішенням у справі № 30/277, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою. Київський апеляційний господарський суд 16.12.2009 р. виніс постанову, якою апеляційну скаргу залишено без задоволення та рішення Господарського суду м. Києва від 03.09.2009 р. у справі № 30/277 залишено без змін.

При цьому апелянт зазначає, що в мотивувальній частині постанови від 16.12.2000 р. Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Договір суборенди є розірваним з 18.03.2009 р.

Колегія суддів відзначає, що вказана постанова дійсно містить наведений висновок апеляційного суду, на підставі якого останній прийняв відповідне рішення про стягнення заборгованості.

Разом з тим, у справі № 30/277 не розглядались позовні вимоги про розірвання Договору суборенди. Відповідачем не надано колегії суддів доказів розірвання (визнання недійсним тощо) вказаного договору у судовому порядку, а, відтак, вказаний договір є обовязковим до виконання сторонами.

Матеріали справи також свідчать, що відповідач направив на адресу ТОВ «Магістраль» лист № 985 від 18.08.2009 р., яким просив позивача підписати Акт прийому-передачі (повернення) приміщення та додав до нього відповідний Акт прийому-передачі (повернення) приміщення на 1 арк. в 3 примірниках.

Апелянт вказує, що на пропозицію відповідача (Лист № 985 від 18.08.2009 р.) позивач не відреагував ніяким чином.

Відповідач розцінює такі дії позивача як прострочення кредитора, що передбачено ст. 613 Цивільного кодексу України (ЦК України), оскільки позивач відмовився прийняти належне виконання умов Договору суборенди, запропоноване боржником-відповідачем, а саме підписаний відповідачем акт прийому-передачі (повернення) приміщення.

Однак, як встановлено колегією суддів, в т. ч. на підставі наданих відповідачем доказів направлення зазначеного листа, вказаний лист не направлявся саме позивачу (ФОП ОСОБА_1) як особі, котра безпосередньо уклала договір суборенди з відповідачем та передала йому приміщення за актом від 25.06.2008 р. Натомість, як стверджує сам апелянт і підтверджено матеріалами справи, його було направлено ТОВ «Магістраль».

За таких обставин у колегії суддів відсутні докази як направлення вказаного листа позивачу, так і його отримання останнім.

Відповідачем не надано жодного належного і допустимого доказу повергнення позивачеві приміщення в порядку, визначеному п. п. 5.7, 5.10 договору суборенди, - шляхом складення акта приймання-передачі приміщення з попередньою оплатою за час перебування (в приміщенні).

Скаржник в апеляційній скарзі також зазначає, що місцевим судом було порушено його права при розгляді справи, а саме: прийнято оскаржуване рішення за його відсутності.

З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.

Ухвалою суду від 08.04.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/174 та призначено її розгляд на 21.04.2010 р.

Представник відповідача у призначене судове засідання не зявився.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якої вбачається вірна адреса відповідача, що відрізняється від тієї адреси, яка зазначена у позовній заяві, у звязку з необхідністю витребувати докази у справі, а також приймаючи до уваги незявлення представника відповідача у призначене судове засідання, що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, ухвалою від 21.04.2010 р. місцевим судом розгляд справи було відкладено до 12.05.2010 р.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 12.05.2010 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю його представника бути присутнім у призначеному судовому засіданні, а також повідомлення про реорганізацію Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА” на Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА”.

Розглянувши дане клопотання, місцевий суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов по суті. Проте відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Як встановлено колегією суддів, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце проведення судових засідань.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Ухвали місцевого суду надсилалась відповідачу за адресою, що зазначена у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 08.04.2010 р. за юридичною адресою: 03150, м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9. Вказана адреса зазначена і у свідоцтві про державну реєстрацію (перереєстрацію) відповідача станом на 06.04.2010 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи.

За висновком колегії суддів, причини неявки відповідача до суду обґрунтовано визнані місцевим судом неповажними.

Колегія суддів враховує, що в судові засідання відповідач не зявився, однак докази, наявні в матеріалах справи, були достатніми для прийняття рішення у справі.

Таким чином, Господарським судом міста Києва обґрунтовано відповідно до ст. 75 ГПК України прийнято рішення у справі 12.05.2010 р. за відсутності представника відповідача.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. у справі № 37/174 прийнято з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Фінансова ініціатива” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. у справі № 37/174 без змін.

2. Матеріали справи № 37/174 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді