Постанова № 12325946, 31.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2010 № 52/748

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Півень Д.О.- пред. за дов. № Д07/2010/03/02-1 від 02.03.2010р.

від відповідача - Панченко В.П.- голова правління, Неділько Ж.В.- пред. за дов. № б/н від 19.04.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.06.2010

у справі № 52/748 ( )

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Общепіт - 1"

про стягнення 58728,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Общепіт - 1" про про стягнення 51933,07 грн. боргу, 4789,33 грн. пені, 1323,45 грн. інфляційної складової боргу, 682,92 грн. 3% річних, а загалом 58728,77 грн. у звязку з неналежним виконанням останнім зобовязання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 710216 від 01.09.2000 року та за угодою про реструктуризацію заборгованості №03-09 від 12.02.2009 року за договором № 710216 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.09.2000 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2010 р. у справі № 52/748 позов задоволено частково, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Общепіт-1" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 51933,07 грн. основного боргу, 1 323,45 грн. інфляційної складової боргу, 682,92 грн., 3% річних, 50,00 грн. пені, 587,29 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2010 р. у справі № 52/748 скасувати в частині відмовлених позовних вимог, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт відзначає, що суд першої інстанції об'єктивно не оцінив, чи є даний випадок винятковим, не врахував інтереси позивача, які заслуговують на увагу, не дослідив ступень виконання зобов'язань відповідачем, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання. Крім того, позивач наголошує, що позивачем не були надані жодні докази, які б підтверджували, що відповідач знаходиться у скрутному фінансовому положенні. З огляду на вказані обставини позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2010 р. апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.08.2010 р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав заперечення на апеляційну скаргу, в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 03.06.2010 р. № 52/748 як таке, що прийняте з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго"(енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Общепіт-1" (абонент) виникли на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 710216 від 01.09.2000 року, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобовязується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби : опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року, а споживач зобовязується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Крім того, 12.02.2009 року між сторонами було укладено угоду про реструктуризацію заборгованості за договором № 710216 на постачання теплової енергії у гарячій воді № 03-09 (надалі угода), згідно з пункту 1 якої відповідач визнав заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 77933,07 грн. станом на 01.02.2009 року.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача 51933,07 грн. основного боргу за угодою № 03-09 про реструктуризацію заборгованості за договором № 710216 на постачання теплової енергії у гарячі воді, а також 4789,33 грн. пені, 1323,45 грн. інфляційної складової боргу, 682,92 грн. 3% річних, які нараховані позивачем, в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав у встановлені угодою строки свої зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції з огляду положень додатку № 1 до угоди про реструктуризацію та пункту 2 угоди, відповідач зобовязувався сплачувати суму заборгованості протягом березень - серпень 2009 року щомісячними платежами у сумі 12988,84 грн. в строк до 15 числа кожного місяця, відповідач зобовязання по угоді не виконав, в звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 51933,07 грн.

Відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем в порушення вищенаведених норм чинного законодавства не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем, не надано належних доказів, що підтверджують погашення заборгованості за угодою про реструктуризацію в сумі 51933,07 грн.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів сплати боргу та аргументованих заперечень проти вимог позивача з боку відповідача, колегія суддів відзначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 51933,07 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1323,45 грн., а також 3 % річних в сумі 682,92 грн., за період з 01.04.2009 р по 31.10.2009р., розмір яких визначений в згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача (а.с. 4, т. 1).

Крім того, згідно пункту 5.1 угоди сторони погодили, що у разі порушення строків та/або розмірів погашення заборгованості боржник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в сумі 4789,33 грн., яка нарахована останнім за період прострочення з 01.05.2009 р. по 31.10.2009 р. на суму боргу з урахуванням часткової оплати боргу відповідачем.

При цьому, оскільки законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України) розрахунок пені позивачем проводився виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Колегією суддів встановлено, що враховуючи приписи статей 546, 549, 551, 611 Цивільного кодексу України та статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 4789,33 грн. є правомірними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені з наступних підстав.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вказаним статтям, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, не звернув увагу на те, що відповідач не надав жодних доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

При цьому, у відповідності до статей 38, 77 Господарського процесуального кодексу України зазначені докази судом першої інстанції також не витребувались.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2010 року у справі № 52/748 було зобовязано відповідача надати суду виписки з банківського рахунку, які підтверджують рух коштів на рахунках відповідача, а також докази, які підтверджують фінансове становище відповідача. Відповідач витребувані докази не надав, жодні пояснення з цього приводу також не надав.

В свою чергу, враховуючи положення статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також майнові інтереси позивача, який вже надав відповідачу без застосування будь-яких санкцій розстрочку для погашення заборгованості в розмірі 77933,07 грн., судова колегія вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобовязання, а тому місцевий господарський суд безпідставно відмовив в у стягнення пені в розмірі 4739,33 грн.

З огляду на вказані обставини, рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові щодо стягнення пені в розмірі 4739,33 грн., підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при неповному з'ясуванню обставин, що мали значення для справи, а також неправильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати, повязані з розглядом справи в господарському апеляційної інстанції, покладаються на відповідача у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2010 року у справі № 52/748 скасувати в частині відмови в позові щодо стягнення 4739,33 грн., прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову.

3.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Общепіт-1" (03190, м. Київ, вул. Баумана, 20, код 22873059) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305) 4739,33 грн. пені.

4.В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2010 року у справі № 52/748 залишити без змін.

5.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, код 26187763) 51,00 грн. державного мита з апеляційної скарги.

6.Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

7.Матеріали справи № 52/748 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя

Судді

03.09.10 (відправлено)