Рішення № 12292642, 15.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.11.10 р.                     Справа № 36/180пд                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 20355550)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Енергомаш” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 24648869)

про визнання договору № ПСН-03063 від 01.03.2007 р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Ільїна Є.О. за довіреністю від 11.08.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь до товариства з обмеженою відповідальністю “Енергомаш” м. Донецьк про визнання договору № ПСН-03063 від 01.03.2007 р. недійсним.

Ухвалою суду від 02.08.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 36/180пд, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 14.09.2010 р. справа № 36/180пд передана на розгляд судді Богатирю К.В.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням позивача. Позивач жодного разу у судові засідання не з’явився, у телеграмах про відкладення розгляду справи посилався на одне й те ж: находження представника позивача у відрядженні, неможливість направити іншого представника у зв’язку з встановленим режимом роботи підприємства, неповним робочим тижнем. В останній телеграмі в додаток до вищевказаного зазначає про надання додаткових доказів, але яких саме не вказує. Причину неможливості надання доказів раніше встановленої дати судового засідання або поштою позивач не обґрунтовує. За таких обставин суд вважає поведінку позивача такою, що направлена на затягування розгляду даної справи по суті. Тому відмовляє в задоволенні чергового клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату. Згідно ст. 69 ГПК України суд продовжує строк розгляду спору за виняткових обставин. В даному випадку на думку суду обставини не є винятковими, тому суд відмовляє у продовженні процесуального строку на 15 днів.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представника відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини:

01.03.2007 р. сторони уклали договір № ПСН–03063, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити в асортименті, кількості та за цінами згідно специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід’ємною частиною даного договору.

На виконання спірного договору відповідач поставив позивачу за накладною № 26 від 19.06.2008 р. товар, в тому числі ніж для швидкісних фрез 0005. Позивач товар за даною видатковою накладною прийняв, що підтверджується підписом представника покупця, скріпленим відбитком печатки. Даний товар разом із характеристиками щодо найменування, кількості, ціни за одиницю відсутній в специфікації № 1 до договору № ПСН–03063 від 01.03.2007 р.

Крім того, позивач вказує на те, що спірний договір діяв до 31.08.2008 р. При цьому відповідач здійснював поставки товару після закінчення вказаного строку, що підтверджується видатковими накладними № 42 від 16.09.2008 р. та № 54 від 26.12.2008 р.

Завірені копії спірного договору, специфікації до нього та вищевказаних видаткових накладних додані до позову.

За вказаних обставин позивач зазначає, що сторони не погодили такі істотні умови договору як предмет, ціна та строк. Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України позивач посилається на той факт, що спірний договір поставки є неукладеним. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач вважає договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що спричинює його недійсність.

В судовому засіданні 02.11.2010 р. представник відповідача в усній формі заперечував проти задоволення позовних вимог.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно чинного законодавства неукладення договору не є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. Крім того, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідач надав до суду письмові пояснення від 12.11.2010 р., в яких посилається на фактичне виконання сторонами умов спірного договору, в обґрунтування чого надав до суду завірені копії довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯОМ № 931971 від 13.06.2008 р. та банківських виписок за період з 24.04.2008 р. по 09.02.2009 р. з відмітками банку про проведення платежу. Призначенням платежів сам позивач вказував оплату за інструмент по договору № ПСН–03063 від 01.03.2007 р.

Згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). За таких обставин заперечення відповідача про неукладеність спірного договору не приймається судом до уваги, тому як не може визнаватися неукладеним договір, який сторонами фактично виконувався.

Крім того, в письмових поясненнях відповідач вказує на той факт, що поставка товару за видатковими накладними № 42 від 16.09.2008 р. та № 54 від 26.12.2008 р. відбувалася в позадоговірному порядку, у зв’язку з чим доводи позивача щодо неузгодження сторонами істотних умов договору стосовно строку дії спірного договору є необґрунтованими.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не надав до суду жодних доказів того, що спірний договір поставки суперечить вимогам чинного законодавства. Підстави для визнання правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 ЦК України та конкретно визначені ст. 203 ЦК України, відсутні. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 15.11.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.11.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя