Рішення № 12293010, 10.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/57110.11.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Правда"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Стіл"

про стягнення 50 336,63 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін: позивача:Тертичний Ю.І., Шерстюк П.І. відповідача:Бабич О.М. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Правда" (надалі –ТОВ "ЮГ "Правда") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Стіл" (надалі – ТОВ "Абсолют Стіл") про стягнення 50 336,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти у сумі 41500,00 грн. без укладення договору, а тому ці кошти є такими, що набуті без достатніх правових підстав. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 8836,63 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2010 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27.10.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у зв’язку із неявкою відповідача та невиконанням позивачем вимог ухвал суду розгляд справи відкладено до 10.11.2010 р.

В судове засідання представники позивача з’явилися, вимоги ухвал суду виконали, позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити. Опитаний в судовому засіданні керівник позивача отримання товару заперечив.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, на виконання вимог ухвал суду надав відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечував в повному обсязі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2008 р. відповідачем було виписано рахунок-фактуру №23/09/08 від 23.09.2008 р. на оплату офісної техніки загальною вартістю 41500,00 грн.

ТОВ "ЮГ "Правда" 24.09.2008 р. на підставі виставленої ТОВ "Абсолют Стіл" рахунку-фактури №23/09/08 від 23.09.2008 р. перерахувало грошові кошти у розмірі 41500,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв’язку із непогодженням, на думку позивача, істотних умов договору, що зумовлює безпідставне набуття відповідачем коштів.

Із матеріалів справи вбачається, що кошти сплачувалися позивачем за поставку офісної техніки на підставі рахунку-фактури №23/09/08 від 23.09.2008 р.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору. Відповідно до положень цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом із цим, незалежно від форми договору сторони у будь-якому випадку зобов’язані погодити істотні умови договору відповідного виду.

В даному випадку, істотними умовами договору даного виду є номенклатура (асортимент) товару, його кількість та ціна.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами згоди щодо вказаних вище істотних умов договору поставки не було досягнуто. Зокрема, із змісту рахунку-фактури №23/09/08 від 23.09.2008 р. не вбачається погодження сторонами асортименту і кількості товару.

Згідно з частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Доказів поставки офісної техніки позивачу ТОВ "Абсолют Стіл" не надано, в судовому засіданні представники сторін не визнали єдиного найменування товару, поставка якого була б погоджена.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність укладеного між сторонами правочину поставки офісної техніки, що зумовлює відсутність правової підстави володіння ТОВ "Абсолют Стіл" грошовими коштами у сумі 41500,00 грн. Правочин, який сторони мали намір укласти у спрощеній формі (рахунком-фактурою та його оплатою), є неукладеним, а тому не створює для сторін прав та обов’язків.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи.

Статтею 177 Цивільного кодексу України унормовано, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном, як особливим об'єктом згідно зі статтею 190 цього Кодексу вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Зі змісту наведених норм вбачається, що положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави поширюються і на безпідставно набуті грошові суми.

Відтак, в силу юридичного факту володіння грошовими коштами без достатньої правової підстави у володільця згідно ст.ст. 11, 1212 Цивільного кодексу України виникає зобов’язання повернути такі кошти на користь особи, яка має відповідні права на такі кошти.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача (претензія №20/09/2010-1 від 20.09.2010 р.) до ТОВ "Абсолют Стіл" з вимогою перерахувати спірні кошти.

Таким чином, оскільки правочин між сторонами не укладено, доказів повернення отриманих грошових коштів відповідачем не надано, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено порядок повернення безпідставно отриманого майна, у відповідача виникло зобов'язання по поверненню позивачу 41 500,00грн., які отримані відповідачем без достатніх правових підстав.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем 41 500,00 грн., відсутність правової підстави для володіння такими коштами та наявність вимоги ТОВ "Абсолют Стіл" про повернення коштів. В той же час, ТОВ "Абсолют Стіл" наведені обставини не спростовані, доказів повернення коштів суду не надано.

Посилання на поставку товару згідно накладної, яка не підписана відповідачем, судом відхиляється з огляду на неналежність відповідного доказу.

Таким чином, вимоги – ТОВ "ЮГ "Правда" про стягнення з ТОВ "Абсолют Стіл" безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 41 500,00 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8 836,63 грн.

Вимоги в цій частині обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно користувався грошовими коштами у розмірі 41 500,00 грн., а тому згідно ст.ст. 536, 1048, 1214 Цивільного кодексу України повинен сплатити проценти у розмірі облікової ставки НБУ за період з 25.09.2008 р. по 20.09.2010 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодекс України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договір між сторонами неукладений, а положення закону або іншого акту цивільного законодавства безпосередньо не визначає розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд відзначає, що посилання на частини 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставними, оскільки вказані норми встановлюють розмір штрафних санкцій, а плата за користування чужими коштами не є штрафною санкцією в розумінні ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України.

Твердження позивача про необхідність застосування за аналогією визначений ст.1048Цивільного кодексу України розмір процентів судом відхиляється з огляду на наступне.

В свою чергу, ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Чинним законодавством не визначено, що до відносин, які виникають внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави, застосовуються положення про позику, як це передбачено це статтями 1046-1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики.

В свою чергу, згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Тобто, із суті правовідносин позики вбачається, що сторони за власною волею погоджують одержання однією із сторін грошових коштів або речей та її обов’язок сплачувати проценти за користування сумою позики.

Отже, проценти в розумінні ст. 1048 Цивільного кодексу України за волею обох сторін сплачуються в якості плати за користування погодженою сумою позики. Кошти, які передаються у користування за договором позики, не є "чужими" коштами в розумінні ст.ст. 536, 1214 Цивільного кодексу України, адже є воля обох сторін на передачу таких коштів.

На відміну від договору позики, при збереженні коштів без достатньої правової підстави відсутня воля обох сторін на користування грошовими коштами, що виключає твердження позивача про подібність правовідносин, у зв’язку із чим положення ч.1ст.1048Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідають суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Більш того, суд відзначає, що сторони мали намір укласти договір поставки товару, проте внаслідок непогодження найменування товару, такий договір є неукладеним. При цьому, позивач за власною волею сплатив попередню оплату, а з вимогою поставити товар (з можливістю додатково узгодити найменування товару) протягом двох років не звертався.

Претензія №20/09/2010-1 про повернення коштів (з якої відповідач міг остаточно зрозуміти відсутність волі сторін на укладення правочину купівлі-продажу внаслідок непогодження найменування товару) направлена відповідачу 20.09.2010 р., що додатково спростовує посилання позивача на нарахування процентів за користування грошовими коштами до 20.09.2010 р.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими коштами необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Правда" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Стіл" (04086, м. Київ, вул. Ольжича, 5, оф. 83; ідентифікаційний код 34619497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Правда" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 10; ідентифікаційний код 33829733) безпідставно набуті кошти у розмірі 41 500 (сорок одна тисяча п’ятсот) грн. 00 коп., державне мито у розмірі 415 (чотириста п'ятнадцять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 194 (сто дев’яносто чотири) грн. 57 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –15.11.2010 р.