Постанова № 12325941, 31.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2010                                                                                           № 31/30

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сотнікова С.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Попружко О.В. – представник за дов. б/н від 18.01.2010р.

від відповідача 1 -Мастикаш Ю.І. – представник за дов. № 864 від 07.07.2010р.;

від відповідаа 2 - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Київметробуд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2010

у справі № 31/30 ( .....)

за позовом                               ТОВ Фірма "Скіф"

до                                                   ВАТ "Київметробуд" в особі Управління виробничо-технологічної комплектації

                                                  ТОВ "СЛ і ПТрейд"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 307811,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Скіф” (далі – позивач) у листопаді 2009 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Київметробуд” в особі Управління виробничо-технологічної комплектації (далі – відповідач 1) про витребування металопродукції, а саме: прокату арматурного ф.12мм. класа А500С ст. ЗПС Мірний довжин у кількості 63,650т., стягнення 3078,11 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У подальшому позивач кілька разів змінював свої позовні вимоги у частині зміни предмету позову та збільшення розміру позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з відповідача 1 вартість безпідставно набутого майна у розмірі 395648,40 грн. 93410,89 грн. інфляційних та 3% річних у сумі 15769,92 грн., а також покласти на відповідача 1 судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. у справі №31/30 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача 1 на користь позивача вартість безпідставно набутого майна у розмірі 395648,40 грн., 93410,89 грн. інфляційних, 15769,92 грн. процентів річних, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 21300,00 грн., 3078,11 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

          Рішення суду обґрунтоване приписами ст.ст. 387, 625, 1212 та 1213 Цивільного кодексу України з огляду на те, що відповідач 1 отримав майно позивача у лютому 2008 року, але станом на дату прийняття судом рішення вартість такого майна відповідачем 1 на користь позивача не перераховано.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. у справі № 31/30 і прийняти нове рішення, яким в позові Товариству з обмеженою відповідальністю фірма “Скіф” відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарським судом міста Києва при винесенні рішення не було повно з’ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи; порушено норми матеріального та процесуального права, висновки рішення не відповідають обставинам справи. Крім того, апелянт зазначив, що металопрокат постачався позивачем згідно договору № 17/08 від 28.01.2008р., укладеному між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “СЛіПТрейд” (далі - відповідач 2); позивач відправив металопрокат на адресу відповідача 2, а у зв’язку з простоєм вагонів 14.02.2008р. вантажовідправник направив на ст. Київ-Жовтневий телеграму, в якій зазначив, що вагони з металопродукцією слід видати відповідачу 1; останній на виконання договору доручення № 30-01/08 від 30.01.2008р. отримав два вагони; позивач особисто вивіз з орендованого відповідачем 2 майданчику металопродукцію в кількості 63,440 т; позивач у своєму відзиві визнав, що металопродукція була отримана відповідачем 2, він визнає свою заборгованість та вживає всіх можливих заходів для покриття заборгованості.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2010р. у справі №31/30 скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

          Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/1 від 30.08.2010р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 31/30 колегії суддів у складі: Сотніков С.В. - головуючий суддя, суддів Дзюбко П.О., Сулім В.В.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 31.08.2010р. позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. по справі № 31/30 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач 2 в засідання Київського апеляційного господарського суду 31.08.2010 р. не з’явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2010р. та поштовим повідомленням №991703.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, відповідач 2 не скористався належним йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 31.08.2009р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 2 за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2010р. підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Київметробуд” –задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

          Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 02.10.2006 р. відповідачі уклали договір № 004/09-2006/УВТК, відповідно до якого орендодавець – відповідач 1 передав, а орендар – відповідач2 прийняв в строкове платне користування відкритий майданчик площею 50 кв.м, що знаходиться на балансі відповідача 1 за адресою: м. Київ, вул. Світлогорська, 2/25 (далі – майданчик), для зберігання матеріальних цінностей. 29.09.2007р. відповідачі уклали додаткову угоду до цього договору оренди майданчика, продовживши його дію.

28.01.2008р. позивач та відповідач 2 уклали договір № 17/08 (далі – договір № 17/08), відповідно до п. 1.1 якого позивач, як постачальник, зобов’язався поставити, а відповідач 2, як покупець, прийняти та оплатити металопродукцію, номенклатура, кількість, якість, ціна та строки поставки якого визначаються в додатках (специфікаціях), додаткових угодах до цього договору, які є його невід’ємною частиною.

Як з’ясовано судом першої інстанції, 25.01.2008р. відповідач 2 направив на адресу позивача заявку № 17 на поставку відповідачу 2 сталі арматурної періодичного профілю: арматури 12,00 мм, класу А-500, марка сталі 3ПС, міра 65 тонн, а також арматури 16,00 мм, класу А-500, марка сталі 3ПС, міра 65 тонн. Відповідачем 2 у заявці було вказано, що вантажоодержувачем є ТОВ «СЛіПтрейд», станцією призначення визначено: Київ-Жовтневий ППЗ, код станції 320401, гілка Київметробуду, код вантажоотримувача 1328.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, позивач та відповідач2 того ж дня склали специфікацію № 1 до договору № 17/08 від 28.01.2008р., в якій сторони погодили, що позивач зобов’язаний поставити відповідачу 2 металопродукцію на загальну суму 552500,00 грн., а саме:

арматуру діаметром 12,00 мм сталь 3ПС міра 65 тонн,

арматуру діаметром 16,00 мм сталь 3ПС міра 65 тонн.

30.01.2008р. відповідач 1, як повірений, та відповідач 2, як довіритель, уклали договір доручення № 30-01/08 (далі – договір доручення), відповідно до якого відповідач 1 зобов’язався вчинити від імені та за рахунок відповідача 2 юридичні дії, що вказані у п. 2.1 договору (п. 1.1).

Згідно із п. 2.1 договору доручення відповідач 1 зобов’язався виконати наступні доручення відповідача 2: отримати на ст. Київ-Жовтневий Південно-західної з/д металопродукцію – арматуру класу А500 діаметром 12 мм в кількості 65т. та арматуру класу А500 діаметром 16 мм в кількості 65 т., підписавши дорожні відомості, провести розкредитовку документів, підпис пам’яток, відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних відомостей, облікових карток, актів загальної форми щодо зазначеної вище металопродукції, доставити зазначену металопродукцію власним тепловозом по залізничній гілці Київметробуду на базу УВТК, де відповідачем 2 орендується відкритий майданчик у відповідача 1 та передати зазначену металопродукцію відповідачу 2 згідно акта для здійснення відповідачем 2 приймання металопродукції, що йому постачається згідно договору № 17/08.

30.01.2008р. листом № 21 відповідач 2 повідомив позивача про те, що від імені вантажоотримувача (відповідача 2) отримання вантажу на ст. Київ-Жовтневий та його подальше перевезення по гілці Київметробуду на базу УВТК ВАТ «Київметробуд» (код отримувача 1328) буде здійснювати УВТК ВАТ «Київметробуд» на підставі договору доручення.

01.02.2008р. відповідач 1 видав довіреність на бланку суворої звітності серії ЯОМ №463557 на здійснення працівником відповідача 1 Хоменком О. В. розкредитування документів, підписання пам’яток, відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних відомостей, облікових карток, податкових накладних, актів загальної форми.

01.02.2008р. Приватне підприємство “Авгур” виставив позивачу рахунок №16 на суму 529487,92 грн. за арматуру діаметром 12, міра, клас А500 у кількості 130,000 т (432033,33 грн. без ПДВ) та залізничний тариф Кривий Ріг – Київ (9206,60 грн. без ПДВ), який було частково сплачено позивачем 04.02.2008р. платіжним дорученням № 24 на суму 528000,00 грн..

04.02.2008р. позивач як покупець уклав із Приватним підприємством “Авгур” (далі – постачальник) Договір №01 (далі – Договір № 01), відповідно до п.п. 1.1 та 2.1. якого постачальник зобов’язався поставити на користь позивача металопродукцію у кількості 1000 т, а позивач зобов’язувався прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до Специфікації № 01 від 04.02.2008р. до Договору №01 постачальник зобов’язався поставити на користь позивача прокат арматурний для залізобетонних конструкцій на загальну суму 779934,60 грн. діаметром 12 мм, класу А500С, ДСТУ 3760-2006 у кількості 130 т та прокат арматурний для залізобетонний конструкцій, діаметром 16 мм, класу А500С у кількості 65 т.

08.02.2008р. постачальником було видано позивачу накладну №3, відповідно до якої постачальником було поставлено на користь позивача прокат арматурний для залізобетонний конструкцій, діаметром 12 мм, класу А500С, ДСТУ 3760-2006 у кількості 127,090 т.

Згідно із накладної №47883958 від 09.02.2008р., дорожньої відомості №47883958 та квитанції про приймання вантажу №47883958, а також накладної №47884178 від 10.02.2008р., дорожньої відомості №47884178 та квитанції про приймання вантажу №47884178 на станцію призначення відповідача 1 було направлено вантажовідправником (ВАТ “Арселор Міттал Кривий Ріг”) вантажоодержувачу відповідачу 2 вагон №68531136 з металопродукцією, масою 63,650 т, та вагон №66211624 з металопродукцією, масою 63,440 т. Як вбачається із календарних штемпелів вагон 68531136 прибув на станцію Київ-Жовтневий 13.02.2008р. та був виданий залізницею 14.02.2008р.; вагон 66211624 прибув на станцію Київ-Жовтневий 16.02.2008р. та був виданий залізницею 14.02.2008р.

11.02.2008р. відповідачем 2 було видано довіреність на отримання цінностей серії ЯЛБ № 070928 на ім’я Луценка Сергія Миколайовича на отримання арматури класу А500 діаметром 12 мм у кількості 127,380 т.

13.02.2008р. постачальник направив на адресу вантажовідправника – ВАТ “Арселор Міттал Кривий Ріг” лист № 15, яким просив у зв’язку з помилково зазначеними реквізитами дати підтверджувальну телеграму на станцію призначення Київ-Жовтневий, вказавши одержувачем вантажу відповідача 1.

На підставі вищезазначеного листа постачальника до накладних №47883958 від 09.02.2008р. та №47884178 від 10.02.2008р. було внесено зміни, відповідно до яких одержувачем вантажу визначено відповідача 1, в інші товаросупроводжувальні документи (дорожні відомості та квитанції про приймання вантажу) зміни не вносилися. Як вбачається із календарних штемпелів на вищезазначених накладних вагон 68531136 прибув на станцію Київ-Жовтневий 13.02.2008р. та був виданий залізницею 14.02.2008р.; вагон 66211624 прибув на станцію Київ-Жовтневий 16.02.2008р. та був виданий залізницею 14.02.2008р. Листом від 12.11.2009р. № НЗЕ-10-1911 Південно-Західна залізниця підтвердила факт одержання вантажу відповідачем 1.

16.02.2008р. відповідач 1 та відповідач 2 склали Акт, відповідно до якого відповідач 2 отримав від відповідача 1 вагон №68531136 з металопродукцією масою 63,800 тон та вагон №66211624 з металопродукцією масою 63,580 тон.

Факт прийняття вантажу відповідачем 2 від відповідача 1 підтверджено відповідачем 2 у своєму відзиві від 28.04.2010р.

20.02.2008р. відповідач 1 розглянув претензію позивача та повідомив у листі № 26, що він має документи, що підтверджують отримання позивачем арматури 12 класу А500.

27.02.2008р. директор позивача Чопенко Руслан Петрович склав розписку, в якій засвідчив факт отримання ним на базі відповідача 1 арматури № 12 в кількості 63,440 т, яка була поставлена відповідно до договору № 17/08. Цей факт також підтверджено позивачем у його поясненнях на відзив на позовну заяву відповідача ВАТ “Київметробуд” від 24.03.2010р. (т. 1 а.с. 100).

29.02.2008р. відповідачі підписали акт приймання-передачі наданих послуг, за яким відповідач 1 належним чином виконав, а відповідач 2 прийняв завантажувально-розвантажувальні роботи з використанням козлового крану, а також подання та прибирання вагонів №№ 68531133 та 66211624.

Того ж дня відповідач 1 виставив відповідачу 2 рахунок № 303 за навантажувальні роботи, а також додаток до рахунку № 303 із сплати навантажувальних робіт, в тому числі за роботу козлового крану.

04.03.2008р. директор позивача - Чопенко Руслан Петрович склав розписку, в якій засвідчив факт отримання ним від директора відповідача 2 Луценка Сергія Миколайовича грошові кошти у сумі 20000,00 грн. як розрахунок за арматуру №12, що поставлена на підставі договору № 17/08.

21.03.2008р. позивач звернувся до відповідача 1 із листом № 06-03, в якому просив надати відомості щодо отримання вагону № 68531136 із вантажем арматури № 12 клас А500 загальною масою 63,650 т, а також просив повідомити коли і в якому порядку був відвантажений цей вантаж.

02.04.2008р. директор позивача Чопенко Руслан Петрович склав розписку, в якій засвідчив факт отримання ним від директора відповідача 2 Луценка Сергія Миколайовича грошові кошти у сумі 6000,00 грн. в рахунок сплати боргу за арматуру, що поставлена на підставі договору № 17/08.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів правовідносини поставки виникли виключно між позивачем та відповідачем 2. Металопродукцію, у кількості 127,380 т, а саме арматуру діаметром 12 класу А500 було поставлено на станцію Київ-Жовтневий Південно-західної залізниці залізничним транспортом у вагонах №№68531136, 66211624 від станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці, що підтверджується квитанціями про приймання вантажу, накладними та дорожніми відомостями №№47883958, 47884178.

Колегією встановлено, що відповідач 2 на момент укладення та виконання договору № 17/08 не мав акредитації на залізниці, що позбавляло його можливості самостійно одержати металопродукцію, яка перевозилася за накладними №47883958 від 09.02.2008р. та №47884178 від 10.02.2008р., та розвантажити на майданчику. Для усунення перешкод із прийняття металопродукції від залізниці, замовленої відповідачем 2 за заявкою від 25.01.2008р., та для запобігання прострою вагонів відповідачі уклали договір доручення.

Згідно із ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Позивач був своєчасно повідомлений відповідачем 2 про одержання вантажу на станції Київ-Жовтневий Південно-західної залізниці саме відповідачем 1 (лист від 30.01.2008р.), тобто ще до моменту передачі вантажу перевізнику - залізниці. Враховуючи той факт, що повідомлення містило ще й вказівку на договір доручення, то позивачу було відомо, на якій правовій підставі відповідач 1 одержував вантаж. Колегія також враховує той факт, що Приватне підприємство “Авгур” могло довідатися про необхідність внести зміни до реквізитів накладних №47883958 від 09.02.2008р. та №47884178 від 10.02.2008р. лише від позивача.

Приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський суд міста Києва, приймаючи оскаржуване рішення, не надав належну оцінку наданим відповідачами доказам, внаслідок чого не з’ясував правову природу відносин між ними, а також правову підставу одержання металопродукції від залізниці саме відповідачем 1. Не було також встановлено судом першої інстанції, що внаслідок обмежень, встановлених договором доручення, відповідач 1 не мав прав здійснювати приймання металопродукції, розпломбовувати вагони та розвантажувати металопродукції з вагонів до передачі вагонів відповідачу 2 згідно акту.

Таким чином, відповідач 1 лише одержав вантаж від залізниці, а прийняття металопродукції здійснив відповідач 2.

Враховуючи вищевикладене, колегія вбачає, що через допущене порушення положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва дійшов до хибного висновку, що відповідач 1 був одержувачем металопродукції, поставленої позивачем без будь-яких на те правових підстав.

Відповідачі в своїх відзивах на позовну заяву визнали той факт, що відповідач 1 передав відповідачу 2 вантаж металопродукції, який позивач поставив відповідачу 2 за договором № 17/08.

Разом з тим, відповідач 2 прийняв від позивача лише частину металопродукції, яка була поставлена у вагоні № 66531136. Іншу частину металопродукції, поставлену за договором № 17/08 у вагоні № 66211624, позивач одержав від відповідача 2 на майданчику та самостійно вивіз, про що керівник позивача – Чопенко Руслан Петрович склав розписку 27.02.2008р.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов до висновку, що відповідач 2 здійснив часткову оплату, поставленої металопродукції, яку позивачем було прийнято. Зазначені обставини підтверджуються розписками позивача від 04.03.2008р. та 02.04.2008р.

Позивач в заперечення того, що він отримував від відповідача 2 кошти за поставлену металопродукцію, посилається на лист Київського слідчого ізолятору від 01.03.2010р. № П-137, в якому зазначається, що 31.01.2008р. Луценко Сергій Миколайович, який є директором відповідача2, був затриманий Шевченківським РУ ГУ МВС України у м. Києві та утримується у Київському СІЗО з 04.02.2008р. по день складання листа. Крім того, позивач посилається на довідку Шевченківського районного суду м. Києва від 01.03.2010р. С-13, в якій зазначено, що вироком суду від 18.02.2010р. Луценка Сергія Миколайовича було засуджено за ч. 3 с. 286 КК України, строк відбування покарання Луценку Сергія Миколайовича відраховується з 31.01.2008р. На думку позивача, зазначені докази свідчать, що розписки не могли бути складені 04.03.2008р. та 02.04.2008р., оскільки Луценко С.М. в цей час вже утримувався у Київському СІЗО.

Колегія відхиляє вищенаведені доводи позивача з тих підстав, що розписки 04.03.2008р. та 02.04.2008р. були складені не Луценком Сергієм Миколайовичем, а директором позивача – Чопенком Русланом Петровичем Утримання Луценка Сергія Миколайовича у Київському СІЗО не перешкоджало складенню цих розписок. Дата надання коштів в розписках незазначена.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

У ст. 545 Цивільного кодексу України встановлено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Статтею 198 Господарського кодексу України врегульовано, що платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України встановлено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

З огляду на вищезазначене, відповідач 2 здійснюючи готівковий розрахунок із позивачем за поставлену металопродукцію, використовував спосіб розрахунків, який прямо передбачений чинним законодавством України.

Наявність у відповідача 2 розписок, складених позивачем, в силу ст. 545 Цивільного кодексу України є належним та допустимим доказом виконання відповідачем 2 своїх зобов’язань в частині, що вказана у розписках.

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача про те, що відповідач 2 не отримував від відповідача 1 вантаж металопродукції, а також що відповідач 2 не сплачував позивачу частково вартість отриманої металопродукції спростовується наданими відповідачами доказами, в тому числі тими, які складені власноруч керівником позивача.

Судом першої інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано положення норми ст. 1087 Цивільного кодексу України, через що суд безпідставно відхилив твердження відповідача 2 про здійснення часткової оплати металопродукції, прийнятої ним від позивача за договором № 17/08.

Колегія відхиляє твердження позивача про те, що докази надані відповідачами є підробленими, оскільки на підтвердження цього факту не було надано жодного належного та допустимого доказу, що відповідні факти були встановлені у визначеному законом порядку.

Водночас колегія критично оцінює докази, надані відповідачами, які містять підписи Луценка Сергія Миколайовича на документах, починаючи з 31.01.2008р. Проте, наявні у матеріалах справи інші належні докази, що доводять наступні факти:

по-перше, відповідач 1 одержав на підставі договору доручення вантаж із металопродукцією, поставленою позивачем відповідачу 2 на підставі договору №17/08;

по-друге, відповідач 2 в свою чергу прийняв від відповідача 1 на виконання договору доручення вантаж із металопродукцією у повному обсязі, тобто у кількості 127,380т;

по-третє, відповідач 2 частково прийняв від позивача металопродукцію у кількості 63,940 т; що іншу частину металопродукції позивач самостійно вивіз із майданчика.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, колегія дійшла до висновку, що відповідач 2 допустив прострочення грошового зобов’язання із сплати металопродукції, яку він отримав від позивача за договором № 17/08, оскільки здійснив лише часткову її оплату.

Статтею 613 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Матеріали справи свідчать, що відповідач 2 здійснює частинами оплату прийнятої ним металопродукції, проте позивач повертає грошові кошти, як отриманні помилково. Так, відповідач 2 сплатив на користь позивача 2000,00 грн. 21.05.2010р., що підтверджується квитанцією № 2 від 23.05.2010р., а позивач повернув сплачені кошти платіжним дорученням № 365 від 25.05.2010р. Таким чином, позивач через відмову прийняти грошові кошти від боржника – відповідача 2 за зобов’язанням є таким, що допустив прострочення.

Згідно із ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Фактичні обставини справи, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, спростовують твердження позивача про те, що відповідач 1 безпідставно набув металопродукцію, оскільки колегією встановлено, що відповідну металопродукцію на підставі договору № 17/08 прийняв відповідач 2.

Суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про те, що відповідач 1 безпідставно набув майно, поставлене позивачем, а отже він в силу ст. 1213 Цивільного кодексу України зобов’язаний відшкодувати вартість безпідставно набутого майна, через порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував визнання відповідачем 2 факту отримання частини металопродукції, поставленої за договором № 17/08, визнання ним боргу за неї перед позивачем, а також того факту, що позивач отримав та вивіз частину металопродукції.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що право вимоги стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних належить кредитору у разі прострочення грошового зобов’язання, тобто невиконаного у визначений строк (ст. 625 Цивільного кодексу України). У ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, в силу вищенаведених приписів вимозі про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за грошовим зобов’язанням, яке виникло в порядку ст. 1213 Цивільного кодексу України, має передувати вимога, направлена боржнику, виконати грошове зобов’язання.

Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача 1 лише із пропозицією або укласти договір поставки щодо металопродукції, на підставі якого сплатити вартість товару, або повернути товар. Отже, до подання заяви про уточнення позовної заяви від 24.02.2010р., в якій позивач змінив предмет позову та просив стягнути вартість поставленої металопродукції, останній не звертався до відповідача 1 із вимогою про відшкодування вартості металопродукції, тобто відсутній юридичний факт, з яким чинне законодавство пов’язує виникнення права на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відтак, Господарський суд міста Києва дійшов до висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача 1 інфляційних у сумі 93410,89грн., 15769,92 грн. процентів річних внаслідок порушення норм матеріального права, а саме ст.ст. 530, 625 та 1213 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, позивач після залучення Господарським судом міста Києва до участі у справі іншого відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “СЛіПТрейд”, не заявляв позовних вимог до останнього. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Матеріали справи не містять клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, а отже в апеляційного суду відсутні повноваження виходити за межі вимог, заявлених позивачем з урахуванням усіх заяв про збільшення розміру позовних вимог.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що відповідач 2 не може бути належним відповідачем за уточненими позовними вимогами, так як відшкодування вартості безпідставно набутого майна не може здійснюватись за рахунок особи, яка набула майно за договором.

Враховуючи вищенаведене, колегія дійшла до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Скіф” до Відкритого акціонерного товариства “Київметробуд” в особі Управління виробничо-технологічної комплектації є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва 10.06.2010 року у справі № 31/30 було прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Київметробуд» підлягає задоволенню у повному обсязі, а рішення Господарського суду міста Києва підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при відмові в позові - на позивача.

Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта, а при задоволенні апеляційної скарги – на іншу сторону.

Крім того, при зверненні з позовною заявою до суду першої інстанції позивач згідно квитанції № 30518.421.1 від 09.11.2009 р. сплатила державне мито в сумі 3078,11 грн., тоді як при зверненні до суду першої (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) позивач повинен був сплатити державне мито в сумі 5048,30 грн. Згідно із підпунктом “г” пункту 2 статті 3 Декрету КМ України „Про державне мито” ( далі - Декрету) за подання позовної заяви держмито сплачується в розмірі 1 відсоток ціни позову, не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому на підставі підпункту “г” пункту 2 статті 3 Декрету та ст. 49 ГПК України з позивача підлягає стягнення державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції до державного бюджету в сумі 1970,19 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що в матеріалах справи відсутнє платіжне доручення про сплату державного мита (доплата суми державного мита) на яке посилається позивач в відзиві на апеляційну скаргу за вх. №02-7/5150.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Київметробуд” задовольнити повністю.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2009 у справі №31/30 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Скіф” (49106, м. Дніпропетровськ, бульвар Слави, 27; ідентифікаційний код 24435731) в дохід державного бюджету 1970,19 грн. (одна тисяча дев’ятсот сімдесят гривень 19 копійок) витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Скіф” (49106, м. Дніпропетровськ, бульвар Слави, 27; ідентифікаційний код 24435731) на користь Відкритого акціонерного товариства “Київметробуд” в особі Управління виробничо-технологічної комплектації (03065, м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25, ідентифікаційний код 01391669) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 2524,15 грн. (дві тисячі п’ятсот двадцять чотири гривні 15 копійок) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді