Постанова № 12293884, 11.11.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2010 р.Справа № 8/81/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,

(на підставі розпорядження голови суду від 09.11.2010р. №364 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною колегією суддів)

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.,

за участю представників сторін:

від позивача – Пікузо В.В., за дов. від 09.11.2010р.,

від відповідача – Щесюк О.В., директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Тайфун-КВ”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 08 червня 2010 року

у справі №8/81/10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Шиссль”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Тайфун-КВ”, м. Миколаїв

про стягнення 27931,71 грн.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Шиссль” (далі-позивач) звернулось у місцевий господарський суд Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Тайфун-КВ” (далі-відповідач) про стягнення з останнього 27931,71 грн., у тому числі 18600 грн. заборгованості, 177,31 грн. три проценти річних, 1004,40 грн. збитків від інфляції і 8150 грн. суму додаткових витрат у зв’язку з підготовкою та пред’явленням позову.

          Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по договору (рахунку-фактури, видаткових накладних, довіреностей відповідача) на поставку холодильного обладнання відповідачу на суму 124921,44 грн., який це обладнання оплатив частково, заборгованість за ним на день пред’явлення позову (30.04.2010р.) складала 18600 грн., що було підставою нарахування індексу інфляції та 3% річних, у зазначених вище сумах, а також стягнення додаткових витрат для відновлення порушених прав, а саме: 65 грн. за отримання з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України витягу щодо місцезнаходження відповідача і 8085 грн. оплати, юридичних послуг юридичній компанії по укладеному з останньою договору. У позовній заяві додаткові витрати вказані як збитки (а.с.7).

          Відповідач відзиву на позов не надав, хоча, як вбачається із матеріалів справи, позовна заява направлялась йому цінним листом за його адресою згідно даних з витягу із ЄДРПОУ і не забезпечив явку свого представника в засідання суду.

Тому справа судом розглядалась за наявними матеріалами у справі відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.

          Рішенням місцевого господарського суду від 08.06.2010р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) позов задоволено у позовному обсязі з огляду на його обґрунтованість.

          Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій заявив клопотання про відновлення йому пропущеного строку на її подання (такий строк відновлено ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.10.2010р. при прийнятті апеляційної скарги до провадження), і просить оскаржене рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на те, що позивачу в період розгляду справи перераховувались суми для погашення заборгованості, про що свідчать платіжні доручення, але позивач не повідомив про це суд першої інстанції до винесення ним рішення по справі.

          В запереченнях на апеляційну скаргу відповідача позивач вважає її необґрунтованою, а оскаржене рішення суду просить залишити без змін.

          Але в цих запереченнях на апеляційну скаргу позивач нічого не сказав про платіжні доручення, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі і стверджує про перерахування позивачу 10600 грн., вказуючи про залишкову заборгованість відповідача на суму 8000 грн., а на запитання суду апеляційної інстанції щодо перерахування сум представник позивача відповіді не надав, посилаючись при цьому, що йому про перерахування сум платіжними дорученнями, що надані відповідачем до апеляційної скарги, невідомо.

          В судовому засіданні апеляційної інстанції керівник апелянта підтримав апеляційну скаргу і просить її задовольнити, з урахуванням перерахованих сум позивачу за поставлене обладнання по рахунку №ШС-400 від 05.06.2008р.

Представник позивача, заперечуючи проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду обґрунтованим.

          Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

          Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків (майнових зобов’язань) є договори та інші правочини.

          Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, а відповідно ч.2 ст.206 цього Кодексу юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

          Як вбачаться із матеріалів справи, майнові зобов’язання між сторонами (позивачем і відповідачем) виникли на підставі рахунка-фактури №ШС-400 від 05.06.2008р., в якому Постачальником зазначений позивач, а Одержувачем –відповідач, вказані предмет поставки: холодильне обладнання, його ціна - 124921,44 грн., а також строк оплати-попередня оплата.

          Цей рахунок-фактура був підставою отримання представником (керівником) відповідача Щесюком Олегом Володимировичем від позивача холодильного обладнання по видатковим накладним №ШС-373 від 15.06.2008р., №ШС-462 від 28.07.2008р. за довіреностями сер. ЯНУ №743880 від 24.06.2008р. і сер. ЯНУ №743880 від 28.07.2008р. на загальну суму 124921,44 грн. (а.с.14-18).

В названих видаткових накладних і довіреностях, по яким керівник відповідача отримав від відповідача холодильне обладнання і які ним підписані, є посилання на рахунок-фактуру №ШС-400 від 05.06.2008р., вказана умова продажу, а саме: попередня оплата, про що сторони домовились, підписуючи зазначені документи, і це свідчить, що продукція підлягала оплаті у повному обсязі ще до її отримання позивачем або в момент отримання. Таким чином, між сторонами був укладений усний правочин по поставці холодильного обладнання.

          Матеріали справи свідчать, що відповідач порушив умови прийнятого на себе зобов’язання в частині оплати отриманої від постачальника продукції (холодильного обладнання), сплативши тільки часткову вартість останньої, не дивлячись на пред’явлену позивачем у грудні 2009 року вимогу про сплату залишкової заборгованості в сумі 27900 грн., яка відповідачем була отримана 09.01.2010р., про що свідчать підпис представника відповідача на поштовому повідомленні (а.с.76-78) і залишена відповідачем без відповіді.

          По даним позивача заборгованість відповідача на момент (30.04.2010р.) пред’явлення позову до господарського суду складала 18600 грн., на яку згідно ст.ст.525, 526, 530 і 625 ЦК України позивач нарахував 177,31 грн. три проценти річних і 1004,40 грн. індексу інфляції, тому загальна сума заборгованості відповідача по розрахункам позивача у позовній заяві при пред’явлені позову до суду складає 19781,71 грн., яка стягнена судом першої інстанції з відповідача.

Натомість відповідач надав до апеляційній скарги завірені копії платіжних доручень №30 від 20.04.2010р., №31 від 12.05.2010р., №38 від 02.06.2010р., №51 від 08.07.2010р. про перерахування позивачу за обладнання по рахунку-фактурі від 05.06.2008р. 10600 грн. і його заборгованість перед позивачем станом на 01.10.2010р. складає 8000 грн.

Крім вказаної суми заборгованості, судом оскарженим рішенням на користь позивача, як було зазначено вище, стягнуті понесені останнім додаткові витрати в сумі 65 грн. за отриману позивачем Довідку з ЄДРПОУ про дані відповідача і 8085 грн., сплачених позивачем юридичній компанії по укладеному з останньою договору про надання юридичних послуг.

Загальна сума цих додаткових витрат позивача, які ним зазначенні у позовній заяві як збитки, складає 8150 грн. (а.с.7).

Суд першої інстанції визнав їх в оскарженому рішенні як судові витрати (суму 65 грн. сплачену за довідку про дані відповідача з ЄДРПОУ як інші судові витрати згідно ст.44 ГПК України, а суму 8085 грн. сплачених позивачем юридичній компанії за надання юридичних послуг по укладеному договору суд першої інстанції в оскарженому рішенні зазначив як послуги адвоката).

Проте, такі висновки суду першої інстанції щодо визначення вказаних сум (65 грн. і 8085 грн.), що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як судові витрати на підставі ст.44 ГПК України є помилковими, оскільки вказані витрати не відносяться до судових витрат з огляду на таке.

Згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України у роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 04.03.98р. №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зі змінами, внесеними роз’ясненнями Вищого господарського суду України від 31.05.2002р. і рекомендаціями Президії цього ж суду від 10.02.2004р., 10.12.2004р. і 01.02.2005р.:

- відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є пов’язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи (ст.44 ГПК).

До інших витрат у розумінні ст.44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст.30 ГПК), тобто, які здійснюються за ініціативою суду процесуальним документом, яким є відповідна ухвала.

Така довідка про дані відповідача з ЄДРПОУ була надана позивачем до господарського суду як додаток до позовної заяви відповідно до ст.ст.54, 57 ГПК України.

Тому сума 65 грн. стягненню не підлягала, оскільки не є судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України.

Що стосується стягнення з відповідача витрат позивача в сумі 8085 грн., сплачених юридичній компанії за надання юридичних послуг згідно укладеному договору, які суд першої інстанції визначив як послуги адвоката з посиланням при цьому на вищевказане роз’яснення ВГСУ і ст.44 ГПК України, то слід зазначити, що у матеріалах справи дійсно є договір від 11.12.2009 року, укладений позивачем (ТОВ „Шиссль”) з ТОВ „Юридична компанія „ЮС НОВІТАС” (Виконавець), згідно п.1.1 якого Замовник на підставі цього договору доручає, а Виконавець зобов’язується надавати Замовнику юридичні послуги та консультації, а Замовник зобов’язується сплачувати послуги згідно з умовами цього договору, є свідоцтво про сплату цією юридичною компанією єдиного податку як суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою і є докази оплати за надані нею юридичні послуги позивачу на загальну суму 8085 грн. (а.с.63-65, 68-69).

Доказів того, що ця юридична компанія є адвокатським об’єднанням (конторою) тощо відповідно до ст.ст.44, 48 ГПК України у матеріалах справи відсутні.

Стаття 28 ГПК України, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.

Водночас у вирішенні питань, пов’язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді, слід враховувати, що за приписом частини третьої статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про адвокатуру” адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката країни, що відсутнє у матеріалах справи щодо юридичної компанії, яка надавала юридичні послуги позивачу.

Таким чином, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Тому з зазначених причин 8085 грн. за надані юридичною компанією позивачу юридичні послуги не є судовими витратами в розумінні ст.ст.44 і 48 ГПК України, у зв’язку з чим стягненню не підлягали.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що сума, яка пред’явлена до стягнення з відповідача 8085 грн. за надані юридичні послуги була неспіврозмірною (занадто великою) по відношенню до суми позову, яка складала 19781,71 грн. разом з індексом інфляції і 3% річних (18600 грн. заборгованості, 1004,40 грн. індексу інфляції і 177,31 грн. – три проценти річних).

Таким чином, сума винагороди –8085 грн., яку отримала юридична фірма за надані юридичні послуги по стягненню заборгованості по цій справі склала 40% від суми позову –19781,71 грн.

У зв’язку з перерахуванням позивачу відповідачем у процесі розгляду справи до винесення судом рішення, тобто до 08.06.2010р. 8600 грн., що вбачається із платіжних доручень №30 від 20.04.2010р. (1800 грн.), № 31 від 12.05.2010р. (2100 грн.), №38 від 02.06.2010р. (4700 грн.), заборгованість відповідача на день (08.06.2010р.) винесення рішення судом першої інстанції складала 10600 грн., про що позивач (його представники) зобов’язаний був повідомити суд до прийняття ним рішення по справі відповідно до ст.22 ГПК України, чого представниками позивача зроблено не було, а перерахована відповідачем зазначеними платіжними дорученнями сума 8600 грн. у погашення заборгованості позивачу по рахунку-фактурі №ШС-400 від 05.06.2008р. була стягнута судом з відповідача на користь позивача безпідставно з вини представників позивача.

Відповідачем до апеляційної скарги також надано оригінал платіжного доручення №51 від 08.07.2010р. про перерахування позивачу за обладнання по рахунку-фактурі №ШС-400 від 05.06.2008р. 2000 грн. заборгованості.

Крім того, відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції надав оригінал платіжного доручення зі штампом банку від 02.11.2010р. №60 про перерахування позивачу в погашення заборгованості по вказаному рахунку-фактурі ще 3000 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача на даний час складає 5000 грн., яка разом з індексом інфляції в сумі 1004,40 грн. і три проценти річних в сумі 177,31 грн. підлягають стягненню з відповідача.

При таких обставинах оскаржене рішення суду підлягає зміні.

Що стосується посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи судом і тому не міг надати відповідні докази, судовою колегією не приймається до уваги, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, ухвала суду від 11.05.2010р. про порушення провадження у цій справі і призначення її до розгляду на 08.06.2010р. була повернена суду поштовим відділення з повідомленням, що направлений рекомендований лист з ухвалою на адресу відповідача (ТОВ НВФ „Тайфун-КВ”, вул. Защука, 25, кв.122, м .Миколаїв) не вручена за призначенням „за спливом строку зберігання”.

Оскільки зазначена ухвала суду була направлена відповідачу за місцем його знаходження згідно ЄДРПОУ, але з невідомих причин рекомендований лист ним не отримано, то вважається, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Судові витрати (державне мито і на ІТЗ судового процесу) слід віднести на відповідача у повному обсязі.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд,

          постановив :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Тайфун-КВ” задовольнити частково.

Рішення місцевого господарського суду Миколаївської області від 08 червня 2010 року по справі №8/81/10 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Тайфун-КВ” (54020, м. Миколаїв, вул. Защука, 25, кв.122; ідентифікаційний код 32720345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Шиссль” (03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67; ідентифікаційний код 33237722) 5000 (п’ять тисяч) грн. –основної заборгованості за поставлений товар; 1004 (одну тисячу чотири) грн. 40 коп.– збитків від інфляції; 177 (сто сімдесят сім) грн. 31 коп. –3% річних; 197 (сто дев’яносто сім) грн. 82 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

          Видачу наказу доручити господарському суду Миколаївської області з зазначенням в ньому про втрату чинності наказу, виданого 23 червня 2010 року на примусове виконання рішення суду від 08.06.2010р. по цій справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 12 листопада 2010 року.

Головуючий суддя                                                            Тофан В.М.

          Судді                                                                                          Журавльов О.О.

                                                                                                    Михайлов М.В.