Рішення № 12323628, 16.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.11.10 р.                     Справа № 15/192                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом відкритого акціонерного товариства “Каховський завод електрозварювального устаткування” м. Каховка (код ЄДРПОУ 00213993)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 20355550)

про стягнення основного боргу в сумі 323156,45 грн., 3% річних у розмірі 14635,00 грн., інфляції в сумі 110196,35 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Жила В.В. за довіреністю б/н від 14.06.2008 р.

від відповідача: Потоцька С.С. за довіреністю № 250-25Д від 06.01.2010 р.          

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства “Каховський завод електрозварювального устаткування” м. Каховка до відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь про стягнення основного боргу в сумі 323156,45 грн., 3% річних у розмірі 14635,00 грн., інфляції в сумі 110196,35 грн.

Ухвалою суду від 23.07.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/192, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою від 08.10.2009 р. строк вирішення спору продовжений до 22.11.2009 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 11.11.2009 р. до 19.11.2009 р.

Ухвалою від 19.11.2009 р. строк вирішення спору продовжений до 22.12.2009 р.

Ухвалою від 19.11.2009 року по справі призначена судова економічна експертиза, проведення експертизи доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз. Ухвалою від 19.11.2009 р. суд зупинив провадження у даній справі.

Донецький науково-дослідний інститут судових експертиз листом № 6370/24/265 повернув до суду справу № 15/192 без виконання у зв’язку з ненадходженням коштів по рахунку № 2023 за проведення експертизи.

Ухвалою від 26.04.2010 р. суд проведення експертизи доручив Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Від Дніпропетровського НДІСЕ до суду надійшов висновок № 1175/1176–10 судово–економічної експертизи разом зі справою № 15/192.

Ухвалою від 15.10.2010 р. суд поновив провадження у справі, призначив справу до розгляду в судовому засіданні.

Клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору на 15 днів суд відхиляє, оскільки станом на дату винесення судового рішення продовжений ухвалою від 19.11.2009 р. строк вирішення спору ще не закінчився з врахуванням тривалого періоду зупинення провадження у даній справі.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами фактично уклалися господарські правовідносини на поставку електрозварювального устаткування, які підтверджуються первісними документами: видаткові накладні, акти приймання-передачі продукції, довіреності на отримання цінностей, банківські виписки про часткову оплату товару.

У розрахунку позовних вимог позивач вказує на наявність сальдо на його користь на суму 1254544,22 грн. станом на 01.01.2006 р. Таку суму боргу нібито підтверджує акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.11.2005 р. за підписом обох сторін, який доданий до справи. Але у цьому акті відповідач підтвердив тільки наявність боргу на суму 1200792,11 грн., додав до акту звірки графік погашення боргу у період з лютого 2006 р. по квітень 2006 р. саме на таку суму.

Також у матеріалах справи є графік погашення заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 472216,74 грн. станом на 14.03.2007 р. (період погашення з березня 2007 р. по травень 2007 р.). З листа позивача відповідачу № 23/266 від 27.06.2007 р. вбачається, що станом на дату цього листа внаслідок невиконання відповідачем графіків погашення заборгованості, в тому числі графіка від 14.03.2007 р., накопичилася за даними самого позивача заборгованість на суму 372216,74 грн. з ПДВ, в тому числі 135668,32 грн. з ПДВ складає борг за 2004 р.

У відзиві на позов № 523/2366 від 14.09.09 р. відповідач вказує на часткове погашення спірних накладних за період 2006-2007 р., що підтверджується нібито платіжними дорученнями, які додані відповідачем до відзиву.

Позивач вказані суми оплат відносив на погашення заборгованості за минулий період до 01.01.2006 р., тому спірним періодом вважає господарські правовідносини за 2006-2007 р.

08.10.2009 року від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.

З врахуванням позиції кожної сторони по даній справі, заяви відповідача про застосування строку позовної давності до правовідносин сторін, які виникли до липня 2006 р., з метою повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважав за необхідне призначити судову економічну експертизу для визначення дійсної суми боргу відповідача перед позивачем станом на 01.01.2006 р., станом на день подачі позову до суду, перевірки факту погашення відповідачем вартості товару по спірним накладним за 2006-2007 р.р.

Згідно висновку № 1175/1176–10 судово–економічної експертизи документально підтверджується заборгованість ВАТ „МЗВМ” перед ВАТ „КЗЕСО” станом на 01.01.2006 р. на суму 1336258,28 грн., станом на 21.07.2009 р. на суму 404870,51 грн. За даними дослідження документально підтверджується оплата відповідачем боргу за отримані товарно–матеріальні цінності від позивача у період з 2006 р. по 2009 р. в розмірі 1152724,29 грн. При цьому визначити конкретно погашені суми вартості отриманого товару за конкретними видатковими накладними не можливо.

До висновку експертизи судовими експертами були складені наступні додатки: реєстр видаткових накладних, виписаних ВАТ „КЗЕСО” на ВАТ „МЗВМ” за період з 2004 р. по 2007 р.; реєстр оплат ВАТ „МЗВМ” за придбані товарно–матеріальні цінності у ВАТ „КЗЕСО” за період з 2004 р. по 2009 р.; відомість результатів дослідження даних бухгалтерського обліку журналу–ордеру ВАТ „КЗЕСО” № 361 „Розрахунки з вітчизняними покупцями” за період з 01.01.2006 р. по 19.07.2010 р.

З додатків до висновку експерта вбачається, що за 2004 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1627047,27 грн., за 2005 р. – на загальну суму 981920,68 грн., за 2006 р. – на загальну суму 233892,79 грн., за 2007 р. – на загальну суму 87443,73 грн.

Таким чином, експертним шляхом була встановлена наявність заборгованості відповідача перед позивачем за товар, отриманий за спірними видатковими накладними станом на день подачі позову до суду на загальну суму 404870,51 грн. Після звернення позивача до суду відповідач часткові оплати товару не здійснював.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач заявив до стягнення меншу суму основного боргу, ніж та, що визначена експертом на підставі наявних в матеріалах справи документів. Суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому суд розглядає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на суму 323156,45 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Відповідно до Глави 19 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом періоду з 2004 р. по 2009 р. здійснював часткові оплати отриманого товару, такі дії свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем, що є підставою для переривання перебігу позовної давності. Остання оплата була здійснена відповідачем 12.12.2007 р., тому перебіг строку позовної давності починається згідно ст. 253 ЦК України з 13.12.2007 р. та закінчується – 13.12.2010 р. Позивач звернувся з позовом до суду в липні 2009 р., у зв’язку з чим порушення строку позовної давності щодо стягнення основного боргу відсутнє. Тому заява відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір купівлі-продажу викладені у формі видаткових накладних та рахунків–фактур, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна, кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір купівлі-продажу на запропонованих умовах, а саме: отримання товару шляхом підписання видаткових накладних, актів прийому–передачі продукції, видача довіреностей на осіб, уповноважених на отримання товарно–матеріальних цінностей, здійснення часткової оплати товару згідно банківських виписок, завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися правовідносини купівлі-продажу товару.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач у відзиві заперечував по факту одержання ним від позивача рахунків для оплати товару, отриманого за видатковими накладними: № РН–0000704 від 31.08.2006 р., № РН–0000728 від 08.09.2006 р., № РН–0000070 від 12.02.2007 р., № РН–0000071 від 12.02.2007 р., № РН–0000157 від 22.03.2007 р., у зв’язку з чим відповідач вважає, що строк оплати за цими видатковими накладними для нього не наступив. З цих же підстав відповідач заперечував проти нарахування 3% річних та інфляції, оскільки на його думку не було прострочення виконання грошового зобов’язання.

Такі заперечення відповідача не приймаються судом до уваги у зв’язку з наступним:

В обґрунтування того факту, що строк виконання грошового зобов’язання для відповідача наступив згідно ст. 530 ЦК України, позивач в якості письмової вимоги посилається на лист № 23/266 від 27.06.2007 р. з вимогою оплатити основний борг за отриманий товар. Факт відправлення вказаного листа позивачем відповідачу підтверджується фіскальним чеком № 1892 від 27.06.2007 р. та описом вкладення до цінного листа від 27.06.2007 р. Завірені копії листа, чеку та опису містяться в матеріалах справи.

Моментом пред’явлення вимоги вважається дата отримання відповідачем листа № 23/266 від 27.06.2007 р. з вимогою сплатити суму заборгованості за товар. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Наказом № 1149 від 12.12.2007 р. Міністерства транспорту та зв’язку України передбачені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв’язку між іншими населеними пунктами різних областей України протягом 5 днів, без урахування дня подання поштового відправлення до пересилання в об’єкті поштового зв’язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Виходячи з того, що вимога повинна була бути отримана у період з 27.06.2007 р. по 02.07.2007 р. (з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень між іншими населеними пунктами різних областей України), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 03.07.2007 р. по 09.07.2007 р. включно, а вже з 10.07.2007 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

З дат листа, чеку та опису вкладення вбачається, що письмова вимога пред’являлася на оплату товару, отриманого за видатковими накладними в період до 27.06.2007 р. З матеріалів справи вбачається, що після направлення листа № 23/266 від 27.06.2007 р. позивач передав відповідачу товар за видатковою накладною № РН–0000646 від 11.09.2007 р. на суму 39450,00 грн. У відзиві відповідач вказав, що видаткова накладна № РН–0000646 від 11.09.2007 р. на суму 39450,00 грн. була ним оплачена повністю за платіжним дорученням № 215003 від 30.08.2007 р. Позивач дане твердження не спростував. Експерт у висновку вказав, що визначити конкретно погашені суми вартості отриманого товару за конкретними видатковими накладними неможливо. За таких обставин видаткову накладну № РН–0000646 від 11.09.2007 р. на суму 39450,00 грн. суд вважає оплаченою.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений законом строк суму боргу в розмірі 323156,45 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних за період з 13.12.2007 р. по 15.06.2009 р. в сумі 14635,00 грн., інфляцію за період з 13.12.2007 р. по 15.06.2009 р. в розмірі 110196,35 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунків 3% річних судом встановлено, що при розрахунку 3% річних за період з 13.12.2007 р. по 15.06.2009 р. позивач застосовував 365 днів як показник загальної кількості днів в кожному календарному році в спірному періоді. Виходячи з того, що 2008 р. був високосним, в ньому кількість днів складала 366. Таким чином розрахунок позивача є невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума 3% річних за період з 13.12.2007 р. по 15.06.2009 р. складає: (323156,45 грн. х 3% х 19 днів : 365 днів) + (323156,45 грн. х 3% х 366 днів : 366 днів) + (323156,45 грн. х 3% х 166 днів : 365 днів) = 14608,44 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 14635,00 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 14608,44 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 14635,00 грн. – 14608,44 грн. = 26,56 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Перевіркою розрахунку суми інфляції судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України № 62–97р від 03.04.1997 р., вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в розмірі 110196,35 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вартість судової економічної експертизи складає 12888,00 грн., що підтверджується рахунком № Рах–0003300 від 25.05.2010 р., завірена копія якого міститься в матеріалах справи. Позивач оплатив вказаний рахунок згідно платіжного доручення № 1418 від 29.07.2010 р. на суму 12888,00 грн. Отримання вказаних коштів Дніпропетровським НДІСЕ підтверджується витягом з рахунку УДКУ від 29.07.2010 р. на суму 12888,00 грн.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови у позові – на позивача.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 р. № 693 на день подання позову до суду – 16.07.2009 р. розмір витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу складав 118,00 грн., тому саме ця сума підлягає врахуванню при пропорційному стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат. Фактично сплачено 312,50 грн., що підтверджено платіжним дорученням банку № 502 від 30.06.2009 р. Переплата позивача щодо розміру витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу підлягає поверненню позивачу з бюджету в установленому порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” (юридична адреса: 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, б. 1; код ЄДРПОУ 20355550; рахунок 26000900177266 в філії ПУМБ м. Маріуполя, МФО 335742) на користь відкритого акціонерного товариства “Каховський завод електрозварювального устаткування” (юридична адреса: 74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Пушкіна, б. 109; код ЄДРПОУ 00213993; рахунок 26003031823100 в АКІБ „УкрСіббанк” в м. Харкові, МФО 351005) суму 447961,24 грн. (а саме: основний борг на суму 323156,45 грн., 3% річних в розмірі 14608,44 грн., інфляцію в сумі 110196,35 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 4479,61 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 117,99 грн., вартість витрат на проведення судової економічної експертизи в сумі 12887,24 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 26,56 грн.

У судовому засіданні 16.11.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 18.11.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати позивачу довідку про повернення з державного бюджету надлишково сплаченої суми на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 194,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя