Постанова № 12325973, 26.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2010                                                                                           № 13/169

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.06.2010

у справі № 13/169 ( .....)

за позовом                               ТОВ Фірма "Бріс" ЛТД

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 673616,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 673.616,00 грн. та зобов’язання повернути предмет лізингу.

Позов мотивований неналежним виконанням умов договору лізингу лізингодавцем в частині передачі майна у власність лізингоодержувача при повному розрахунку за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2010 р. порушено провадження у справі № 13/169.

В подальшому 08.06.2010 р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути пеню в сумі 606.254,40 грн. та визнати за ним право власності на предмет лізингу – відповідно до договору № 070320/ФЛ-0195 від 20.03.2007 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2010 р. у справі № 13/169 (далі – Рішення суду) позов задоволено повністю: визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма “БРІС” ЛТД (43023, м. Луцьк, вул. Єршова, 2, код ЄДРПОУ 21749653) право власності на а/м Шевроле Авео SF69Y BC 2178 куз №KL1SF69YE7B077676 д.н ВС 2178 ВА; стягнуто в дохід державного бюджету з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “БРІС” ЛТД (43023, м. Луцьк, вул.Єршова, 2, код ЄДРПОУ 21749653) державне мито в сумі 673 (шістсот сімдесят три), 62 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно - Українська Лізингова Компанія” (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, 7-й під’їзд; 04071 м. Київ, вул. Верхній Вал, 4а, під’їзд 2, поверх 4, код ЄДРПОУ 31362539) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БРІС” ЛТД (43023, м. Луцьк, вул. Єршова, 2 код ЄДРПОУ 21749653) пеню в розмірі 606.254 (шістсот шість тисяч двісті п’ятдесят чотири) грн. 0 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 6.736 (шість тисяч сімсот тридцять шість) грн. 16 коп. і 673 (шістсот сімдесят три) грн. 62 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує про те, що позивач заявив вимогу про визнання права власності з порушенням правил виключної підсудності, безпідставно заявив вказану вимогу, оскільки про неї не йшлося в позові, не сплатив держаного мита за подання вказаної заяви про збільшення позовних вимог та не надіслав копію відповідної заяви відповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно-Українська Лізингова Компанія” і порушено апеляційне провадження у справі № 13/169.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.08.2010 р. письмовою заявою уточнив вимоги апеляційної скарги та просив Рішення суду скасувати, в частині позовних вимог про визнання права власності провадження у справі припинити, в іншій частині – у позові відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 26.08.2010 р. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволені.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначалось вище, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 673.616,00 грн. та зобов’язання повернути предмет лізингу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2010 р. порушено провадження у справі № 13/169.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України (в редакції, що діяла станом на 08.06.2010 р.) позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

У відповідності до вказаних положень позивач 08.06.2010 р. (письмовою заявою, поданою в судовому засіданні 08.06.2010 р., про що вказано в протоколі) позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути пеню в сумі 606.254,40 грн. та визнати за ним право власності на предмет лізингу відповідно до договору № 070320/ФЛ-0195 від 20.03.2007 р.

При цьому колегія суддів відзначає, що ГПК України не передбачено обов’язку позивача надсилати відповідачу копію заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ГПК України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Як свідчать матеріали справи, спірне майно знаходиться за адресою: 43023, м. Луцьк, вул. Єршова, 2.

При цьому Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2010 р. справа №13/169 прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил територіальної підсудності.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Заявою, поданою в судовому засіданні 08.06.2010 р., позивач змінив лише одну з двох заявлених позовних вимог.

Таким чином, місцевим судом було розглянуто дану справу з додержанням правил ГПК України, в т.ч. в частині визначення підсудності.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що позивач не сплатив держаного мита за подання вказаної заяви про збільшення позовних вимог.

Однак, як свідчать матеріали справи, вказані обставини були з’ясовані місцевим судом. Розглянувши вимогу про визнання права власності на майно, господарський суд, враховуючи вартість майна, визначену у видатковій накладній №ЛІ-0139 від 19.04.2007 р., поклав обов’язок сплати державного мито за цю вимогу на позивача відповідно до приписів Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” та п. 32 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції № 15 від 22.04.1993 р. та з урахуванням правил, визначених ч. 2 ст 46 та ст.. 49 ГПК України.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2010 р. у справі № 13/169 стягнуто в дохід державного бюджету з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “БРІС”ЛТД (43023, м. Луцьк, вул.Єршова,2 код ЄДРПОУ 21749653) державне мито в сумі 673 (шістсот сімдесят три) грн. 62 коп.

Переглядаючи рішення по суті, колегія суддів відзначає наступне.

Між позивачем (як Лізингоодержувачем) та відповідачем (Лізингодавцем) 20.03.2007 р. укладено Договір фінансового лізингу №070320/ФЛ-0195, предметом якого є надання Лізингодавцем в тимчасове платне користування Лізингоодержувачу предмета лізингу для підприємницьких цілей на визначений строк.

На виконання договору відповідач надав предмет лізингу, обумовлений у додатку № 2 до договору – Специфікації – автомобіль Шевроле Авео SF69Y BC 2178 куз №KL1SF69YE7B077676, що підтверджено актом приймання-передачі від 19.04.2007 р. до договору фінансового лізингу № 070320/ФЛ-0195 від 20.03.2007 р.

Належність автомобіля відповідачеві на момент передачі в лізинг підтверджена свідоцтвом про реєстрацію ТЗ ВСС 027015, виданим РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України у Львівській області.

Пунктом 17.1 ст. 17 Договору передбачено, що одночасно зі сплатою останнього лізингового платежу, при обов'язковій умові сплати Лізингоодержувачем усієї заборгованості за Договором, штрафних санкцій та можливих збитків, що підтверджується підписаннями Сторонами Акта звірки взаєморозрахунків, право власності на Майно переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача.

Датою сплати останніх лізингових платежів за вказаним договором є 24.04.2009 р. згідно з платіжними дорученнями № 1297 та № 1306 від 24.04.2009 р. в сумі, щодо якою відсутні будь-які штрафні санкції та заборгованості, що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків.

Отже, згідно з п. 17.1 ст. 17 Договору № 070320/ФЛ-0195 від 20.03.2007 р. право власності на майно за даним Договором 24.04.2009 р. повинно було б перейти від Лізингодавця до Лізингоодержувача.

При цьому відповідно до п. 17.3 ст. 17 Договору перехід/достроковий перехід права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоотримувача оформлюється Актом, який підписується уповноваженими представниками Сторін та скріплюється їх печатками.

Отже, сторони добровільно і свідомо визначили порядок оформлення переходу права власності на майно.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Станом на березень 2010 року в порушення Лізингодавцем ст. 17 Договору фінансового лізингу право власності на майно, що є предметом лізингу, не перейшло до Лізингоодержувача.

Статтею 9 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що Лізингоодержувачу забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ухилення відповідача від виконання умов договору свідчить про невизнання права власності на предмет лізингу за позивачем.

При цьому колегія суддів не приймає посилань відповідача на наявність у позивача заборгованості за договором № 070320/ФЛ-0195 від 20.03.2007 р. в сумі 1377,89 грн., яка виникла у зв’язку несвоєчасною сплатою лізингових платежів і складається з пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Про таку заборгованість відповідачем зазначено в зустрічній позовній заяві від 14.05.2010 р., котра була повернута без розгляду судом першої інстанції.

У цій зустрічній позовній заяві вказано, що 22.12.2008 р. ТОВ «Перша Західно-Українська Лізингова Компанія» направило ТОВ «Бріс ЛТД» рахунок на сплату такою заборгованості, який станом на 14.05.2010 р. не оплачено Лізингоотримувачем.

Однак Актом звірки взаєморозрахунків (т. с. 1, а. с. 25-26) чітко визначено, що будь-яка заборгованість ТОВ «Бріс ЛТД» за договором № 070320/ФЛ-0195 від 20.03.2007 р. відсутня.

Розглядаючи спір по суті, колегія суддів також бере до уваги таке.

Як встановлено п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених Постановою КМ України від 07.09.1998 р. № 1388 (далі – Порядок № 1388), власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Згідно з п. 8 Порядку № 1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, зокрема, засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою:

- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;

- договір фінансового лізингу.

Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах Державтоінспеції, не допускається.

Відповідно до п. 21 Порядку № 1388 транспортні засоби юридичних осіб реєструються за місцезнаходженням таких осіб. Якщо стоянка транспортних засобів розташована за місцезнаходженням філій або представництв юридичних осіб, такі транспортні засоби реєструються за місцем їх стоянки. У свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) зазначається юридична особа, якій належать транспортні засоби, місцезнаходження такої особи та стоянки.

Пунктом 27 Порядку № 1388 встановлено: що транспортні засоби, що придбаваються юридичною особою-лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби знімаються з обліку відповідно до вимог пункту 42 цього Порядку і реєструються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору та акта приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 2.

Відповідно до п. 42 Порядку № 1388 транспортний засіб після виконання договору фінансового лізингу знімається з обліку лізингодавцем, при цьому у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: "Транспортний засіб знято з обліку за договором фінансового лізингу".

Отже, бездіяльність відповідача є не лише порушенням умов договору, а й наведених вище норм чинного законодавства, яка фактично унеможливлює повноцінну реалізацію позивачем права власності на транспортний засіб, в т. ч. через неоформлення у визначений договором та нормативним актом спосіб переходу права власності. Вказане свідчить про заперечення відповідачем акту виникнення такого права у позивача.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання права власності на а/м Шевроле Авео SF69Y BC 2178 куз №KL1SF69YE7B077676 д.н ВС 2178 ВА за позивачем підлягає задоволенню.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувачу надається право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Умови підпункту 11.3.2. ст. 11 договору передбачають, що в разі, якщо з вини Лізингодавця порушуються строки переходу права власності на Майно до Лізингоодержувача, визначені в ст. 17 Договору, Лізингодавець зобов'язується сплатити Лізингоодержувачу пеню в розмірі 5 % від вартості Майна, визначеної в п. 3.2 Договору, за кожен день затримки та відшкодувати завдані цим збитки.

Як зазначено місцевим судом, внаслідок порушення переходу права власності на майно вартістю 67.361,60 грн., відповідно до пп. 11.3.2 ст. 11 Договору, розмір пені за один день прострочки становить 3.368,08 грн.

З урахуванням наведеного оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 606.254,40 грн. пені (180 днів * 3368,08 грн. = 606.254,40 грн.), в той час, як вартість спірного майна складає лише 67.361,60 грн.

З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи те, що позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами наявності істотних збитків, завданих йому відповідачем внаслідок невиконання умов договору, а також те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із взагалі невизначеними збитками позивача, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір неустойки, належної до стягнення з відповідача на користь позивача, до десяти відсотків від вартості предмета лізингу, а саме: стягнути з відповідача пеню в розмірі 6.736,16 грн.

При цьому колегія суддів бере до уваги і те, що вказана неустойка є договірною, але водночас не є неустойкою за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов’язання, а тому при її визначенні не можуть бути засновані обмеження, визначені Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

З огляду на часткове задоволення позову витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу зі ст. 49 ГПК України підлягають покладенню на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно-Українська Лізингова Компанія” задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2010 р. у справі № 13/169 підлягає зміні в частині розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно-Українська Лізингова Компанія” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2010 р. у справі № 13/169 змінити, виклавши частини 1 та 4 його резолютивної частини у наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно - Українська Лізингова Компанія” (04070, м. Київ, вул. Іллінська,8, 7-й під’їзд; 04071 м. Київ, вул.. Верхній Вал, 4а під’їзд 2, поверх 4, код ЄДРПОУ 31362539) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БРІС”ЛТД (43023, м. Луцьк, вул. Єршова, 2 код ЄДРПОУ 21749653) пеню в розмірі 6.736,17 грн. (шість тисяч сімсот тридцять шість гривень 17 копійок), витрати по сплаті державного мита в сумі 673,61 грн. (шістсот сімдесят три гривні 61 копійка) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 23,60 грн. (двадцять три гривні 60 копійок).

В іншій частині позову відмовити.”.

3. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 13/169 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді